ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

25.07.06                                                                                        Справа №  9/153/06

 

Суддя   Нечипуренко О.М.

 

Позивач:

Приватний підприємець ОСОБА_1, АДРЕСА_1

 

Відповідач:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Продінвест”, 69076, м. Запоріжжя, вул.. Лахтинська, 8

 

Представники:

Суддя Нечипуренко О.М.

 

Від позивача:

 

Від відповідача:

 

 

Сутність спору:

 

До господарського суду Запорізької області звернувся Приватний підприємець ОСОБА_1, м. Харків,  з позовною заявою про стягнення з ТОВ “Продінвест”, м. Запоріжжя, 69 000,00 грн. основного боргу за договором поставки продуктів харчування № НОМЕР_1 від 11.07.2005, 2 119,15 грн. пені,  334,60 грн.-3% річних,  3 000,00 грн. -процентів за користування коштами, судові витрати (у т.ч. 7 000,00 грн. -вартості адвокатських послуг).   

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 25.05.2006 порушено провадження по справі № 9/153/06, розгляд якої призначено на 19.06.2006. Для проведення звіряння взаємних розрахунків та надання додаткових доказів по справі в судовому засіданні 19.06.2006 оголошувалась перерва до 03.07.2006.

Розгляд справи закінчено  03.07.2006р. оголошенням перерви до 25.07.2006 для підготовки повного тексту рішення суду.

Представники сторін заявили клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке судом задоволено.

В судовому засіданні 03.07.2006 позивач уточнив суму процентів за користування коштами, що підлягає стягненню з відповідача і становить  2 933,91 грн.

Уточнення позовних вимог відповідає приписам ст.. 22 ГПК України і прийнято судом до розгляду.

Розглядаються уточнені позовні вимоги про стягнення з відповідача 69 000,00 грн. основного боргу за договором поставки продуктів харчування № НОМЕР_1 від 11.07.2005, 2 119,15 грн. пені,  334,60 грн. -3% річних,  2 933,91 грн. -процентів за користування коштами (збитків), судових витрат (у т.ч. 7 000,00 грн. -вартості адвокатських послуг).   

 

Як на підстави для стягнення позивач посилається на  умови договору поставки продуктів харчування (цукру) № НОМЕР_1 від 11.07.2005, додаткової угоди до нього НОМЕР_2 від 25.01.2006,  ст..ст.. 525, 526, 530, 610, 611, 625, 692, 1166 ЦК України.  Позов мотивує тим, що відповідач в порушення умов вищезгаданого договору поставки не оплатив своєчасно поставлений йому позивачем цукор на загальну суму 69 000 грн., у зв'язку із чим позивач змушений був узяти кредит в ТОВ “Український промисловий банк” на суму 58 200,00 грн. (на підставі кредитного договору № НОМЕР_3 від 05.08.2005) та сплачувати відсотки за користування кредитними коштами, розмір яких за березень -травень 2006 року становить 2 933,91 грн.

Відповідач позов визнав частково, с позовом в частині стягнення 3000 грн. процентів за користування коштами та 5 870 грн. вартості адвокатських послуг не погоджується. На обґрунтування заперечень пояснив суду, що кредитний договір № НОМЕР_3 від 05.08.2005 укладений позивачем 05.08.2005 на суму 155 000,00 грн., з чого виходить, що позивач користувався кредитом до прострочення зобов'язання відповідачем, окрім того, сума кредитного договору значно перевищує  суму зобов'язання за договором поставки. Таким чином, на думку відповідача, зобов'язання позивача перед банком за кредитним договором не пов'язані із зобов язаннями відповідача за договором поставки. Крім того, відповідач вказує на те, що  договором поставки  № НОМЕР_1 від 11.07.2005, а також додатковими угодами до нього не встановлений розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, як передбачено ч. 2 ст. 536 ЦК України.  Також відповідач звернув увагу на те, що згідно платіжних доручень позивачем сплачено лише 1 300 грн. вартості адвокатських послуг, отже сума 5 870 грн. зазначених витрат заявлена до стягнення необґрунтовано. Проти наявності основного боргу по оплаті за поставлений цукор в сумі 69 000,00 грн. відповідач не заперечив.

Розглянувши матеріали справи та надані сторонами оригінали документів, заслухавши представників сторін ,

 

                                                 суд встановив:

 

11 липня 2005 року між Суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_1 (Постачальник) і ТОВ “Продінвест” (Покупець) укладено договір поставки продуктів харчування: цукор № НОМЕР_1 (надалі -Договір).

За умовами вказаного Договору Постачальник зобов'язався  постачаити і передати у власність Покупця продовольчі товари, а Покупець -прийняти товар і своєчасно здійснити його оплату на умовах договору.

29.11.2005 р. сторони уклали додаткову угоду НОМЕР_4, за умовами якої Постачальник зобов'язався 30 листопада 2005 року поставити Покупцю цукор у кількості 20 тон загальною вартістю 59 000 грн. з ПДВ, а Покупець зобов'язався здійснити оплату по факту поставки, але не пізніше 5 грудня 2005 року.

На виконання умов Договору та додаткової угоди НОМЕР_4 30.11.2005 на підставі накладної НОМЕР_5 позивач здійснив на адресу відповідача поставку  цукру у кількості 20 тон на загальну суму 59 000 грн. з ПДВ (копії накладної НОМЕР_5 від 30.11.2005 та довіреності № НОМЕР_6 від 29.11.2005 на отримання товару  представником ТОВ “Продінвест” міститься в матеріалах справи).

У зв'язку із тим, що відповідач у встановлений строк не  сплатив вартість поставленого товару, 25.01.2006 р. в додатковій угоді НОМЕР_2 сторони домовились продовжити строк оплати за цукор по накладній НОМЕР_5 до 01 березня 2006 року. Крім того, в п.2 угоди сторони встановили нову вартість товару, відвантаженого по накладнійНОМЕР_5, у розмірі 69 000 грн.

Пунктом 3 згаданої додаткової угоди передбачено, що у випадку порушення ТОВ “Продінвест” строків оплати товару, останній зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Мотивуючи позов, позивач вказує на те, що відповідач зобов'язання  по оплаті товару у строк, встановлений додатковою угодою НОМЕР_2, не здійснив, у зв'язку із чим на підставі п.8.3 Договору та п.3 додаткової угоди НОМЕР_2 йому нараховано пеню в сумі 2 119,15 грн. за період прострочення з 01.03.2006 р.  по 28.04.2006 р. Крім того, відповідно до приписів ст.. 625 ЦК України, позивач нарахував 3% річних на суму основного боргу, які за період з 01.03.2006 р.  по 28.04.2006 р. становлять 334,60 грн.

Також  позивач вказує на те, що у зв'язку із невиконанням відповідачем прийнятих на себе за договором зобов'язань, він змушений був взяти кредит в ТОВ “Український промисловий банк” згідно кредитного договору № НОМЕР_3 на відкриття відновлювальної кредитної лінії. Внаслідок несвоєчасного розрахунку з боку відповідача, 28.11.2005 р. позивач був змушений отримати від банку кредит в сумі 58200,00 грн. для оплати цукру за договором № НОМЕР_7 від 28.11.2005, укладеним з  СГ ТОВ “імені Калашника”. За користування кредитними коштами позивач сплачував банку проценти у розмірі 20% річних, з них за березень, квітень і травень 2006 року (за останній період прострочення відповідача) сума процентів склала 2 933,91 грн.

Таким чином, на підставі викладеного, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 69 000,00 грн. основного боргу за договором поставки продуктів харчування: цукор № НОМЕР_1 від 11.07.2005, 2 119,15 грн. пені,  334,60 грн. -3% річних та  2 933,91 грн. -процентів за користування коштами (збитків).

Проаналізувавши і оцінивши представлені докази, суд вважає заявлені позивачем вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного:

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

          Згідно із приписами статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

          Як свідчать матеріали справи, позивач, як постачальник, виконав свої зобов'язання за Договором, здійснив на адресу відповідача поставку цукру в кількості 20 тон на загальну суму 69 000 грн. згідно із умовами додаткової угоди НОМЕР_4 від 29.11.2005 та додаткової угоди НОМЕР_2 від 25.01.2006.

        У той же час, відповідач, як покупець, зобов'язання по оплаті товару у встановлений додатковою угодою НОМЕР_2 строк не виконав, що стало причиною виникнення заборгованості, порушення прав позивача і звернення його із позовом до господарського суду за захистом порушених прав.

          Факт заборгованості відповідача за отриману продукцію в сумі 69 000,00  грн. позивачем доведений в судовому засіданні, підтверджений матеріалами справи (зокрема, актом звірки розрахунків від 02.06.2006 р.), визнаний відповідачем, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити при порушенні ним правил здійснення господарської діяльності, невиконанні або неналежному виконанні господарського зобов'язання.

Позивачем за прострочення зобов'язання відповідачем нарахована пеня в сумі 2119,15 грн. за період з 01.03.2006 р.  по 28.04.2006 р.

Пунктом 8.3 Договору та пунктом 3 додаткової угоди НОМЕР_2 передбачена відповідальність Покупця за прострочення оплати у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

При таких обставинах, суд дійшов висновку, що  вимоги про стягнення 2 119,15 грн. пені заявлені позивачем обґрунтовано, правильність розрахунку перевірена у судовому засіданні, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних від суми заборгованості в сумі 334,60 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми.

З огляду на викладене, враховуючи, що суду представлено обгрунтований розрахунок стягуваної суми 3% річних, суд вважає заявлені в цій частині позовні вимоги обґрунтованими, заснованими на законі і задовольняє їх у повному обсязі.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 2 933,91 грн. процентів за користування кредитними коштами (збитків) судом не задовольняються, з огляду на нижчевикладене:

            У відповідності до положень статті  33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

            Обґрунтовуючи стягнення суми процентів за користування чужими коштами, позивач посилається на  692, 1166 ЦК України.

          Нормами ст.. 1166 ЦК України встановлені загальні підстави відповідальності за  майнову шкоду, завдану неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкоди, завданої майну фізичної або юридичної особи. Таким чином, зі змісту згаданої статті слідує, що вона не стосується спірних відносини, що розглядаються судом у межах даної справи.

          Посилання позивача на ст.. 692 ЦК України суд також не може визнати обгрунтованим.  Зокрема, частиною 3 вказаної статті передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Тобто, у даному випадку мова йде про те, що покупець, у випадку прострочення оплати товару,  сплачує проценти за користування коштами покупця. При цьому, як встановлено ч. 2 ст. 536 ЦК України, розмір процентів встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

        Між тим, як свідчить аналіз укладеного сторонами Договору та додаткових угод до нього, такий вид  відповідальності покупця за прострочення оплати товару, як сплата процентів за користування чужими коштами ( у т.ч. і розмір таких процентів) умовами Договору не передбачений.

        Окрім того,  фактичні обставини справи доводять, що у даному випадку позивач просить стягнути не проценти за користування чужими коштами, про які мова йде в ст.. 692 ЦК України, а проценти за користування кредитними коштами, які суттєво відрізняються від останніх за своєю правовою природою.

          Кредитний договір на відкриття відновлювальної кредитної лінії НОМЕР_8 був укладений між ПП ОСОБА_1 і ТОВ “Український промисловий банк” 05 серпня 2005 року.  За умовами зазначеного договору банк відкрив позивачу   відновлювальну кредитну лінію з лімітом кредитування 155 000,00 грн. з метою поповнення обігових коштів із встановленою процентною ставкою -20% річних. Таким чином, як слідує зі змісту даного договору, а також представлених суду виписок банку з особового рахунку ПП ОСОБА_1, банк надавав кредит позивачу не одноразово, під конкретну мету, а періодично за заявою позичальника, для використання коштів в процесі здійснення господарської діяльності. Викладеним спростовується твердження позивача про те, що він змушений був укласти кредитний договір саме у зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язань по оплаті за товар.

           З представленої суду виписки банку від 28.11.2005 слідує, що кредит в сумі  58 200 грн. був отриманий позивачем того ж дня  для розрахунку  за цукор із СГ ТОВ “імені Калашника”. У той же час, додаткова угода НОМЕР_4 до Договору була укладена між позивачем і відповідачем лише наступного дня після отримання вказаного кредиту -29.11.2005 р. При цьому, поставку за цією угодою здійснено 30.11.2005 р., а строк оплати поставленого цукру встановлений сторонами до 05 грудня 2005 року. З викладеного вбачається, що кредит в сумі 58 200,00 грн. був отриманий позивачем не у зв'язку із простроченням виконання зобов'язань за договором поставки № НОМЕР_1 з боку відповідача, оскільки на момент перерахування коштів банком  поставку товару ще не було здійснено, і відповідно, позивач ще не міг знати про її несвоєчасну оплату.

         На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відсутність причинного зв'язку між діями відповідача і виникненням зобов'язань позивача по сплаті процентів за користування кредитними коштами.

         З урахуванням викладеного, суд вважає вимоги позивача про стягнення  2 933,91 грн. процентів за користування коштами необґрунтованими, безпідставними, не відповідаючими фактичним обставинам справи, у зв'язку із чим відмовляє у їх задоволенні.

        Відповідно до положень ст. 49 ГПК України судові витрати (держмито і витрати на ІТЗ судового процесу) покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

        Витрати на оплату адвокатських послуг, заявлені позивачем в сумі 7 000 грн., покладаються на відповідача в сумі 1 000 грн., як такі, що були фактично сплачені позивачем п/д № НОМЕР_9 від 19.05.2006 адвокату ОСОБА_2 на підставі договору про надання правової допомоги адвокатом від 28.04.2006. Доказів сплати адвокату іншої частини гонорару в сумі 6 000 грн. суду не представлено.

        

        Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК  України, суд, -                   

 

В И Р І Ш И В :

 

1. Позов  задовольнити частково.

 

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Продінвест” (69076, м. Запоріжжя, вул.. Лахтинська, 8, ЄДРПОУ 31527655, р/р № 26001301303178 у Орджонікідзевському відділенні УАК ПІБ м. Запоріжжя, МФО 313333)  на користь Приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідент. номер НОМЕР_10, р/р НОМЕР_11 в ХФ ТОВ “Укрпромбанк” м. Харкова, МФО 350686)  69 000 грн. 00 коп.  основного боргу, 2 119 грн. 15 коп. пені, 334 грн. 60 коп. -3% річних,   714 грн. 53 коп. витрат на сплату державного мита, 113 грн. 25 коп. витрат на інформаційно-технічне  забезпечення  судового  процесу, 1 000 грн. 00 коп. витрат на оплату адвокатських послуг. Видати наказ.

 

3. В іншій частині позову відмовити.

 

             Суддя                                                        О.М.Нечипуренко