ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 липня 2016 року м. Київ К/800/34413/13
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Ланченко Л.В.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області
на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.06.2010
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013
у справі №2а-3118/09/0970 (29567/10/9104)
за позовом Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
про стягнення коштів,
ВСТАНОВИВ:
ДПІ у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області звернулася до суду з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 коштів в сумі 720818,64 грн.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.06.2010, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013, у задоволенні позову відмовлено.
ДПІ у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права: п. 11 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 № 509-XII, ч. 4 ст. 17, ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України. Податковий орган наголошує на тому, що органи державної податкової служби мають право подавати позови про стягнення із суб'єктів підприємницької діяльності в доход держави коштів, отриманих без наявності ліцензії.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.
ОСОБА_2 видано ліцензію від 15.12.2008 № 164 серії АВ 458102 на право здійснення господарської діяльності, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури, зі строком дії з 20.01.2009 по 20.01.2012.
ДПІ у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області здійснено планову виїзну комплексну документальну перевірку з питань дотримання вимог законодавства про оподаткування за період з 01.04.2006 по 31.03.2009, за результатами якої складено акт від 13.07.2009 № 8031/17-3/НОМЕР_1. Актом перевірки зафіксовано порушення вимог ст. 17 Закону України «Про архітектурну діяльність» від 20.05.1999 № 687-XIV, п. 2 Порядку ліцензування певних видів господарської діяльності у будівництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.12.2007 N 1396, Примірного переліку робіт провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, затвердженого Наказом Держархбудінспекції від 16.07.2008 N 112. Згідно з актом перевірки порушення вказано норм законодавства полягало в неправомірному отриманні чистого прибутку в сумі 720818,64 грн. за виконані у період з липня по грудень 2008 року будівельно-монтажних та опоряджувальних робіт на користь ТОВ «Серін-Буд» за договором субпідряду від 15.07.2008.
Необґрунтованість отримання відповідачем вказаної суми чистого доходу за операціями з ТОВ «Серін-Буд» податковий орган обґрунтовує тим, що у субпідрядні роботи за договором від 15.07.2008 виконано без наявності відповідної ліцензії.
При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.
У відповідності до ч. 1 ст. 240 Господарського кодексу України прибуток (доход), одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об'єкт оподаткування, підлягають вилученню в доход відповідного бюджету в порядку, встановленому законом.
Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Згідно із ст. 239, 240 Кодексу вилучення прибутку (доходу) є одним з видів адміністративно-господарських санкцій, який застосовується внаслідок порушення суб'єктом господарювання встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності.
Разом з тим частиною 2 статті 240 Господарського кодексу України законодавець передбачив, що перелік порушень, за які до суб'єкта господарювання застосовуються санкції, передбачені цією статтею, а також порядок їх застосування визначаються законами.
Таким чином, до суб'єкта господарювання можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції, види яких визначені у статті 239 Господарського кодексу України, лише у разі вчинення останнім порушення, передбаченого законом, та тільки у тому разі, якщо законом прямо передбачено застосування певного виду адміністративно-господарських санкцій.
Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.
Згідно статті 20 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 № 1775-III контроль за наявністю ліцензії у суб'єктів господарювання здійснюють спеціально уповноважений орган з питань ліцензування та інші органи виконавчої влади в межах їх повноважень шляхом проведення планових та позапланових перевірок.
Відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування встановлена статтею 22 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 № 1775-III і передбачає накладення на суб'єкта господарювання за провадження господарської діяльності без ліцензії фінансових санкцій у вигляді штрафів у розмірах, встановлених законом. Зазначені штрафи спрямовуються до Державного бюджету України. Рішення про стягнення штрафів, приймаються органом, на який згідно з чинним законодавством покладено функції контролю за наявністю ліцензій.
Отже, у випадку здійснення суб'єктом господарювання діяльності, яка потребує ліцензії, за відсутності такої ліцензії уповноважений орган має право застосувати до такого суб'єкта фінансові санкції у вигляді штрафів, які спрямовуються до Державного бюджету України.
Вчинення юридичною особою правочину без відповідного дозволу (ліцензії) визначено ст. 227 Цивільного кодексу України як окрема підстава для можливості визнання його недійсним судом і не передбачає застосування наслідків у вигляді стягнення в доход держави чистого прибутку, отриманого за такими правочинами.
З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з позицією судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову про стягнення на користь держави коштів, отриманих за виконані субпідрядні роботи без наявності відповідної ліцензії.
Підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.06.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
Судді Л.В. Ланченко
Ю.І. Цвіркун