КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/1081/16 Головуючий у 1-й інстанції: Поліщук Л.О. Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Хрімлі О.Г.,

суддів Ганечко О.М.,

Літвіної Н.М.,

при секретарі Архіповій Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_3 звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення про скасування дозволу на імміграцію громадянки В’єтнаму ОСОБА_3 № 74.01/05-4752 від 19 березня 2015 року.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явились.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - необов'язкова, колегія суддів, у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України, визнала за можливе проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно зі ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та задоволенню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 є громадянянкою Соціалістичної Республіки В’єтнам, що підтверджується копією паспорту № НОМЕР_1, виданого Посольством В’єтнаму в Україні 24 жовтня 2011 року та перекладом паспорту, зробленого перекладачем центру іноземних мов, справжність підпису якого засвідчена приватним нотаріусом Бєловою О.С. Чернігівського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 1964.

Рішенням УГІРФО УМВС України в Чернігівській області № 6/3199 від 22 червня 2012 року на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію» позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну та оформлення посвідки на постійне проживання.

Працівниками Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області проведена перевірка матеріалів справ про продовження строку перебування на території України громадян Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_8 та ОСОБА_3, за результатами якої складено висновок від 20 листопада 2014 року, яким встановлено, що при підготовці вказаних матеріалів старшим інспектором Реберг Н.С. (з перевищенням повноважень) було допущено порушення вимог пункту 1 статті 6 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 150 від 15 лютого 2012 року, а саме: не встановлена дата останнього в'їзду іноземця в Україну (в даному випадку відсутня віза, відсутній дата-штамп перетину державного кордону або довідка з Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо підтвердження фактів законного перетину кордону України іноземцем); відсутній оригінал перекладу українською мовою паспортного документа, засвідчений в установленому законодавством порядку; не надано підтверджуючого документу родинного зв'язку між батьком та дитиною (у даному випадку в свідоцтві про народження дитини батько зазначений як ОСОБА_8, а в перекладі паспортного документа він зазначений як ОСОБА_8).

Начальником відділу у справах іноземців, осіб без громадянства та протидії нелегальній міграції УДМС України в Чернігівській області Шаль Г.О. розглянуто матеріали справи ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за результатами розгляду складено висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україні та посвідки на постійне проживання громадянки В’єтнаму ОСОБА_3 від 19 березня 2015 року, яким встановлено, що громадянкою В’єтнаму ОСОБА_3 не надано підтверджуючого документу родинного зв'язку між матір'ю та дитиною (до заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну, позивачка надала вже інше свідоцтво про народження дитини на ім'я ОСОБА_8 серія НОМЕР_2 виданого Відділом реєстрації цивільного стану Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області 24 квітня 2012 року, відповідно до якого батьком дитини є ОСОБА_8), що є порушенням пп. 1 п. 6 Порядку № 150; рішення про продовження строку перебування на території України прийнято начальником СГІРФО ЧМВ УМВСУ України в Чернігівській області Лебеда Р.А.. що є порушенням п. 6 Порядку № 150.

19 березня 2015 року УДМС України в Чернігівській області на підставі п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» прийнято рішення № 74.01/05-4752, яким громадянці Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_3 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну.

Не погоджуючись з прийнятим відповідачем рішенням про скасування дозволу на імміграцію та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За змістом ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про імміграцію», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції: 1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 360 від 20 серпня 2014 року, Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

За змістом пп. 6 п. 4 вказаного Положення передбачено, що ДМС відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення про видачу дозволу на імміграцію, відмову в його видачі та скасування такого дозволу.

Згідно з п. 7 вказаного Положення, ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи.

На утворені територіальні органи та територіальні підрозділи ДМС може покладатися виконання окремих завдань за міжрегіональним принципом.

Відповідно до п. 21 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 26 грудня 2002 року, дозвіл на імміграцію скасовується органом за місцем його видачі.

Таким чином, наведеними законодавчими нормами надано право Державній міграційній службі України здійснювати безпосередньо та через свої територіальні органи та територіальні підрозділи свої повноваження.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Колегія суддів вважає, що з аналізу ст. 12 Закону України «Про імміграцію» вбачається диспозитивне право уповноваженого органу вирішувати питання щодо наявності підстав для скасування дозволу на імміграцію, навіть за наявності передбачених ст. 12 Закону України «Про імміграцію» підстав, за результатами повного та всебічного дослідження обставин у конкретному випадку.

Відповідно до п.п. 22-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу за місцем прийняття рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію». Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

Таким чином, з аналізу наведених законодавчих норм вбачається, що ДМС, територіальні органи і підрозділи повинні здійснити повне та всебічне вивчення та оцінку всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності або відсутності підстав для скасування дозволу на імміграцію.

З матеріалів справи вбачається, що громадянка Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_3 є матір'ю дитини ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення до актового запису змін, доповнень № 00016789169 від 22 червня 2016 року.

Як вбачається з висновку від 19 березня 2015 року, затвердженого начальником УДМС України в Чернігівській області, підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянки Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, слугував той факт, що при підготовці документів на продовження строку перебування позивачки в Україні посадовими особами СГІРФО УМВС в Чернігівській області (з перевищенням повноважень) допущено порушення процедури, а саме: вимог пункту 1 статті 6 Порядку № 150.

Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, посилання відповідача як на підставу скасування дозволу на імміграцію на пункт 6 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», є необгрунтованим, оскільки такої підстави для скасування дозволу на імміграцію як порушення процедури посадовими особами (з перевищенням повноважень) при підготовці документів на продовження строку перебування позивачки в Україні, ані Законом України «Про імміграцію», ані іншими законодавчими актами не передбачено.

Також, відповідачем не надано до матеріалів справи жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що під час перебування позивача на території України з'явилися інші обставини, які б тягли за собою скасування дозволу на імміграцію, передбачені пунктом 6 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Крім того, у матеріалах справи наявні: копія свідоцтва про народження дитини ОСОБА_8, серії НОМЕР_3 та Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення до актового запису змін, доповнень № 00016789169 від 22 червня 2016 року, переклад паспорту № НОМЕР_1, в якому вказано, що останній виданий Посольством В’єтнаму в Україні 24 жовтня 2011 року, зробленого перекладачем центру іноземних мов ОСОБА_13, справжність підпису якого засвідчена приватним нотаріусом Бєловою О.С. Чернігівського міського нотаріального округу зареєстровано в реєстрі №1964.

Також, посилання відповідача на те, що позивачем не надано підтверджуючого документу родинного зв'язку між матір'ю та дитиною (до заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну позивачка надала вже інше свідоцтво про народження дитини на ім'я ОСОБА_8, серія НОМЕР_2 виданого Відділом реєстрації цивільного стану Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області 24 квітня 2012 року, відповідно до якого батьком дитини є ОСОБА_8), є необґрунтованими, з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, при народженні у позивачки доньки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, у зв'язку з відсутністю реєстрації місця проживання її чоловіка - батька дитини ОСОБА_14, державна реєстрація народження дитини була проведена на підставі ч.1 ст.135 СК України, та запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень був здійснений за прізвищем матері (ОСОБА_3), а ім'я та по батькові батька дитини було записано зі слів позивачки ОСОБА_9.

У зв'язку з внесенням, на підставі ст. 126 СК України змін до актового запису про народження доньки позивача ОСОБА_8, про що свідчить Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення до актового запису змін, доповнень № 00016789169 від 22 червня 2016 року, позивач отримала нове свідоцтво про народження доньки серія НОМЕР_4, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області 24 квітня 2012 року, де зазначено, що прізвище дитини ОСОБА_8, а в графі батьки: мати дитини - ОСОБА_3, а батько - ОСОБА_14, яке і було надане позивачем до заяви про отримання дозволу на імміграцію в Україну.

Згідно з Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення до актового запису змін, доповнень № 00016789169 від 22 червня 2016 року, прізвище дитини ОСОБА_3 змінено на ІНФОРМАЦІЯ_3, відомості про батька ОСОБА_8 змінено на ОСОБА_14.

Крім того, колегія суддів зазначає, що позивач має двох неповнолітніх дітей, які знаходяться на її утриманні та потребують її допомоги, з урахуванням чого прийняте відповідачем рішення порушує не лише права позивача, але й права та інтереси її неповнолітніх дітей.

За змістом ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Законом України «Про охорону дитинства» забезпечено охорону дитинства в Україні як стратегічний, загальнонаціональний пріоритет, з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, визначено відповідно до ст.ст. 8, 11, 14 якого, кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного із них та на піклування батьків. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за випадком, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Кожна дитина має право на рівень життя, достойний для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що відповідачем під час прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію громадянки В’єтнаму ОСОБА_3 № 74.01/05-4752 від 19 березня 2015 року, не враховано вищенаведені та встановлені судом обставини, а тому не здійснено повного та всебічного вивчення та оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності або відсутності підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Крім того, згідно із позицією Європейського Суду з прав людини, будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції»).

Проаналізувавши наведені законодавчі норми, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини у справі, перевіривши їх доказами, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що під час прийняття оскаржуваного рішення відповідачем не дотримано положення ст. 19 Конституції України, а також наведені положення Закону України «Про імміграцію», Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 26 грудня 2002 року, оскільки відповідачем порушено принцип пропорційності при прийнятті рішення, не здійснено всебічного вивчення та оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності або відсутності підстав для скасування дозволу на імміграцію, а тому прийнято необґрунтоване рішення № 74.01/05-4752 від 19 березня 2015 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не надано достатньо доказів правомірності прийнятого рішення, що підтверджується наведеними законодавчими нормами та наявними матеріалами справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення є обґрунтованими та засновані на нормах права.

Доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області залишити без задоволення, постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.Г. Хрімлі

Судді О.М. Ганечко

Н.М. Літвіна

.

Головуючий суддя Хрімлі О.Г.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н. М.