У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі суддів: О.С. Малько, Н.В. Бондаренко, С.С. Шимківа,

секретар судового засідання: І.С. Пиляй,

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Рівненського міського суду від 21 березня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів (боргу).

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали та доводи апеляційної скарги, колегія суддів,

в с т а н о в и л а :

Заочним рішенням Рівненського міського суду від 21 березня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову суму - суму боргу в розмірі 49 000 гривень 00 коп.

Вирішено питання розподілу судових витрат: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 551 гривню 21 коп. судового збору.

Ухвалою Рівненського міського суду від 19 квітня 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду першої інстанції залишено без задоволення на підставі п.1 ч.3 ст.231 ЦПК України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликається на порушення судом норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору.

Судом першої інстанції при розгляді справи не було враховано та перевірено обставин, за яких виник у неї борг перед позивачем, оскільки ОСОБА_2 не довела в суді свого права вимагати повернення коштів у сумі 49 000 гривень 00 коп. як такі, що бралися у позику.

Вказує, що оскільки ОСОБА_2 погасила за неї борг перед банком як поручитель, то жодним договором не передбачено права позивача на повернення таких коштів за її рахунок саме як позики.

Досліджені в судовому засіданні документи вказують на те, що вона дійсно надала позивачу розписку про отримання коштів на суму 49 000 гривень 00 коп., проте із кредитного договору, квитанції та листа банку про сплату боргу вбачається, що такі кошти нею не отримувалися, таким чином суд при ухваленні рішення не врахував характер правовідносин, що склалися між сторонами.

Зазначає, що відносини між нею та позивачем по справі не регулюються нормами ст.1046 ЦК України (договір позики) і ч.2 ст.1047 ЦК України (форма договору позики), оскільки вона не отримувала від позивача у свою власність ніяких грошових коштів.

Просить скасувати заочне рішення Рівненського міського суду від 21 березня 2016 року і ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

.У відповідності до нотаріально посвідченої розписки від 26 березня 2013 року ОСОБА_1 отримала у позику від ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 49 000 гривень 00 коп. у строк до 26 квітня 2013 року безоплатно та безпроцентно.

Статтею 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів.

31 жовтня 2014 року ОСОБА_2 направила ОСОБА_1 рекомендований лист з вимогою повернути борг, оскільки термін його повернення, визначений розпискою, вже сплив, проте відповідач по справі кошти не повернула, - що суперечить положенням ч.1 ст.1049 ЦК України: за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд правильно покликався на загальні умови виконання зобов'язання, встановлені ст.526 ЦК України, оскільки згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (ст.610 ЦК України).

Покликання в апеляційній скарзі на те, що правовідносини між сторонами не регулюються положеннями ст.1046, 1047 ЦК України не заслуговують на увагу з огляду на те, що нотаріально посвідчена розписка ОСОБА_1 містить умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів, а тому є документом, що підтверджує боргове зобов'язання, - що відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі №6-1967цс15, яка є обов'язковою для застосування усіма судами України згідно ст.360-7 ЦПК України.

При нотаріальному посвідченні розписки приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_1 було роз'яснено зміст ст.1047 ЦК України, зокрема про те, що на підтвердження укладеного договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ст.3 ЦПК України, ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права лише у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і у відповідності до ч.1 ст.16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, і в даному випадку позивачем ОСОБА_2 доведено порушення її прав відповідачем ОСОБА_3

Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують викладених в ньому висновків.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319, 323-325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Заочне рішення Рівненського міського суду від 21 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку сторонами та особами, які беруть участь у справі, протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: О.С. Малько Н.В. Бондаренко С.С. Шимків