УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

_________________________________________

______________________________________________________________________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "22" серпня 2016 р. Справа № 906/458/16

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Ляхевич А.А.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність №4884 від 28.10.2015 р.,

від відповідача: не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (м.Житомир)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (Житомирська обл., Баранівський р-н, с.Кашперівка)

про стягнення 115860,71 грн. (згідно з заявою про зменшення позовних вимог за вх.№02-44/513/16)

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (м.Житомир) звернулася до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (Житомирська обл., Баранівський р-н, с.Кашперівка) про стягнення 128124,86 грн., з яких 92542,80 грн. заборгованості за отримані товари за договором №010315 від 02.04.2015р. та 35582,06грн. нарахованої пені.

Господарський суд ухвалою від 13.05.2016р. порушив провадження у справі №906/485/16, розгляд справи призначено на 07.06.2016р. та зобов'язав сторони надати суду докази на підтвердження своїх вимог та заперечень.

У зв'язку з перебуванням судді Ляхевич А.А. на лікарняному, розгляд справи №906/458/16, призначений на 07 червня 2016 р., не відбувся.

За наведених обставин, з врахуванням також, запланованої відпустки судді, ухвалою суду від 09.06.2016р. призначено слухання даної справи на 13.06.2016р.; зобов'язано сторони виконати вимоги ухвали суду від 13.05.2016р.; в засідання суду викликано уповноважених представників сторін. Про винесення даної ухвали та її зміст, дату, час та місце наступного судового засідання, обом сторонам повідомлено належним чином, телефонограмами (а.с.35,36).

Проте, в засідання суду 13.06.2016р. відповідач не з'явився, свого повноважного представника не направив.

08.06.2016р. на адресу суду з супровідним листом №9 від 08.06.2016р. (вх.№6963, а.с.24) надійшли від позивача наступні документи: обґрунтований розрахунок пені з урахуванням вимог ч.6 ст.232 ГК України та строку оплати по кожній накладній; заяву про зміну позовних вимог; квитанцію про надіслання відповідачу зміненого розрахунку пені та заяви про зміну позовних вимог; витяг з ЄДРПОУ; довідка про заборгованість; довідка про відсутність рішення суду або іншого органу. Вказані документи долучені до матеріалів справи.

У відповідності до заяви про зміну позовних вимог від 01.06.2016 (вх.№02-44/513/16, а.с.28), позивач, у зв'язку з перерахунком пені, просить стягнути з відповідача на свою користь 92542,80грн. заборгованості за отримані товари за договором №010315 від 02.04.2015р. та 23317,91 грн. пені за непроведення розрахунку. Оскільки фактично вказаною заявою позивач зменшив розмір заявлених позовних вимог (а саме, суми пені), заяву про зміну позовних вимог (вх.№02-44/513/16) суд оцінив як заяву про зменшення позовних вимог. Тому, з урахуванням положень ст.ст.22, 55 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв до розгляду дану заяву; розгляд справи здійснюється в межах вимог, визначених заявою від 01.06.2016р.

Враховуючи неявку в засідання 13.06.2016р. представника відповідача, представник позивача подала суду клопотання (вх.№7059/16, а.с.38), в якому, у зв'язку з необхідністю забезпечення прав відповідача, просила відкласти розгляд справи та продовжити строк вирішення спору у відповідності до ч.3 ст.69 ГПК України.

За наведених обставин, ухвалою від 13.06.2016р. господарський суд відклав розгляд справи на 19.07.2016р., продовживши, при цьому, встановлений законом строк вирішення спору у відповідності до ч.3 ст.69 ГПК України на 15 днів, за обґрунтованим клопотанням позивача.

У зв'язку з перебуванням судді Ляхевич А.А. на лікарняному, розгляд справи №906/458/16, призначений на 19.07.2016р., не відбувся.

Ухвалою господарського суду від 05.08.2016р. слухання справи призначено на 22.08.2016р.; зобов'язано сторони виконати вимоги ухвали суду від 13.06.2016р. та викликано в судове засідання уповноважених представників сторін.

Представник позивача в засіданні суду підтримала позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просить позов задоволити.

Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, вимог ухвал суду не виконав, про причини неявки не повідомив.

При цьому, ухвала суду від 05.08.2016р. надсилалась судом за зареєстрованою адресою місцезнаходження ФОП ОСОБА_3 (витяг з реєстру, а.с.18-20), однак, 12.08.2016р. повернулась на адресу суду неврученою відповідачу, з довідкою поштового відділення щодо причини повернення "За зазначеною адресою не проживає".

Судом враховується, що відповідно до п.3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи викладене, а також запобігаючи безпідставному затягуванню розгляду справи, яка вже тривалий час слухається, господарський суд визнав за можливе здійснювати та завершити розгляд справи в судовому засіданні 22.08.2016р., за відсутності представника відповідача.

Стосовно тривалості розгляду даної справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006р. №3477-ІУ суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права.

У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікованої Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно п.31 Рішення Європейського суду з прав людини від 1 лютого 2007 р. у справі "Макаренко проти України" суд нагадує, що "розумний" строк проваджень має визначатись відповідно до обставин справи та наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника і компетентних органів та інтерес, який мав заявник у цьому спорі.

Відповідно до п.27 Рішення Європейського суду з прав людини від 8 квітня 2010 року у справі "Гутка проти України" суд також частково погодився з твердженням Уряду України про те, що сторони сприяли тривалості оскаржуваного провадження. Вірним є те, що, хоча стороні в цивільній справі не можна ставити за вину використання доступних за національним законодавством засобів для захисту своїх інтересів, вона має враховувати те, що такі дії неминуче призводять до затягування відповідного провадження (згідно ухвали у справі "Малицька-Васовська проти Польщі" від 5 квітня 2001 року, №41413/98).

Зважаючи на викладене, маючи на меті забезпечити розгляд справи за результатом дослідження усіх доказів по справі в їх сукупності та вжити передбачених законом засобів для встановлення належності і допустимості доказів по справі, для надання можливості сторонам подати відповідні докази в наступне слухання справи, призначене на іншу дату, суд дійшов висновку, що розумним для розгляду даної справи є саме строк, що мав забезпечити як реалізацію процесуальних прав сторін по справі, так і повний, всебічний, об'єктивний розгляд справи та правильне вирішення господарського спору. Сприяли тривалому часу розгляду справи також наявні об'єктивні та поважні причини, як то - запланована відпустка судді та її перебування на лікарняному, внаслідок яких слухання справи переносились.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані до справи документи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

02.04.2015р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (покупець) укладено договір №010315 (а.с.11-12), за яким постачальник зобов'язується передати у зумовлені строки покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплачувати за нього в термін, зазначений в п.2.2. даного договору (п.1.1. договору).

Відповідно до п.1.2., п.1.3. договору, предметом поставки є будівельні матеріали в асортименті та за цінами, погодженими в передавальних накладних; загальна сума договору складає 500000,00 грн.

Згідно з п.2.1. договору, покупець отримує товар на складі постачальника.

В пункті 2.2. договору сторони визначили умови оплати: відстрочка оплати за кожну партію товару становить до 14 календарних днів, починаючи з дати, вказаної в накладній. загальна вартість товару, яку покупець може отримати на умовах відстрочки платежу складає не більше 100000,00 грн. якщо заборгованість покупця більше за вказану суму відпуск товару припиняється до повного розрахунку.

У відповідності до п.3.3. договору сторони погодили, що при порушенні покупцем строків оплати товару згідно з п.2.2. договору більш ніж на 5 днів, він виплачує постачальнику пеню у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний день затримки оплати.

Відповідно до п.5.1. договору, договір вступає в силу з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору №010215 від 02.04.2015р. позивач у червні 2015 року поставив відповідачу наступні партії товару (а.с.15-17):

- згідно видаткової накладної №ММ-000008354 від 11.06.2015р. на суму 31298,40грн.,

- згідно видаткової накладної №ММ-000008619 від 15.06.2015р. на суму 31298,40грн.,

- згідно видаткової накладної №ММ-000009048 від 19.06.2015р. на суму 29946,00грн., а всього на суму 92542,80 грн.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначає, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як уже зазначалось, умовою пункту 2.2. договору сторони передбачили відстрочення платежу до 14 календарних днів з дати поставки.

Однак, відповідач свої зобов'язання по проведенню оплати у повному обсязі не виконав. У відповідності до довідки позивача за вих.№7 від 22.08.2016р. (а.с.56) станом на день розгляду справи сума заборгованості відповідача за поставлений за договором товар не змінилася та становить 92542,80 грн.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Нормою ст.525 Цивільного кодексу України передбачено, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У даному випадку, позивачем не сплачено за отриманий за договором та видатковими накладними товар заборгованість в сумі 92542,80 грн., відповідач доказів її погашення суду не надав.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 92542,80 грн. основного боргу є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 23317,91 грн. пені.

Відповідно до ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (ч.2 ст.193, ч.1 ст.216 та ч.1 ст.218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст.217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч.1 ст.230 ГК України).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня, її розмір та порядок нарахування встановлено ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, ч.6 ст.231 Господарського кодексу України, ст.ст.1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

У відповідності до п.3.3. договору сторони погодили, що при порушенні покупцем строків оплати товару згідно з п.2.2. договору більш ніж на 5 днів, він виплачує постачальнику пеню у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний день затримки оплати.

Разом з тим, враховуючи обмеження, встановлені Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", позивач нарахував пеню за допущені періоди прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Перевіривши розрахунок позивача (а.с.25-26), суд встановив його правомірність, а тому вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 23317,91 грн. визнає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи встановлені судом з наданих до справи доказів вищевикладені обставини, позовні вимоги по справі підлягають задоволенню у повному обсязі: 92542,80 грн. заборгованості та 23317,91 грн. пені.

Відповідно до положень ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (12741, Житомирська обл., Баранівський р-н, с.Кашперівка, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (10025, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2):

- 92542,80 грн. заборгованості,

- 23317,91 грн. пені,

- 1737,91 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (10025, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2):

- 183,97 грн. зайво сплаченого судового збору згідно з квитанцією №73 від 11.05.2016р. на суму 1921,88 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 23.08.16

Суддя Ляхевич А.А.

віддрук.прим.:

1 - до справи

2, 3 - сторонам (реком.)