Справа №2-а-770 /06

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ       УКРАЇНИ

25 січня 2007 року       Солом'янський районний суд м. Києва

у складі:   головуючого судді:                                                Усатової І.А.

судді:                                               Сітайло Л.Г.

судді:                                               Шереметьєвої Л.А.

при секретарі:                                               Жлукто І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та міграції про скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду із позовом, в якому просить скасувати рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції НОМЕР_1 від 21.06.2005 року, яким їй відмовлено в наданні статусу біженця., та зобов"язати відповідача прийняти правомірне рішення про надання їй статусу біженця.

В позові посилається на те, що побоючись за своє життя, вона була змушена залишити територію Афганістану через переслідування по політичній ознаці. В 1998 році її чоловік був заарештований талібами та кинутий до в"язниці по звинуваченню у співпраці з моджахедами. Під час його ув'язнення до нього застосовувались тортури (йому відрізали праве вухо).Тільки через рік таліби зрозуміли, що він невинний та звільнили його з в"язниці. Її син був вбитий під час перестрілки між талібами та моджахедами.

Вважає відмову Державного комітету України у справах національностей та міграції у наданні статусу біженця неправомірною, оскільки це рішення приймалось без врахування та без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються її справи, а також суперечить вимогам та нормам міжнародних договорів, які підписала Україна, в зв'язку з чим просить вищезазначене рішення скасувати.

В судовому засіданні позивачка   позовні вимоги підтримала в повному обсязі. Відповідач      Державний комітет    України у справах національностей та міграції     в судове засідання свого представника не направив, будучи належним чином повідомленим про день і час розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив. Суд відповідно до ч.4 ст. 128 КАС України вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у справі матеріалів та доказів.

Заслухавши пояснення позивачки, вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд вважає заявлений позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абз.2 ст.1 Закону України "Про біженців" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Судом встановлено, що позивачка побоючись за своє життя, була змушена залишити територію Афганістану через переслідування по політичній ознаці.

Як пояснила позивачка, в 1998 році її чоловік був заарештований талібами та кинутий до в"язниці по звинуваченню у співпраці з моджахедами. Під час його ув"язнення до нього застосовувались тортури (йому відрізали праве вухо).Тільки через рік таліби зрозуміли, що він невинний та звільнили його з в"язниці. Однак родина позивачки все одно не почувала себе в безпеці. Її син був вбитий під час перестрілки між талібами та моджахедами.

21.06.2005 року Державний комітет України у справах національностей та міграції прийняв рішення про відмову позивачці в наданні статусу біженця, в зв"язку з відсутністю обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Згідно до ч.5 ст. 14 Закону України "Про біженців" на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про надання статусу біженця або про відмову у наданні статусу біженця.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 Закону України "Про біженців" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необгрунтованими, тобто, якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом 2 ст.1 цього Закону.

Як встановлено в судовому засіданні, при прийнятті рішення про відмову позивачці в наданні статусу біженця відповідачем не було проведено перевірки наданої нею інформації про ситуацію в Афганістані та причини, які змусили позивачку виїхати звідти, не було враховано положення Міжнародної Конвенції 1951 року "Про статус біженців", Європейської конвенції "Про захист прав людини та основних свобод" від 04.11.1950 року, ні той факт, що родина позивачки зазнавала переслідувань з боку талібів, на який позивачка послалась як на підставу надання їй статусу біженця. Вказані обставини не були досліджені та взяті до уваги, незважаючи на те, що ці факти є кваліфікуючими ознаками при вирішенні питання щодо оформлення документів, і відмова за п.5 ст. 10 Закону можлива лише за відсутності цих ознак.

Приписи ст. 13 Конвенції 1950 року "Про захист прав людини та основних свобод" вимагають від органів державної влади незалежного і глибокого аналізу заяв громадян при наявності достатніх підстав вважати, що існує реальний ризик зазнати поводження, яке заборонено ст. З Конвенції, що в даному випадку Державним комітетом України у справах національностей та міграції зроблено не було.

Відмова відповідача в наданні статусу біженця позивачці без ретельного вивчення та аналізу всіх обставин справи, може призвести до її депортації до країни походження, де її життю та здоров'ю може загрожувати небезпека, а також можуть бути переслідування.

Ст. 33 Конвенції 1951 року "Про статус біженців" передбачає, що держави, які ратифікували цю Конвенцію, не будуть в жодному випадку висилати або повертати біженців на кордон країни, де їх життю або свободі загрожує небезпека.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції про відмову позивачці в наданні статусу біженця є неправомірним та про задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись Законом України "Про біженців", Міжнародної Конвенції 1951 року "Про статус біженців", Європейською конвенцєю "Про захист прав людини та основних свобод" від 04.11.1950 року ст.ст. 10,11, 14,128, 159, 160, 162, 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та міграції про скасування рішення задовольнити.

Визнати рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції НОМЕР_1 від 21.06.2005 р. про   відмову в наданні статусу біженця неправомірним та скасувати його.

Зобов'язати Державний комітет України у справах національностей та міграції провести перевірку наведених позивачкою фактів та розглянути питання про надання статусу біженця ОСОБА_1 по суті у відповідності із передбаченою законом процедурою.

Постанова може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва протягом 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження, яка подається протягом 10 днів з дня проголошення постанови.