Справа № 22ц-943/08р.                                          Головуючий у 1-й інстанції - Головатий В.Я.

Категорія справи - 37                                          Доповідач в апеляційній інстанції - Цяцяк Р.П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

26 травня 2008 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого - судді Петрички П.Ф.,

суддів Бакуса В.Я. і Цяцяка Р.П.,

при секретарі Раб О.В.

та за участю ОСОБА_1. ,  ОСОБА_2. і їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.  Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2на рішення Сихівського районного суду м.  Львова від 15 січня 2008 року,

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням задоволено позов ОСОБА_1до ОСОБА_3,  ОСОБА_2і ОСОБА_4та визнано за позивачкою право власності на: 1) 3/4 ідеальної частки квартири АДРЕСА_1 (в подальшому - „спірна квартира"); 2) 1/2 частки учасника ТзОВ „Анти",  що становить 25 % статутного фонду ТзОВ „Анти"; 3) 1/2 ідеальну частку дачної ділянки пл. 0, 0569 га в с.  Бережани Пустомитівського району Львівської області в садовому товаристві „Черешня" згідно державного акту про право власності ЯГ № 509298 від 17.11.2006 року; 4) 1 125 акцій ЗАТ „Львівський домобудівний комбінат".

Рішення в частині визнання за позивачкою права власності на 3/4 ідеальних частки спірної квартири та 1/2 частку учасника ТзОВ „Анти",  що становить 25 % статутного фонду ТзОВ „Анти",  оскаржила відповідач ОСОБА_2.

Апелянт просить рішення суду в частині визнання за позивачкою права власності на 3/4 ідеальних частки спірної квартири скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення,  яким відмовити позивачці в задоволені цієї позовної вимоги,  а також скасувати рішення суду в частині визнання за позивачкою 1/2 частки учасника ТзОВ „Анти",  що становить 25 % статутного фонду ТзОВ „Анти",  і в цій частині направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції,  покликаючись на недоведеність обставин,  що мають значення для справи,  які суд вважав встановленими; на невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення норм матеріального і процесуального права.

Вважає,  що норма  ст. 22 КпШС України застосована судом до спірних відносин неправомірно,  оскільки дана норма регулює правовий статус майна,  нажитого подружжям за час шлюбу,  однак спірна квартира та частка в ТзОВ „Анти" придбана ОСОБА_5. до того,  як він став одним з подружжя в розумінні  ст.  ст.  6,  13 КпШС України,  що діяв на момент виникнення правовідносин.

Вважає висновки суду про встановлення факту створення ОСОБА_5. під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3. у 1990 році сім'ї з позивачкою ОСОБА_1. ,  визнання судом такого шлюбу,  як фактичного,  їх проживання однією сім'єю і ведення спільного господарства,  такими,  що не базуються на доказах і є лише припущеннями.

2

Вважає неправомірним застосуванням судом  ст. 17 Закону України „Про власність",  оскільки такий на час ухвалення судом рішення втратив чинність,  а також з тих підстав,  що дана норма закону врегульовує правовий режим майна членів сім'ї та громадян,  що об'єдналися для спільної діяльності,  однак на момент придбання ОСОБА_5. спірної квартири (31.10.1995 року) та придбання частки в ТзОВ „Анти" (31.05.1995 року) він не належав до членів сім'ї ОСОБА_1.

Вважає не доведеним твердження суду про те,  що вклад позивачки у придбання спірної квартири є більшим половини її вартості,  оскільки таке не відповідає матеріалам справи.

Також вважає,  що визнанням за ОСОБА_1.  права власності на 1/2 частку учасника ТзОВ „Анти" її фактично визнано учасником згаданого ТзОВ,  що (в свою чергу) встановлює певне коло прав та обов'язків,  як самого ТзОВ „Анти",  так і інших його учасників,  однак ТзОВ „Анти" не було притягнуто до участі у справі,  що є підставою для скасування рішення у цій частині з направленням справи на новий розгляд.

Заслухавши суддю-доповідача,  пояснення апелянта і її представника на підтримання апеляційної скарги та заперечення її доводів зі сторони позивача і її представника,  перевіривши матеріали справи та законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог,  заявлених у суді першої інстанції,  а також оглянувши в судовому засіданні матеріали справи Галицького районного суду м.  Львова № 2-1000/95р. по справі за позовом ОСОБА_5. до ОСОБА_3. про розірвання шлюбу,  колегія суддів дійшла висновку,  що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Рішенням Галицького районного суду м.  Львова від 14.09.1995 року,  яким було розірвано шлюб між ОСОБА_7і ОСОБА_3,  встановлено,  що згадані сторони з 1991 року однією сім'єю не проживають і їх шлюб існує формально (а.с.  21).

Як вбачається зі згаданого рішення,  а також з матеріалів справи Галицького районного суду м.  Львова № 2-1000/95р.,  обидві сторони спору в судовому засіданні засвідчили,  що в їх сім'ї протягом багатьох років (з 1981 року) були часті скандали і спільного життя у них не було,  однак раніше шлюб вони не розривали „лише із-за того,  щоб дочка виховувалась у повній сім'ї"". ОСОБА_3. також пояснила,  що ще у 1989 році вона сама зверталася до суду з позовом про розірвання шлюбу,  однак пізніше „дитину (їх доньку) пожаліла".

Апелянт в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції визнала,  що майно,  нажите її батьками (подружжям ОСОБА_7) за час подружнього життя,  було поділено між ними за взаємною згодою: ОСОБА_3. залишилась квартира з предметами домашньої обстановки,  а ОСОБА_7. - автомобіль і гараж.

Судом встановлено,  що у ОСОБА_1.  від фактичних шлюбних відносин з ОСОБА_5. ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_6(а.с.  16).

Саме в цей період позивачка отримала квартиру АДРЕСА_2,  у якій проживала з 27.04.1990 року по 11.12.1995 року - до часу її продажу (а.с.  20).

31.10.1995 року - через півтора місяці після розірвання шлюбу з ОСОБА_3. в судовому порядку - ОСОБА_5. за 250 млн. крб. купив трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с.  22,  24),  через 15 днів після купівлі якої (14.11.1995 року) ОСОБА_1за 130 млн. крб. продала свою вище згадану квартиру АДРЕСА_2 та переїхала разом з донькою проживати у квартиру,  яку купив ОСОБА_5. (а.с.  19, 20),  з яким офіційно зареєструвала шлюб 23.03.1996 року (а.с.  25).

3

З урахуванням вище наведених (а також інших) обставин і доказів по справі в їх сукупності суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про те,  що ОСОБА_1з 1991 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах та проживала однією сім'єю з ОСОБА_5. і саме в цей період (31.10.1995 року) за спільні кошти вони придбали квартиру АДРЕСА_1,  а відтак доводи апеляційної скарги про те,  що вище згадані висновки суду є лише припущеннями і не базуються на доказах,  до уваги прийматись не можуть.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,  які містяться у п.12 постанови від 12.06.1998 року № 16 „Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України",  спори про поділ майна осіб,  які живуть однією сім'єю,  але не перебувають у зареєстрованому шлюбі,  вирішуються згідно з п.1  ст. 17 Закону України „Про власність",  відповідних норм ЦК України і з урахуванням роз'яснень,  даних Пленумом Верховного Суду України в п.5 постанови від 22.12.1995 року № 20 „Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності",  згідно яких майно,  придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї,  є спільною сумісною власністю - аналогічна за змістом норма містилась також і у згаданій ч.1  ст. 17 Закону України „Про власність",  який був чинним на час виникнення спірних правовідносин,  а відтак суд правомірно послався на ці норми законодавства та роз'яснення Верховного Суду України і доводи апеляційної скарги з цього приводу до уваги прийматись не можуть.

Крім цього,  ч.4  ст. 368 ЦК України 2003 року також встановлено,  що майно,  набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї,  є їхньою спільною сумісною власністю.

У відповідності до  ст.  ст.  55,  59 Закону України „Про господарські товариства" вирішення питання прийняття до ТзОВ правонаступника (спадкоємця) учасника товариства віднесено до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства,  а відтак покликання апелянта на те,  що оскаржуваним рішенням суду позивачку „фактично визнано учасником" ТзОВ „Анти",  не відповідає фактичним обставинам справи,  а тому також до уваги прийматись не може.

Крім цього,  апеляційна скарга не містить доводів стосовно того,  які саме інтереси ТзОВ „Анти" порушує оскаржуване рішення; згадане ТзОВ не уповноважувало апелянта на представництво своїх інтересів в суді і саме товариство рішення суду не оскаржувало,  а відтак доводи апеляційної скарги і в цій частині до уваги прийматись не можуть.

З урахуванням вище наведеного,  колегія суддів вважає,  що суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права,  а тому приходить до висновку,  що підстави для його скасування відсутні і апеляційну скаргу на нього,  яка не спростовує висновків рішення суду,  слід залишити без задоволення.

Керуючись  ст.  ст.  303,  307 ч.1 п.1, 308,  314 ч.1 п.1,  315 ЦПК України,  колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2відхилити та залишити рішення Сихівського районного суду м.  Львова від 15 січня 2008 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення,  але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання ухвалою законної сили.