номер провадження справи 7/68/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.07.2016 Справа № 908/1630/16

За позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Виробничо-торгівельної компанії “Скіфія”, м. Запоріжжя

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Славутич”, с.Білоріцьке, Веселівський район, Запорізька область

Суддя Кутіщева-Арнет Н.С.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2, головний бухгалтер, довіреність 04/07-16 від 04.07.2016р.

від відповідача: ОСОБА_3, довіреність б/н від 04.01.2016р.

До господарського суду Запорізької області звернувся позивач з позовною заявою про стягнення 82208 грн. 97 коп., яка складається курсової різниці в сумі 49411,76 грн. за договором купівлі-продажу № ПР26/07-2013 від 11.07.2013р., пені 10220, 00 грн., 3 % річних в сумі 1521,21 грн. та інфляційних втрат 21056, 00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на ст.ст. 3, 11, 15, 16, 509, 530, 526, 625, 629, 692 ЦК України, договір ПР26/07-2013 від 11.07.2013р. вказує на те, що між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Славутич» (Покупець) і ТОВ «ВТК «Скіфія» (Продавець) 11.07.2013 року був укладений договір купівлі-продажу № ПР26/07-2013 (далі по тексту - договір) на продаж насіння соняшнику «Марвік» в кількості 0,500 іон на загальну суму 28000,00 грн. Відповідно до п.4.1 договору, товар має бути поставлений покупцю в строк не пізніше двадцяти календарних днів з моменту підписання договору.

ТОВ «ВТК «Скіфія» свої зобов'язання за договором купівлі-продажу № ПР26/07-2013 виконало в повному обсязі, що підтверджується належно оформленою накладною № РН-0000045 від 11.07,13р. на суму 28000,00 грн. Про отримання товару також свідчить товарно-транспортна накладна. Вказаний товар отриманий уповноваженим представником ТОВ «Агрофірма «Славутич», відповідно до довіреності №28 від 11.07.13р., без зауважень та заперечень, про що свідчить підпис та печатка на видатковій накладній. Грошові кошти в сумі 28000,00 грн. ТОВ «Агрофірма «Славутич» перерахувало 25 серпня 2015р.

Згідно п.2.3 договору, ціна товару розрахована по курсу НБУ 7,99 грн. за 1 долар США на дату поставки товару та є попередньою. Ціна товару може бути змінена за умови зміни курсу долара США на дату оплати товару. У зв'язку з тим, що на дату оплати курс долара становив 22,09 грн. за 1 долар США, згідно курсу валют НБУ, ТОВ «ВТК «Скіфія» провело коригування вартості проданих товарів та направило ТОВ «Агрофірмі «Славутич» протокол про зміну ціни та вартості поставленого товару від 25.08.15р. із новою вартістю, яка складає 77411,76 грн. Позивач вказує, що непогашена сума заборгованості складає 49411,76грн., яка вирахувана як різниця між вартістю по накладній № РН-0000045 від 11.07.13р. та вартістю згідно протоколу від 25.08.15р. Крім того, позивачем пред’явлена до стягнення пені, 3 % річних та сума індексу інфляції.

Враховуючи викладене в позовній заяві, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 15.06.2016р. порушено провадження по справі, судове засідання призначено на 18.07.2016р.

Ухвалою суду від 18.07.2016р. судове засідання відкладалось до 22.07.2016р. в зв’язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, призначене на 18.07.2016р.

Ухвали суду були направлені на адресу сторін, в установленому законом порядку та в строк.

Згідно п. 1.8 постанови пленуму ВГСУ “Про деякі питання практики застосування ГПК України”, (3.9.2.) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд, з урахуванням обставин конкретної справи, може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК (1798-12), з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК) (1798-12), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови. (п.п. 3.9.2 п.п. 3.9 п. 3 доповнено абзацом згідно з Постановою Вищого господарського суду N 3 (v0003600-13 ) від 16.01.2013).

Згідно ст. 22 ГПК України, сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їх процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази додаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В продовженому 22.07.2016р. представником відповідача наданий відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи відзив, відповідач вказує на те, що відповідач здійснив оплату за товар у розмірі 28000,00 грн. лише 25.08.2015 року у зв'язку тим, що протягом 2013 - 2014 років ТОВ «Агрофірма «Славутич» зазнало впливу несприятливих природно-кліматичних умов (визнаних Торгово-промисловою палатою форс-мажором) та понесло збитки на загальну суму 736 000,00 грн. Крім того, посилання позивача на п. 2.3 договору щодо зміни ціни товару, у зв'язку зі зміною курсу долара США на дату оплати товару та нарахування заборгованості у розмірі 49 411,76 грн. є безпідставними та незаконними, оскільки ще 13.08.2013 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 від 13.08.2013 року до договору купівлі-продажу партії товару № ПР26/07-2013 від 11.07.2013 р. (надалі додаткова угода № 1 долучена відповідачем до відзиву на позовну заяву). Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Отже, оскільки зобов'язання за договором мало бути виконано до 01.11.2013 року, то пеня має бути нарахована за період з 02.11.2013 по 02.04.2014 р. (за 6 місяців).Відповідач заявив клопотання про застосування судом строків позовної давності щодо нарахованої позивачем пені. Враховуючи викладені заперечення, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову (відзив та додані до нього додаткові документальні докази судом долучено до матеріалів справи).

За клопотанням представників сторін судовий процес вівся без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Розгляд справи закінчено 22.07.2016р. оголошенням вступної та резолютивної частин рішення в присутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Виробничо-торгівельної компанії “Скіфія” (надалі позивач) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Славутич” укладено договір купівлі-продажу партії товару № ПР26/07-2013 від 11.07.2013 р. (надалі договір).

Згідно з п. 1.1. договору, продавець бере на себе зобов’язання передати у власність покупця товар, а покупець бере зобов’язання прийняти та сплатити товар на умовах даного договору.

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу насіння соняшника «Маврік» на загальну суму 28 000,00 грн.

Пунктом 5.1. договору, оплата за товар здійснюється у розмірі 100% вартості і в строк до 01.11.2013 року.

Відповідач здійснив оплату за товар у розмірі 28000,00грн. лише 25.08.2015 року. Затримку оплати отриманого товару обґрунтував тим, що протягом 2013 - 2014 років ТОВ «Агрофірма «Славутич» зазнало впливу несприятливих природно-кліматичних умов (визнаних Торгово-промисловою палатою форс-мажором) та понесло збитки на загальну суму 736 000,00 грн. Відповідач не міг виконати належним чином зобов'язання, в частині оплати основного боргу позивача внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин, які підтверджені уповноваженим органом - Торгово-промисловою палатою України та не несе відповідальності за часткове невиконання обов'язків по договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов'язків по договору, якщо ц невиконання відбулося за обставин, які виникли після укладання договору внаслідок невідворотних дій надзвичайного характеру, які сторона не могла ні передбачити, ні попередити прийнятними заходами (повінь, посуха, пожежа, землетрус, осідання ґрунту та інші природні явища, а також війна або військові дії), які призвели до неможливості виконання цього договору.

Обґрунтовуючи зміну ціни товару, позивач посилається на п. 2.3 договору, вказуючи на те, що у зв'язку зі зміною курсу долара США на дату оплати товару та нарахування заборгованості у розмірі 49 411,76грн.

Але враховуючи те, що 13.08.2013 року між сторонами було укладено додаткову угоду №1 від 13.08.2013 року до договору купівлі-продажу партії товару № ПР26/07-2013 від 11.07.2013 р. (надалі додаткова угода № 1) і відповідно до п. 1 даної додаткової угоди № 1 сторони дійшли згоди виключити п. 2.3 и п. 2.4 договору купівлі-продажу партії товару № ПР26/07-2013 від 11.07.2013 р. в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача боргу в розмірі 49411 грн. 76 коп. у вигляді курсової різниці слід відмовити, як пред’явленої необґрунтовано.

Додаткова угоди підписана сторонами, скріплена печатками підприємств (копія долучена до матеріалів справи). Належних доказів, що ця угода не підписувалась позивачем останній на час розгляду спору по суті не надав. Тому складання та підписання в односторонньому порядку протоколу про зміну ціни та вартості поставленого товару за договором № ПР26/07-2013 від 11.07.2013 р. на суму 49 411,76 грн. є безпідставним.

Частинами 1, 2 статті 632 Цивільного кодексу України, передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін та є істотною умовою договору. Зміна ціни після укладання договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Згідно частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України, зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його змін.

Стаття 654 Цивільного кодексу України визначає, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється. В умовах Договору не передбачено ані збільшення ціни Товару, ані односторонньої зміни зобов'язань, ані відмови від виконання поставки Товару Продавцем.

Згідно частини 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною четвертою ст. 179 ГК України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь - які умови договору, які не суперечать законодавству.

Крім суми боргу, позивачем пред’явлена до стягнення сума пені в 10220грн. 00 коп.

Обґрунтовуючи нараховану суму пені, позивач посилається на п. 7.2 договору, згідно з яким сторони передбачили, що за несплату або за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує пеню в розмірі 0,1 % від вартості непоставленого товару (частини товару) за кожен день прострочки поставки.

Згідно ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 543/96-ВР від 22.11.1996 р., розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань обчислюється від простроченої суми та не повинен перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Покільки зобов'язання за договором мало бути виконано до 01.11.2013 року, то пеня має бути нарахована за період з 02.11.2013 по 02.04.2014 р. (за 6 місяців),

Статтею 258 Цивільного кодексу України передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог, а саме позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені);

Відповідно до норм ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, позивач повинен був звернутися до суду з вимогами до відповідача про стягнення пені не пізніше 02.04.2015 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Частина 5 ст. 261 ЦК України передбачає, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові в цій частині.

Частина 2 ст. 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору щодо оплати отриманого товару позивачем пред’явлені до стягнення сума 3 % річних в розмірі 1521 грн. 21коп. та сума індексу інфляції в розмірі 21056 грн. 00 коп.

Перевіривши надані суду розрахунки, судом встановлено, що сума 3% річних та сума індексу інфляції пред’явлені до стягнення обґрунтовано та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 “Про судове рішення” передбачено, що рішення з господарського спору повинно прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, с достовірністю встановленими господарським судом, тобто з’ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Пунктом 4 зазначеної Постанови передбачено, що, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні в мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування й ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Відповідно до ст.ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази додаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Виходячи з вищевикладеного, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст.49 ГПК України, судовий збір, в частині задоволених вимог, слід покласти на відповідача, так як спір з його вини доведено до судового розгляду.

Керуючись ст. ст. 256, 261, 267, 610, 611, 625, 627, 632, 651 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 233 ГК України, ст. ст. 3, 22, 28, 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85, 87 Господарського процесуального кодексу України, ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 543/96-ВР від 22.11.1996 р., суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Виробничо-торгівельної компанії “Скіфія” до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Славутич” задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Славутич”, с.Білоріцьке, Веселівський район, Запорізька область, 72252, провулок Молодіжний, буд. 1А (р/р 26003163793 в ВАТ «РайфайзенБанкАваль», МФО 380805, ЄДРПОУ 30896126) з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Виробничо-торгівельної компанії “Скіфія”, 69095, АДРЕСА_1 (р/р 26006000112353 в ПАТ «Укрсоцбанк» м. Київ, МФО 300023, ЄДРПОУ 32551359) 1521 (одна тисяча п’ятсот двадцять одна) грн. 21 коп. 3% річних, 21056 (двадцять одна тисяча п’ятдесят шість) грн. 00 коп. індексу інфляції, 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 судового збору.

Видати наказ.

В решті позову відмовити.

Рішення вступає в законну силу через 10 днів з дня його підписання.

Дата підписання рішення 29 липня 2016р.

Присутнім в судовому засіданні представникам сторін судом роз’яснена ст.87 ГПК України.

Суддя Н.С. Кутіщева - Арнет