Справа № 2-165/11

Провадження № 22-ц/779/1728/2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Веселов В. М.

Суддя-доповідач Девляшевський В.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Девляшевського В.А.,

суддів: Беркій О.Ю., Соколовського В.М.,

секретаря Драганчук У.М.,

з участю: апелянта - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за поданням головного державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Коломийського міськрайонного суду від 27 липня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2015 року головний державний виконавець ВДВС Коломийського міськрайонного управління юстиції звернувся до суду з поданням про обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2, посилаючись на те, що останній не виконує рішення Коломийського міськрайонного суду від 18 червня 2012 року про стягнення із нього в користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» кредитної заборгованості.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 27 липня 2015 року подання державного виконавця ВДВС Коломийського МРУЮ задоволено. Постановлено тимчасово обмежити ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України до виконання ним своїх майнових зобов'язань, покладених на нього рішенням Коломийського міськрайонного суду по сплаті заборгованості в користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит».

Не погоджуючись із даною ухвалою, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій вказує на те, що державним виконавцем не було доведено факту його ухилення від виконання покладених на нього зобов'язань щодо стягнення кредитної заборгованості, а тому, на його думку, не було підстав обмежувати його у праві виїзду. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не було враховано того, що державний виконавець мав можливість вчинити виконавчі дії, спрямовані на продаж іпотечного майна, яким був забезпечений кредитний договір і за рахунок виручених коштів задовольнити майнові вимоги стягувача. При цьому, наголошує апелянт, він не погашав заборгованість, оскільки із представником Банку було погоджено, що борг по кредиту буде повністю погашений за рахунок іпотечного майна. Крім того, ОСОБА_2 звертає увагу суду на те, що він змушений періодично виїжджати за межі України, зокрема у Словаччину, для проведення медичного огляду після перенесеної операції, а також те, що сам стягувач із розумінням відноситься до даної ситуації та просить вирішити питання про зняття його із тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, що підтверджується відповідним листом. Посилаючись на те, що таке обмеження в подальшому може негативно вплинути на обов'язок повернення боргу, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні подання.

В засідання апеляційного суду представник ВДВС Коломийського міськрайонного управління юстиції не з'явився з невідомих причин, хоча судове повідомлення вручено завчасно у встановленому законом порядку. На адресу суду надійшло клопотання в.о.начальника Коломийського міськрайонного відділу ДВС про вирішення спору на розсуд суду у відсутності представника цього органу. Отже, є правові підстави для розгляду справи у відсутності представника .

В судовому засіданні ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав з вищезазначених мотивів. Додатково пояснив, що у зв'язку із припиненням ним підприємницької діяльності на даний час його кредитна заборгованість може бути у повному об'ємі погашена тільки шляхом звернення на іпотечне майно. Пояснив, що за домовленістю з кредитором продовжуються пошуки покупця іпотечного будинку і земельної ділянки для продажу цих об'єктів за належну ринкову ціну. Оскаржену ухвалу суду вважає незаконною, просить її скасувати.

Вислухавши суддю-доповідача, ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи подання державного виконавця та обмежуючи ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України, суд першої інстанції вважав, що є підстави для застосування до нього такого обмеження, оскільки ОСОБА_2 ухиляється від виконання рішення суду про стягнення з нього заборгованості та не вчиняє будь-яких дій щодо погашення заборгованості перед Банком. Однак, погодитись із цим висновком суду першої інстанції, на думку колегії суддів, не можна у зв'язку із таким.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі виконавчого листа №2-165/2011р. від 18.06.2012 року про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» 399 285 грн головним державним виконавцем ВДВС Коломийського МРУЮ Атамановим С.М. постановою від 08.12.2014 року було відкрито виконавче провадження та надано боржнику 7-денний строк для добровільного виконання рішення з дня одержання постанови про відкриття виконавчого провадження (т.1, а.с.246,247). У зв'язку із невиконанням в добровільному порядку ОСОБА_2 рішення суду в семиденний термін, головним державним виконавцем було винесено постанову від 16.12.2014 року про накладення арешту на майно боржника в межах суми 399 285 грн (т.1, а.с.248).

Однак, колегія суддів констатує, що документальних відомостей про одержання ОСОБА_2 вищезазначених постанов та про виклик його до виконавчої служби державним виконавцем суду не представлено. В матеріалах справи міститься довідка Воскресинцівської сільської ради від 18.02.2015 року про те, що ОСОБА_2 за місцем реєстрації у с.Воскресинці в дійсності не проживає (т.1, а.с.262). Отже, кореспонденції, направленої йому державним виконавцем, боржник міг не отримати. Тому у суду першої інстанції не було підстав вважати, що ОСОБА_2 було відомо про відкрите виконавче провадження про стягнення з нього коштів і що він, знаючи про це, ухилявся від явки до виконавчої служби та від вчинення дій, необхідних для погашення кредитної заборгованості.

Згідно ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

В силу ст.13 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст.313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлення порядку розв'язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України». Згідно положень даного Закону громадянин України може бути обмежений у праві виїзду за кордон, якщо відносно нього діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання до виконання зобов'язань або розв'язання спору у передбачених законом випадках; якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням - до виконання зобов'язань (п. 5); якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі (п. 8).

Згідно до ч.1 ст.377-1 ЦПК України, питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

Колегія суддів зауважує, що з погляду на значення словосполучення «ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)», вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 3857-XII та у п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-XIV, означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Відповідно до ч.2 ст.10 ЦПК України, наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови «доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання».

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.

Саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом певного строку, про що вказує державний виконавець, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження (висновки Верховного Суду України, узагальнення судової практики щодо розгляду подань про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01.02.2013 року).

Отже, право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження права виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов'язань.

Таким чином, оскільки державним виконавцем не надано належні та об'єктивні докази на підтвердження ухилення боржника від виконання зобов'язання, у суду, на думку колегії суддів, не було правових підстав для задоволення подання державного виконавця.

Колегія суддів також зауважує, що звернення державного виконавця до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України повинно бути як крайній захід, який застосовується до боржника, коли державним виконавцем вже виконані всі можливі дії щодо примусового виконання судового рішення, оскільки це веде до обмеження конституційного права громадянина на свободу пересування.

Аналогічної позиції дотримується Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зокрема у справі №6-55583ск13 (ухвала від 31.01.2014 року), у справі №6-51650ск13 (ухвала від 24.01.2014 року).

Разом з тим, колегія суддів констатує, що в матеріалах справи містяться відомості про те, що кредитний договір, за невиконання умов якого у ОСОБА_2 виникла заборгованість, був забезпечений іпотекою, і вартість іпотечного майна є істотною (т.1, а.с. 13-16), а отже державний виконавець згідно рішення Коломийського міськрайонного суду від 06 червня 2014 року має можливість звернути стягнення на предмет іпотеки для погашення кредитної заборгованості ОСОБА_2 у повному об'ємі (копія рішення - т.2, а.с.24-25).

Крім того, колегія суддів приймає до уваги те, що представник Банку звернувся до ВДВС Коломийського МРУЮ із заявою про вирішення питання про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду щодо ОСОБА_2, що може свідчити про врегулювання спірних правовідносин між кредитором і боржником (копія листа - т.2, а.с.6).

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що оскаржена ухвала суду першої інстанції про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2 не являється законною і обґрунтованою. Тому вона не може бути залишена в силі. У зв'язку із цим у задоволенні подання державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2 до виконання ним зобов'язань перед ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» слід відмовити.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 218, 307, 312, 313-315; 319; 324 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Коломийського міськрайонного суду від 27 липня 2015 року по даній справі скасувати.

У задоволенні подання головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції Атаманова С.М. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2 до виконання ним зобов'язання по сплаті кредитної заборгованості, покладеного на нього рішенням Коломийського міськрайонного суду від 18 червня 2012 року, відмовити.

Ухвала набирає законної сили після її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: О.Ю. Беркій

В.М. Соколовський