Справа № 474/533/16-ц

Провадження № 4-с/474/7/16

УХВАЛА

Іменем України

15.08.16року смт Врадіївка

Врадіївський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Сокола Ф.Г.

за участю секретаря судового засідання Тодосьєвої А.С.

скаржник ОСОБА_1

представник скаржника ОСОБА_2

державного виконавця Павленко А.В.

державного виконавця Діцуленко Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на постанову державного виконавця Павленко А.В. від 19.07.2016р. ВП № 42202937 про звернення стягнення на доходи боржника, -

встановив:

04.08.2016р. скаржник звернувся до суду з скаргою на постанову державного виконавця відділу ДВС Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області ОСОБА_3 від 19.07.2016р. ВП № 42202937 про звернення стягнення на доходи боржника, яку обґрунтовує тим, що: державним виконавцем Павленко А.В., при винесенні вказаної постанови не було повідомлено скаржника про складений розрахунок заборгованості по аліментах в сумі 9 613 грн. 63 коп., що є порушенням вимог п. 3 ч. 4 ст. 74 Закону України “Про виконавче провадження”; оскаржуваною постановою з скаржника вирішено стягувати 75% заробітної плати, що є порушенням ч. 4 ст. 70 Закону України “Про виконавче провадження”; у постановах від 19.07.2016р. ВП № 42202937 та 23.12.2014р. ВП № 41761403 вбачається суперечність щодо цільового надходження коштів; державний виконавець порушив приписи ст. 19 Закону України “Про виконавче провадження”, оскільки виносячи оскаржувану постанову у виконавчому провадженні № 42202937, яке було відкрите за виконавчим листом № 2-105/2002, виданим Врадіївським районним судом Миколаївської області 04.03.2002р., зазначив про стягнення на підставі іншого виконавчого листа, який не стосується вказаного виконавчого провадження.

В судовому засіданні скаржник та його представник вимоги скарги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Державні виконавці заперечили проти вимог скарги, вказавши, що при винесенні оскаржуваної постанови вимогами ст. 70 ЗУ “Про виконавче провадження”, скаржник отримував розрахунок заборгованості особисто під розпис, однак на даний час надати відповідні докази не можуть. Також державний виконавець Павленко А.В. пояснила, що оскільки ОСОБА_4, яка є державним виконавцем у зазначених виконавчих провадженнях, перебувала у відпустці, а від стягувачки надійшла певна заява, вона після перевірки вказаних виконавчих проваджень винесла оскаржувану постанову. Щодо цільового надходження коштів державний виконавець Павленко А.В. зазначила, що це була технічна описка, яка на даний час не виправлена.

Заслухавши пояснення скаржника, його представника, державного виконавця, дослідивши матеріали скарги та виконавчого провадження судом встановлено наступне.

29.01.2014р. старшим державним виконавцем відділу ДВС Врадіївського РУЮ ОСОБА_4 винесено постанову ВП № 41761403 про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 474/941/13-ц, виданого Врадіївським районним судом Миколаївської області 28.01.2014р.

23.12.2014р. старшим державним виконавцем відділу ДВС Врадіївського РУЮ ОСОБА_4 винесено постанову ВП № 41761403, з гідно п.п. 1, 2 якої, на підставі виконавчого листа № 474/941/13-ц, виданого Врадіївським районним судом Миколаївської області 28.01.2014р., постановлено звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи ОСОБА_1 шляхом щомісячного утримання з усіх видів заробітку (доходу), що належать до виплат останньому в розмірі 50%, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до припинення навчання, але не пізніше досягнення дитиною двадцяти трьох років. Пунктом 3 вказаної постанови одержувачем визначено ОСОБА_5.

Ухвалою Врадіївського районного суду Миколаївської області від 31.07.2015р. у справі № 747/941/13-ц виправлено допущену описку у рішенні від 12.12.2013р. щодо зазначення в останньому “але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку”.

23.12.2015р. старшим державним виконавцем відділу ДВС Врадіївського РУЮ ОСОБА_4 винесено постанову ВП № 41761403, з гідно п.п. 1, 2 якої, на підставі виконавчого листа № 474/941/13-ц, виданого Врадіївським районним судом Миколаївської області 28.01.2014р., постановлено звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи ОСОБА_1 шляхом щомісячного утримання з усіх видів заробітку (доходу), що належать до виплат останньому в розмірі 25%, до припинення навчання, але не пізніше досягнення дитиною двадцяти трьох років. Пунктом 3 вказаної постанови одержувачем визначено ОСОБА_5. Вказана постанова направлялась скаржнику супровідним листом відповідно до положень ст. 33 Закону України “Про виконавче провадження”.

19.07.2016р. державним виконавцем відділу ДВС Врадіївського РУЮ ОСОБА_3 винесено постанову ВП № 42202937, з гідно п.п. 1, 2 якої, на підставі виконавчого листа № 2-105, виданого Врадіївським районним судом Миколаївської області 04.03.2002р. постановлено: звернути стягнення на заробітну плату боржника - ОСОБА_1; проводити утримання із заробітної плати, що належить до виплат ОСОБА_1 в розмірі - 25 %, до погашення заборгованості в сумі 9 613 грн. 63 коп.; проводити утримання із заробітної плати за двома постановами державного виконавця в розмірі - 50%. Пунктом 3 вказаної постанови визначено перераховувати кошти на рахунок відділу ДВС Врадіївського РУЮ.

Постановами старшого державного виконавця відділу ДВС Врадіївського РУЮ ОСОБА_4 від 12.08.2016р. виконавчі провадження № 42202937 та № 41761403 об'єднанні у виконавче провадження № 51939016.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Частиною 1 ст. 384 ЦПК України визначено, що скаргу може бути подано до суду безпосередньо або після оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби.

Згідно ч. 1 ст. 385 ЦПК України, скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод.

Статтею 1 Закону України “Про виконавче провадження” (далі - Закон) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону, примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України “Про державну виконавчу службу”.

Частиною 3 ст. 2 Закону передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення, або у разі виконання зведеного виконавчого провадження у встановленому Міністерством юстиції України порядку можуть утворюватися виконавчі групи, до складу яких включаються державні виконавці одного або кількох органів державної виконавчої служби.

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

У відповідності до ч.ч. 1-2 ст. 11 Закону, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Частиною 1 ст. 19 Закону передбачено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону.

З аналізу вказаних норм законодавства слідує, що повноваження у виконавчу провадженні має той державний виконавець який визначений безпосередньо державним виконавцем у даному виконавчому провадженні, а не будь-який державний виконавець.

З матеріалів виконавчих проваджень № 42202937 та № 41761403 слідує, що державним виконавцем у них є ОСОБА_4, а ОСОБА_3 належним чином не визначалася у них державним виконавцем, в тому числі в складі виконавчої групи, а відтак і не мала права виносити оскаржувану постанову.

Крім того, у відповідності до ч. 1 ст. 33 Закону, у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження.

Згідно п.п. 3.8. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 489/20802 від 02.04.2012р. (далі - Інструкція), у разі якщо в органі ДВС відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження.

Виконання зведеного виконавчого провадження розпочинається постановою про об’єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження. Про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження виноситься постанова, копія якої зберігається у зведеному виконавчому провадженні. Виконавчі провадження щодо одного боржника об’єднуються у зведене виконавче провадження або приєднуються до зведеного виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку, наданого боржнику для самостійного виконання.

Наявність або відсутність іншого виконавчого провадження чи зведеного виконавчого провадження щодо одного й того самого боржника державний виконавець перевіряє за даними Єдиного реєстру при відкритті виконавчого провадження.

У разі виявлення іншого виконавчого провадження, відкритого щодо одного й того самого боржника в тому самому органі ДВС, державний виконавець звертається до начальника відділу, якому він безпосередньо підпорядкований, щодо прийняття рішення стосовно об’єднання виконавчих проваджень у зведене чи приєднання виконавчого документа до зведеного виконавчого провадження.

З комплексного аналізу зазначених норм чинного законодавства вбачається, що державний виконавець має право здійснювати дії щодо виконання виконавчого документи у виконавчому провадженню, яке відкрито саме за цим виконавчим документом, а у разі об'єднання чи приєднання виконавчих проваджень - за виконавчими документами, на підставі яких ці виконавчі провадження були відкритті, за умови, що саме він здійснює виконання об'єднаного виконавчого провадження.

З матеріалів виконавчого провадження № 42202937 вбачається, що на виконання вимог Закону та Інструкції вказане виконавче провадження було об'єднано з виконавчим провадженням № 41761403 лише 12.08.2016р. постановою старшого державного виконавця відділу ДВС Врадіївського РУЮ ОСОБА_4, після винесення оскаржуваної постанови державним виконавцем Павленко А.В.

Отже, вирішувати питання щодо виконання двох виконавчих проваджень, в тому числі щодо цільового надходження коштів, ОСОБА_3 мала право лише після визначення її державним виконавцем у них та об'єднання їх в одне виконавче провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону, із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, відшкодування шкоди у зв'язку із втратою годувальника та збитків чи шкоди, заподіяних злочином, - п'ятдесят відсотків; за всіма іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - двадцять відсотків.

Частиною 4 ст. 70 Закону визначено, що загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати не може перевищувати п'ятдесят відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі в разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати в разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати сімдесяти відсотків.

З оскаржуваної постанови слідує, що державним виконавцем визначено стягнення за двома постановами в розмірі 50 %, а не 75 % як зазначає скаржник, а тому вимоги скарги в частині порушення вимог ч. 4 ст. 70 Закону є безпідставними та необґрунтованими.

Водночас, як зазначено вище виносячи оскажувану постанову державний виконавець порушив приписи Закону та Інструкції щодо повноважень на її винесення, а тому ця обставина не впливає на рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 74 Закону, державний виконавець обчислює розмір заборгованості із сплати аліментів, суму індексації розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, складає відповідний розрахунок та повідомляє про нього стягувачу і боржнику:у разі надсилання постанови до адміністрації підприємства, установи, організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця для проведення відрахування із заробітної плати (доходів), пенсії та стипендії боржника.

У відповідності до ч. 1 ст. 31 Закону, копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Проте, ч. 6 ст. 31 Закону передбачено, що у разі звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), пенсію, стипендію чи інші доходи боржника документи виконавчого провадження можуть бути вручені представникам адміністрації підприємства, установи та організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, у якої працює боржник, особисто державним виконавцем або уповноваженою ним особою під розписку.

З матеріалів виконавчого провадження не вбачається, що розрахунок заборгованості, який був покладений в основу оскаржуваної постанови був належним чином направлений скаржнику, в порядку визначеному ст. 31 Закону.

Водночас, ч. 9 ст. 74 Закону визначено, що спір щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Оскільки, скаржником не оспорюється розмір заборгованості із сплати аліментів, а ставиться лише питання про не виконання державним виконавцем вимог ч. 4 ст. 74 Закону щодо повідомлення його про складений розрахунок заборгованості по аліментах, вказана обставина сама по собі не є підставою для визнання неправомірною та скасування оскаржуваної постанови, а може бути підставою для визнання неправомірними дії державного виконавця щодо не повідомлення скаржника про складений розрахунок заборгованості по аліментах в порядку встановленому Законом.

З вищевикладеного в сукупності слідує, що постанова державного виконавця відділу ДВС Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області ОСОБА_3 від 19.07.2016р. ВП № 42202937 про звернення стягнення на доходи боржника винесена з порушенням норм чинного законодавства, а відтак скарга ОСОБА_1 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 209, 210, 383-387 ЦПК України, суд -

вирішив:

Скаргу ОСОБА_1 на постанову державного виконавця відділу ДВС Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області ОСОБА_3 від 19.07.2016р. ВП № 42202937 про звернення стягнення на доходи боржника - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу ДВС Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області ОСОБА_3 від 19.07.2016р. ВП № 42202937 про звернення стягнення на доходи боржника, відкритому на підставі виконавчого листа № 2-105/2002 виданого Врадіївським районним судом Миколаївської області 04.03.2002 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 аліментів на утримання дочки ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку, починаючи із 20.02.2002р. і до її повноліття.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п’яти днів з дня її проголошення до апеляційного суду Миколаївської області через Врадіївський районний суд. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі осіб, апеляційна скарга подається протягом п’яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Ф.Г. Сокол