Справа №490/2816/15-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/784/624/16 Головуючий у суді 1-ї інстанції: Чулуп О.С.

Категорія: ч.2 ст.186 КК України Доповідач апеляційного суду: Пустовар М.Л.

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2016 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Пустовара М.Л.,

суддів: Значок І.С., Семенчука О.В.,

за участю секретаря Чоботаренко Т.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12015150020000356 за апеляційною скаргою прокурора Миколаївської місцевої прокуратури № 1 на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 24.05.2016 р., яким:

- ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Монгохто Хабаровського краю Російської Федерації, громадянина України, який проживає у АДРЕСА_1:

- визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України.

Учасники судового провадження:

прокурор Зайков О.В.,

обвинувачений ОСОБА_3

Короткий зміст вимог апеляційної скарги прокурора.

Просить вирок у частині звільнення від відбування покарання скасувати, ухвалити новий, яким засудити ОСОБА_3 за ч.2 ст.186 КК України на 5 років позбавлення волі у кримінально-виконавчій установі.

Короткий зміст рішення суду 1-й інстанції.

ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України, обвинуваченого звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 2 роки 6 місяців, та покладенням обов'язків, передбачених п.п.2,3,4 ч.1 ст.76 КК України.

Постановлено стягнути із ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_5 3800 грн.

Вирішено питання про речові докази.

Узагальнені доводи апеляційної скарги прокурора.

Вважає, що вирок підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме необґрунтованого звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Посилається на положення ч.1 ст.75 КК України та роз'яснення п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» згідно яких, суд може прийняти рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробування лише у випадку, коли, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, належно вмотивувавши такий свій висновок. Проте, зазначених вимог районний суд, приймаючи рішення про можливість виправлення ОСОБА_3 без відбування покарання, не дотримався та належно не умотивував свого рішення.

Вказує, що при призначенні покарання судом лише формально враховано характер суспільної небезпеки скоєного, зокрема те, що злочин обвинуваченим вчинено із застосуванням насильства, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, та ступінь тяжкості злочину, який, відповідно до ч.4 ст.12 КК України, належить до тяжких.

Стверджує, що судом не у повній мірі враховані дані про особу обвинуваченого, який, будучи неодноразово судимим, у тому числі за злочини проти власності, звільнившись з місць позбавлення волі у листопаді 2013 року, не вжив заходів до працевлаштування і у січні 2015 року скоїв новий злочин, що доводить небажання ОСОБА_3 стати на шлях виправлення, а отже звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням не сприятиме його виправленню і не зможе запобігти вчиненню ним нових злочинів.

Крім того, зазначає, що завдану потерпілому майнову шкоду обвинуваченим не відшкодовано.

Встановлені судом 1-ї інстанції обставини.

Вироком ОСОБА_3 визнано винуватим у тому, що 20 січня 2015 року, близько 7 години ранку, перебуваючи у під'їзді № 3 будинку № 73-в по пр. Леніна у м. Миколаєві, реалізуючи умисел на відкрите заволодіння чужим майном з корисливим мотивом, діючи повторно, наніс рукою більше одного удару в обличчя ОСОБА_5, спричинивши останньому тілесні ушкодження у виді крововиливів та саден на обличчі, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, та відкрито заволодів речами потерпілого: мобільним телефоном «Нокіа-220 DUAL sim», наручним годинником «Континенталь», шкіряною курткою з коміром із хутра «MU НІ» та флешнакопичувачем, завдавши ОСОБА_5 майнової шкоди у розмірі 8600 грн.

Дії обвинуваченого кваліфіковані судом за ч.2 ст.186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, вчинене повторно.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора на підтримку апеляційної скарги, думку обвинуваченого про залишення оскаржуваного вироку без змін, вивчивши матеріали кримінального провадження, частково повторно дослідивши обставини провадження, обговоривши доводи скарги в її межах, апеляційний суд дійшов наступного.

Обставини провадження, доведеність винуватості ОСОБА_3, кваліфікація ним скоєного, вид та розмір призначеного йому покарання апелянтом не оспорюються, внаслідок чого, на підставі ч.1 ст.404 КПК України, апеляційним судом не перевірялись.

При призначенні покарання обвинуваченому, судом 1-ї інстанції враховані ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_3 (тяжкий злочин), дані про його особу - посередню характеристику за місцем проживання, наявність судимості, пом'якшуючу покарання обставину - визнання вини, обставину, що обтяжує покарання - скоєння злочину у стані алкогольного сп'яніння.

Зваживши на викладене, районний суд дійшов висновку про необхідність покарання обвинуваченого у виді позбавлення волі, на визначений у вироку строк та про можливість звільнення його від відбування покарання з випробуванням.

З цим висновком суд апеляційної інстанції у частині наявності підстав для застосування положень ст.75 КК України не погоджується.

Так, відповідно до частини 1-ї зазначеної статті, суд при призначенні покарання, у тому числі у виді позбавлення волі, з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи може прийняти рішення про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, якщо дійде висновку про можливість його виправлення без такого відбування.

Разом з тим, із змісту мотивувальної частини вироку не вбачається, що враховано судом стосовно суспільної небезпеки кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_3

Відсутні взагалі посилання на обставини справи, мотивування про можливість виправлення обвинуваченого від відбування покарання з випробування, а наявними є лише доводи щодо виду та розміру призначеного покарання, які відношення до висновку про звільнення з випробуванням не мають.

Це є порушенням вимог ч.ч.1,3 ст.75 КК України, ч.ч.3,4 ст.370 КПК України щодо обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, п.2 ч.3 ст.374 КПК України стосовно зазначення у мотивувальній частині вироку мотивів звільнення від відбування покарання.

За результатами апеляційного перегляду кримінального провадження щодо ОСОБА_3 судом апеляційної інстанції встановлено, що ним вчинено умисний тяжкий злочин, у нетверезому стані, поєднаний із застосуванням насильства, скоєний обвинуваченим через 1 рік 2 місяці після звільнення із кримінально-виконавчої установи, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку особи обвинуваченого, схильність його до вчинення нових злочинів та відверте ігнорування ним сталих правил громадської поведінки.

Також, у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_3 оголошувався у розшук, отже ухилявся від правосуддя.

З його ж пояснень, у даний час він перебуває під вартою у іншому кримінальному провадженні, яке розглядається районним судом, за вчинення аналогічного корисливого насильницького злочину.

Крім того, як належно зазначено у скарзі прокурора, матеріальну шкоду ОСОБА_3 потерпілому не відшкодував, оскільки не працевлаштований, коштів на існування не має, через що протягом тривалого часу не відшкодував збитків та не намагається це здійснити дотепер.

Один лише факт повного визнання вини істотно не зменшує завданих злочином негативних наслідків, як само і ступеню небезпечності діяння, ним скоєного.

Також, ОСОБА_3 за місцем мешкання характеризується негативно, підтримує стосунки з особами, які ведуть антигромадський спосіб життя, притягувався до адміністративної відповідальності за насильство у сім'ї.

За такого, а також відсутності у провадженні обставин, які б істотно знижували ступінь відповідальності за скоєне, ОСОБА_3 не можна визнати особою, яка не становить безпеки для суспільства, а отже він має відбувати покарання у кримінально-виконавчій установі.

На ці обставини районний суд уваги не звернув, внаслідок чого безпідставно прийняв рішення щодо можливості виправлення обвинуваченого без відбуття покарання.

Виходячи з наведеного, викладені прокурором апеляційні доводи про невірне застосування випробування є прийнятними, тому вирок суду 1-ї інстанції у частині звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання на підставі ст.75 КК України має бути скасовано, відповідно до п.4 ч.1 ст.420 КПК України, з ухваленням апеляційним судом свого вироку.

Керуючись ст.ст.405,407,420,424,426,532 КПК України, апеляційний суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу прокурора Миколаївської місцевої прокуратури № 1 задовольнити.

Вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 травня 2016 року у відношенні обвинуваченого ОСОБА_3 у частині звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України - скасувати.

Ухвалити свій вирок.

Вважати обвинуваченого ОСОБА_3 засудженим за ч.2 ст.186 КК України на 5 років позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_3 рахувати з моменту приведення цього вироку до виконання.

В іншій частині зазначений вирок районного суду залишити без зміни.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення, а обвинуваченим - у той же строк з моменту вручення копії судового рішення.

Головуючий

Судді: