ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
26 липня 2006 р. |
№ Б26/7/05-67 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
|
головуючого |
Удовиченка О.С. |
|
суддів : |
Панової І.Ю. Стратієнко Л.В. |
|
розглянувши касаційну скаргу |
ПП “Онікс” |
|
на постанову |
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.04.2006р. |
|
у справі |
№ Б26/7/05-67 |
|
господарського суду |
Дніпропетровської області |
|
за заявою |
ПП “Онікс” |
|
до |
ВАТ “Павлоградвугілля” |
|
про |
визнання грошових вимог на суму 263 733,76 грн. |
|
|
|
в судовому засіданні взяли участь представники :
|
|
|
|
ВАТ “Павлоградвугілля”: |
Москаленко О.Ю. |
|
|
|
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2006р. (суддя Камша Н.М.) визнано грошові вимоги ПП “Онікс” до ВАТ “Павлоградвугілля” на суму 219845,22 грн. -4 черга задоволення, вимоги на суму 44013,54 грн. -відхилено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.04.2006р. ( судді: Виноградник О.М. -головуючий, Коршун А.О., Джихур О.В.) ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2006р. скасовано, грошові вимоги ПП “Онікс” до ВАТ “Павлоградвугілля” на суму 263 733,76 грн. відхилено.
ПП “Онікс” звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.04.2006р. скасувати, прийняти нове рішення, яким визнати грошові вимоги ПП “Онікс” до ВАТ “Павлоградвугілля” на суму 263 733,76 грн.
В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови порушені норми процесуального та матеріального права, зокрема: ст.ст. 22, 34, 77, 99, 105 ГПК України, ст.ст. 526, 545, 625 ЦК України.
У судовому засіданні 25.07.2006р. судом на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 26.07.2006 р. об 11 год. 00 хв.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2006р. посилався на те, що кредитором, в порушення вимог ст.ст. 32, 33, 36 ГПК України не були надані первинні документи на підтвердження його грошових вимог, у зв'язку з чим дійшов висновку про їх відхилення у повному обсязі.
Однак з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись не можна виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до вимог ст. 38 ГПК України у випадку, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Згідно зі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є неподання витребуваних доказів та необхідність витребування нових доказів.
Отже, у випадку необхідності вивчення первинних документів на підтвердження грошових вимог ПП “Онікс”, суд апеляційної інстанції повинен був своєю ухвалою їх витребувати, зазначивши, які саме документи потрібно надати: накладні, платіжні доручення, довіреності, тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, ухвали Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.03.2006р. та протоколу судового засідання від 03.04.2006р., суд апеляційної інстанції не витребував та не зобов'язував ПП “Онікс” надати вищезазначені документи.
Як пояснив в судовому засіданні представник ПП “Онікс”, первинні документи були надані розпоряднику майна та боржнику, які за результатами їх розгляду в своєму відзиві на заяву про грошові вимоги визнали вимоги даного кредитора в сумі основного боргу та не заперечували проти нього, первинні документи надавалися для огляду суду першої інстанції, але не були судом долучені до матеріалів справи.
В судовому засіданні 18.07.2006р. представник ПП “Онікс” запропонував колегії суддів Вищого господарського суду України дослідити оригінали первинних документів, які він мав при собі, однак, відповідно до положень ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2006р. грошові вимоги ПП “Онікс” до ВАТ “Павлоградвугілля” в частині стягнення індексу інфляції та річних в сумі 44013,54 грн. відхилено з посиланням на положення статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Відхиляючи грошові вимоги ПП “Онікс” у частині вимог про стягнення сум інфляційних нарахувань і процентів річних, суд першої інстанції виходив з того, що ці суми не підлягають стягненню з відповідача в силу положень частини четвертої статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки вони є санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.
Проте з таким висновком погодитись не можна, оскільки він ґрунтується на хибному тлумаченні судом першої інстанції вказаної правової норми.
Відповідно до абзацу четвертого частини четвертої статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 17.11.2005 року № 3108-1V) протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). За визначенням термінів, вживаних у цьому Законі, грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України (абзац сьомий статті 1).
Такі підстави передбачені, зокрема, статтею 214 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року та частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи викладене, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання, як його визначено у статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Суд першої інстанції безпідставно ототожнив зазначені складові грошового зобов'язання із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань у розумінні абзацу четвертого частини четвертої статті 12 цього Закону та помилково відхилив грошові вимоги ПП “Онікс” в цій частині.
Відповідно до ч.1 ст.11110 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.04.2006р. та ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2006р. не відповідають вимогам господарського процесуального законодавства, у зв'язку з чим підлягають скасуванню, а справа -передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ПП “Онікс” задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.04.2006р. та ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2006р. у справі № Б26/7/05-67 скасувати.
Справу № Б26/7/05-67 передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
Головуючий О.С. Удовиченко
Судді І.Ю. Панова
Л.В. Стратієнко