ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
28 липня 2006 р. Справа № 7/192-2006
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, м. Ужгород
до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді, м. Ужгород
до Відділення державного казначейства у м. Ужгороді, м. Ужгород
про скасування податкової застави, зобов'язання ДПІ у м. Ужгороді звільнити всі активи з податкової застави та стягнення 10000,00 грн. моральної шкоди,
Суддя С.Швед
За участю представників сторін:
від позивача - ОСОБА_2, представник по довіреності від 15.03.2006р. №НОМЕР_1
від відповідача 1 -Трускавецька Д.І., головний державний податковий інспектор, представник по довіреності від 16.01.2006р. №508/9/10;
від відповідача 2 -Коцур Т.Б., гол.юрисконсульт УДК в Закарпатській області(дов.від 13.07.2006р. № 01-11/806).
Представники сторін у судовому засіданні 18.07.2006р. дали письмову згоду на початок розгляду справи по суті згідно з п. 3 ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України (протокол судового засідання від 18.07.2006р.).
ВСТАНОВИВ:
Приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді та до Відділення державного казначейства у м. Ужгороді про скасування рішення щодо запровадження податкової застави, яка зареєстрована в Державному реєстрі рухомого майна 24.05.2006р. за №НОМЕР_2, зобов'язання ДПІ у м. Ужгороді звільнити всі активи приватного підприємця з податкового застави та стягнення моральної шкоди у сумі 10000,00 грн. (позовні вимоги викладені з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 19.07.2006р.).
Позовні вимоги щодо скасування податкової застави обґрунтовуються відсутністю у приватного підприємця як платника єдиного податку заборгованості по зазначеному податковому платежу та відсутністю у податкового органу права на запровадження податкової застави з урахуванням результатів розгляду Конституційним Судом України справи за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 1.17. статті 1, статті 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (справа про податкову заставу).
В частині позовних вимог про стягнення з Державного бюджету моральної шкоди у сумі 10000,00 грн. позивач зазначає, що прийняття органом державної податкової служби рішення про запровадження податкової застави є втручанням у його господарську діяльність та спричинило позивачу значні душевні страждання та емоційний стрес. Як на підставу для задоволення позовних вимог у цій частині підприємець посилається на ст. 1173 Цивільного кодексу України та ст. 11І Закону України „Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990р. №509-XII.
Орган державної податкової служби позовних вимог приватного підприємця не визнав та зазначив, що запровадження податкової застави на активи позивача викликано порушенням приватним підприємцем строків сплати єдиного податку у відповідних податкових періодах 2005-2006р.р. та є мірою захисту інтересів бюджетних споживачів згідно із ст. 8 Закону №2181-III.
Не погоджуючись із вимогами позивача щодо стягнення з Держбюджету моральної шкоди у сумі 10000 грн., відповідач зазначив, що підприємцем не доведено, що дії ДПІ у м. Ужгороді з реєстрації податкової застави були безпосередньо спрямовані на зниження рівня його ділової репутації чи підрив довіри до його діяльності, тому у задоволені позову у цій частині просить також відмовити.
Дослідивши подані по справі доказові матеріали та заслухавши пояснення представників сторін, суд констатує наступне:
24 травня 2006 року державним реєстратором зареєстровано у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна податкову заставу всіх активів приватного підприємця ОСОБА_1, м. Ужгород. Підставою обтяження зазначено абзаци 2 та 3 п.п. 8.2.1. п. 8.2. ст. 8 Закону №2181-III.
Рішенням Конституційного Суду України 24 березня 2005 року №2-рп/2005 у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 1.17. статті 1, статті 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (справа про податкову заставу) визнані неконституційними положення абзацу другого підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону №2181-III щодо запровадження податкової застави у разі неподання або несвоєчасного подання платником податків податкової декларації та положення підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону №2181-III в частині поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без врахування суми його податкового боргу.
З наявних у матеріалах справи доказів (витягу зі облікової картки платника податків по спірному платежу, платіжних доручень та квитанцій про внесення до Держбюджету відповідних сум єдиного податку) судом встановлено, що ДПІ у м. Ужгороді як обтяжувачем активів підприємця не враховано правових приписів Закону №2181-III та безпідставно запроваджено податкову заставу на всі активи позивача без врахування розміру його податкової заборгованості по сплаті єдиного податку ( 400 грн за даними облікової картки).
Як зазначив у своєму рішенні Конституційний Суд України запровадження податкової застави на всі активи платника податків без врахування адекватності між сумою податкового зобов'язання чи податкового боргу та розміром заставлених активів платника податків не сприяє справедливому вирішенню питань застосування права податкової застави між суб'єктами податкових правовідносин.
Забезпечення надходження до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів має здійснюватися шляхом запровадження податкової застави на активи платника податків у такому розмірі, який би забезпечував гарантоване відшкодування державі несплачених податків у повному обсязі.
Поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків, яка перевищує суму податкового зобов'язання чи податкового боргу, може призвести до позбавлення такого платника не тільки прибутків, а й інших активів, ставлячи під загрозу його подальшу підприємницьку діяльність аж до її припинення.
Окрім того, аналітичні дані особової картки підприємця як платника єдиного податку та платіжних документів про сплату податку свідчать про відсутність податкового боргу у спірній ситуації запровадження податкової застави та на момент судового розгляду справи.
Указом Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва”(частина шоста статті 2) встановлено щомісячний строк сплати єдиного податку до 20 числа місяця, наступного за звітним місяцем. Законом України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”(статті 4,5) також передбачена сплата податкових зобов'язань у наступних за звітним податкових періодах.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України „Про систему оподаткування”сплата податків і зборів(обов'язкових платежів) провадиться у порядку, встановленому виключно законами України.
Посилання відповідача на пункт 2 Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом ДПА України від 29.10.1999р. №НОМЕР_3 щодо попередньої сплати єдиного податку до 20 числа звітного місяця не приймається, оскільки суперечить у частині строків сплати названим вище законам України.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
З огляду на наведене позовні вимоги щодо скасування податкової застави та зобов'язання ДПІ у м. Ужгороді звільнити всі активи приватного підприємця ОСОБА_1 з податкової застави та припинення їх публічного обтяження з урахуванням вищенаведених обґрунтувань слід задоволити.
Що стосується вимоги про стягнення з Держбюджету суми 10000,00 грн. моральної шкоди у зв'язку із запровадженням ДПІ у м. Ужгороді податкової застави на всі активи підприємця, то в цій ситуації суд виходить з того, що позивачем не подано суду належних доказів, які б реально свідчили про наявність шкоди здоров'ю (фізичному, душевному) чи діловій репутації приватного підприємця та будь яких інших втрат немайнового характеру внаслідок перебування його активів у податковій заставі, тому у задоволенні зазначеної вимоги слід відмовити повністю.
Таким чином, позов підлягає задоволенню частково.
Враховуючи важливість питання своєчасного поновлення порушеного права підприємця у результаті запровадження податкової застави, суд допускає негайне виконання судового рішення у цій частині (п. 6 частини першої ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України).
У справі оголошувалась перерва для оформлення та оголошення судового рішення у справі до 28.07.2006р.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 7 -9, 86, 160 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задоволити частково.
2. Скасувати податкову заставу, запроваджену стосовно підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_4) та зареєстровану у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 24.05.2006р. за №НОМЕР_2.
3. Зобов'язати Державну податкову інспекції у м. Ужгороді, м. Ужгород у встановленому порядку здійснити до 01.08.2006р. заходи по скасуванню податкової застави активів приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_4), зареєстрованої у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 24.05.2006р. за №НОМЕР_2.
Допустити негайне виконання постанови суду у цій частині.
4. У задоволені позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України моральної шкоди у сумі 10000,00 грн. відмовити повністю.
5. Постанова суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня її прийняття і є обов'язковою до виконання на території України.
6. Постанова суду може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її прийняття шляхом подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги до Львівського апеляційного господарського суду через Господарський суд Закарпатської області.
Суддя С. Швед