Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ніжинського міськрайонного суду від 22 червня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_4, про визнання права власності на прибудову до будинку,

  В С Т А Н О В И В:

     У січні 2009 р. ОСОБА_1 пред'явив позов до ОСОБА_2, в якому просив визнати за ним право власності на веранду, що прибудована до АДРЕСА_1, яка позначена у технічному паспорті на цей будинок літерою а2, та відшкодувати йому судові витрати. Свої вимоги позивач обгрунтовував тим, що він і відповідач є співвласниками вищевказаного будинку. У 1982 р. між ним і їхньою матір'ю ОСОБА_5 - попередньою власницею тієї частини будинку, яка нині належить ОСОБА_2, фактично склався конкретний порядок користування відокремленими частинами даного будинку. В зв'язку з тим, що частина будинку, якою він став користуватися згідно з цим порядком, не мала окремого виходу, у 1982 р. він розпочав будівництво спірної споруди на підставі відповідного дозволу виконкому, в якій після її спорудження облаштував окремий вхід до виділеної йому частини будинку. Спірною верандою він фактично користується по цей час. В даний час у рамках іншої цивільної справи між ним і ОСОБА_2 вирішується спір про реальний розділ належного їм будинку. Остання не визнає його право власності на споруджену ним веранду, вважаючи її спільною власністю, у зв'язку з чим належне йому право власності на дану веранду підлягає захисту шляхом визнання цього права.

     Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено.

     Не погоджуючись з цим рішенням, ОСОБА_1 посилається на наступне.

     Він та його мати спільно не проживали з 1981 р. і між ними не укладалася угода про те, що спірна веранда створюється останньою й ним як спільна сумісна власність. При цьому в травні - червні 1981 р. між ним та матір'ю фактично склався конкретний порядок користування відокремленими частинами даного будинку.

     На момент укладання договору дарування йому Ѕ частини зазначеного вище будинку між ним і батьком - третьою особою по цій справі ОСОБА_4 веранду а2 ще не було споруджено, чого батько не заперечує. Цю веранду він (позивач) збудував у 1983 р. власними силами й коштами. Дозвіл на її спорудження у встановленому порядку дав батькові Ніжинський міськвиконком у той час, коли останній був співвласником будинку.

     Ним - позивачем не оспорювався договір дарування частини будинку, укладений між відповідачем і матір'ю, оскільки про його зміст він дізнався лише в суді і, крім того, з приводу користування спірною спорудою спорів не виникало.

     У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу, а ОСОБА_2, її представник та ОСОБА_4 цю скаргу не визнали, посилаючись на те, що рішення місцевого суду є законним і обґрунтованим.

     Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

     Постановляючи рішення, місцевий суд виходив з того, що спірна веранда позивачеві не дарувалася, що він не надав суду доказів про те, що цю веранду збудовано саме ним, що згідно з укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 договором дарування Ѕ частини АДРЕСА_1, який позивачем не оспорюється, веранду а2 подаровано відповідачеві.

     Висновок місцевого суду про необхідність відмови у позові є вірним, але апеляційний суд не погоджується з мотивами, з яких суд дійшов цього висновку.

     Так, по справі встановлено наступне.

     Жодним з учасників судового розгляду не заперечується, що АДРЕСА_1 збудовано батьками позивача й відповідача - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в період шлюбу, у зв'язку з чим він був їхньою спільною сумісною власністю. Це також підтверджується копією свідоцтва про право власності на даний будинок від 29.03.1982 р., що видане на ім'я останніх відділом комунального господарства Ніжинського міськвиконкому на підставі рішення Ніжинського міськвиконкому від 18.03.1982 р. № 139 (їх копії на а.с. 20, 78-79) і копією такого ж свідоцтва від 01.12.1994 р., що видане на ім'я цих же осіб 01.12.1994 р. на підставі рішення Ніжинського міськвиконкому від 15.06.1994 р. № 252 (копія даного свідоцтва на а.с. 57).

     16.10.1979 р. шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірвано, про що у Ніжинському міськвідділі РАГС складено актовий запис за № 216 (довідка відповідного змісту на а.с. 8).

     Згідно з витягом з домової книги на АДРЕСА_1, третя особа ОСОБА_4 виписався (знявся з реєстрації місця проживання) в цьому будинку 23.05.1981 р. (а.с. 14).

     21.06.1982 р. відділ головного архітектора Ніжинського міськвиконкому дав дозвіл третій особі ОСОБА_4 на спорудження в строк до 21.06.1983 р. спірної прибудови, що підтверджується копією цього дозволу і довідкою КП „Ніжинське МБТІ” від 30.12.2008 р. № 1112 (а.с. 13, 12).

     01.12.1982 р. останній подарував позивачеві належну йому Ѕ ідеальну частину садиби АДРЕСА_1. Це підтверджується копією дублікату відповідного договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Ніжинської державної нотаріальної контори від 01.12.1982 р., реєстровий № 5447 (а.с. 17-18). З реєстрового напису на даному договорі вбачається, що перехід права власності за ним ОСОБА_1 зареєстрував у Ніжинському міжміському бюро технічної інвентаризації 15.11.2000 р.

     Спірну веранду прийнято в експлуатацію, що підтверджується даними технічного паспорта на будинок (його копія на а.с. 9-12), копії генерального плану садиби АДРЕСА_1 за 1982 р. (а.с. 73) і договору дарування ОСОБА_5 Ѕ ідеальної частини цієї садиби ОСОБА_2 (а.с. 19).

     У судовому засіданні апеляційного суду відповідач фактично підтвердила твердження позивача про те, що після дарування йому їхнім батьком ідеальної Ѕ частини будинку, про який йдеться, між ним та їхньою матір'ю ОСОБА_5, яка залишалася власником іншої Ѕ ідеальної частини даного будинку, склався порядок користування цим будинком, згідно з яким він фактично користується кімнатами 2-1, 2-2 та спірною верандою, що примикає до цих кімнат, а у користуванні матері залишилися кімнати 1-1, 1-2 з прибудовою, що до них примикає, якими нині користується ОСОБА_2 Жоден з учасників судового розгляду не заперечує, що частини будинку, якими користуються сторони, є технічно відокремленими та мають окремі виходи.

     12.01.1994 р. ОСОБА_5 подарувала відповідачеві Ѕ ідеальну частину садиби АДРЕСА_1, що підтверджується копією договору дарування, який посвідчено державним нотаріусом Ніжинської міської державної нотаріальної контори 12.01.1994 р., реєстровий № 1-75, (а.с. 19).

     Згідно з нормами ст. 131 ЦК УРСР, 1963 р., спірна веранда є складовою частиною АДРЕСА_1. Ні цим Кодексом, ні нині чинним ЦК України не передбачено можливості захисту права власності на складову частину речі окремо від всієї речі шляхом визнання судом права власності на неї за одним з її співвласників. Стаття 119 ЦК УРСР, 1963 р., і частина 3 статті 357 ЦК України передбачають, що співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Але позовні вимоги про збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності на АДРЕСА_1 ОСОБА_1 не заявлялися.

     Висновки місцевого суду про те, що спірна веранда позивачеві не дарувалася, що він не надав суду доказів того, що цю веранду збудовано саме ним, що згідно з укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 договором дарування Ѕ частини АДРЕСА_1, який позивачем не оспорюється, веранду а2 подаровано відповідачеві, зроблено без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи.

     Таким чином, оскаржуване рішення підлягає зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позову.

     Керуючись ст.ст. 307, 309 ч. 1 п. 1, 316 ЦПК України, ст. ст. 4, 6, 119, 128, 149 ЦК УРСР, 1963 р., суд

В И Р І Ш И В:

     Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

     Рішення Ніжинського міськрайонного суду від 22 червня 2009 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову; в іншій частині дане рішення суду залишити без змін.

     Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але воно може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:                                         Судді: