Справа № 22ц-594/08р.                                              Головуюча у 1-й інстанції - Дячишин В.Ф.

Категорія справи - 46                                          Доповідач в апеляційній інстанції - Цяцяк Р.П.

УХВАЛА

 ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

05 травня 2008 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого - судді Петрички П.Ф.,

суддів Бакуса В.Я. і Цяцяка Р.П.,

при секретарі Гарванко М. М. ,

та за участю ОСОБА_1.,  ОСОБА_2.,  ОСОБА_3. і її

представника ОСОБА_4.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.  Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Франківського районного суду м.  Львова від 09 жовтня 2007 року,

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням ОСОБА_1відмовлено за безпідставністю позовних вимог у задоволенні позову до ОСОБА_3,  треті особи -ОСОБА_2,  ЛКП „Південне",  Франківська районна адміністрація Львівської міської ради,  ЛМКБТІтаЕО,  про поділ майна та визнання за позивачем права власності на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1(„спірна квартира").

Дане рішення оскаржив позивач ОСОБА_1

Апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове,  яким задовольнити його позовні вимоги,  покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення норм матеріального і процесуального права.

Апелянт вважає,  що суд необгрунтовано взяв до уваги лише усні,  нічим не підтвердженні,  пояснення відповідачки про те,  що внески за спірну квартиру вона сплачувала особисто з пенсії своєї бабусі ОСОБА_4.,  яку та отримувала з Австрії,  як вдова учасника Австрійської війни,  оскільки згадані внески сторонами по справі вносились у період 1978-1989 років,  тобто - до призначення бабці пенсії та після її смерті у 1983 році.

Звертає увагу на те,  що у відповідності до  ст. 145 ЖК України члени сім'ї,  які проживають разом з членом житлово-будівельного кооперативу („ЖБК"),  мають рівне з ним право користування жилим приміщенням і,  з урахуванням розміру спірної квартири,  така могла б бути поділена між сторонами в натурі в порядку,  визначеному  ст. 146 ЖК України,  однак судом ці обставини взагалі не з'ясовувались.

Апелянт стверджує,  що про порушення свого права спільної сумісної власності на спірну квартиру він дізнався лише у 2004 році - коли відповідачкою було подано до суду позов до їхнього сина ОСОБА_2. про усунення перешкод в користуванні житлом,  а відтак вважає,  що строк позовної давності ним пропущено не було.

2

Заслухавши суддю-доповідача,  пояснення апелянта і ОСОБА_2. на підтримання апеляційної скарги та заперечення її доводів зі сторони відповідачки ОСОБА_3. і її представника,  перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог,  заявлених у суді першої інстанції,  а також оглянувши в судовому засіданні матеріали адміністративної справи Франківського районного суду м.  Львова № 2а-39/2007р. за позовом ОСОБА_1до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання не дійсним розпорядження відповідача від 15.07.1999 року № 725 про оформлення свідоцтва про право власності на спірну квартиру на відповідачку ОСОБА_3. (в подальшому - „адміністративна справа"),  колегія суддів дійшла висновку,  що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи,  сторони придбали спірну квартиру в житлово-будівельному кооперативі у 1978 році (а.с.  73-74); 25.10.1994 року їх шлюб було розірвано (а.с.  8); тоді ж (у 1994 році) позивач виписався зі спірної квартири (а.с.  42); у 1995 році він вдруге одружився і в цьому ж році у нього народилась донька (а.с.  35-зворот); 24.10.1995 року він був зарахований на квартирний облік за новим місцем проживання і рішенням Львівського міськвиконкому від 18.10.1996 року № 574 йому на склад сім'ї три особи (він,  дружина,  донька) було надано трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 (загальна площа - 65, 49 кв.м. ),  яку 15.01.1997 року він разом зі своєю новою сім'єю приватизував (а.с.  70, 90).

Частиною 3  ст. 29 КпШС України (чинного на час розірвання шлюбу між сторонами) для вимоги про поділ майна,  яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя,  було встановлено трирічний строк позовної давності,  а згідно  ст.  80 ЦК УРСР 1963 року закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови у позові.

Ще 16.07.1995 року позивач заявив про відсутність у нього претензій на спірну квартиру (а.13-15 адміністративної справи),  а подана ним 15.10.1997 року з цього приводу позовна заява до суду 24.03.1998 року ухвалою суду була залишена без розгляду,  що (у відповідності до 4.4  ст. 79 ЦК УРСР 1963 року) не перериває перебігу строку позовної давності.

В той же час,  вище наведене спростовує твердження апелянта про те,  що про порушення свого права спільної сумісної власності на спірну квартиру він дізнався лише у 2004 році.

Про відсутність у позивача претензій на спірну квартиру свідчить також і отримання ним у 1996 році нової квартири (про що згадується вище) - без урахування (у відповідності до ч.1  ст. 48 Житлового кодексу України) жилої площі у спірній квартирі.

Вище наведеним доказам по справі вже було надано належну оцінку судом при розгляді адміністративної справи,  який постановою від 27.04.2007 року відмовив ОСОБА_1. у задоволенні його позову про визнання незаконними розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 15.07.1999 року № 725 про оформлення права власності на спірну квартиру на відповідачку ОСОБА_3. та свідоцтва про її право приватної власності на цю квартиру (а. 119-121 адміністративної справи).

Згадана

Постанова суду від 27.04.2007 року не оскаржувалась і набрала законної сили.

З урахуванням вище наведеного,  колегія суддів вважає,  що суд першої інстанції дав належну оцінку вище наведеним обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права,  а тому приходить до висновку,  що підстави для його скасування відсутні і апеляційну скаргу на нього,  яка не спростовує висновків рішення суду,  слід залишити без задоволення.

3

Керуючись  ст.  ст.  303,  307 ч.1 п.1,  308,  314 ч.1 п.1,  315 ЦПК України,  колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1відхилити та залишити рішення Франківського районного суду м.  Львова від 09 жовтня 2007 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення,  але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання ухвалою законної сили.