КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/20150/15 Головуючий у 1-й інстанції: Мазур А.С. Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Хрімлі О.Г.,

суддів Ганечко О.М.,

Літвіної Н.М.,

при секретарі Архіповій Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного банку України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Національного банку України, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Публічне акціонерне товариство «Фінанси та Кредит», про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_3 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національного банку України про визнання бездіяльності щодо ненадання необхідної інформації на запит ОСОБА_3 від 22 серпня 2015 року протиправною; зобов'язання надати повну інформацію на запит ОСОБА_3 від 22 серпня 2015 року (з урахуванням заяви про зміну підстав позову).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2016 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Національного банку України щодо ненадання відповіді на запит ОСОБА_3 від 22 серпня 2015 року. Зобов'язано Національний банк України надати відповідь на запит ОСОБА_3 від 22 серпня 2015 року в межах норм чинного законодавства. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням в частині задоволення позовних вимог, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та просить скасувати постанову суду першої інстанції в цій частині та ухвалити нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та задоволенню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 26 вересня 2006 року між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит», укладено кредитний договір № 39-06-Ил/02, згідно з умовами якого банк зобов'язується надати позичальнику кредит (грошові кошти) в сумі 300 000,00 доларів США, невідновлювальна кредитна лінія з кінцевим терміном погашення 21 вересня 2021 року з оплатою процентної ставки 15 % річних.

Позичальник стверджує, що право власності на 300 000,00 доларів США від банку до нього не перейшло, валютний рахунок, на який зазначені кошти поступали на ім'я позичальника, не відкривався, заявки на конвертацію 300 000,00 доларів США в грошову одиницю України позичальник не подавав, заяви про перерахування цих коштів на оплату нерухомості не подавалися.

22 серпня 2015 року позивач у порядку ст.ст. 3, 4, 5, 19 та 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та ст.ст. 5, 9, 28, 29, 32, 33 Закону України «Про інформацію» звернувся до Національного банку України із запитом, в якому просив повідомити, чи подавалась заява на Міжбанківську валютну біржу від Публічного акціонерного товариства «Фінанси та Кредит» та чи надходила заявка від 26 вересня 2006 року про продаж на такій біржі 300 000,00 доларів США через банк і купівлю гривні.

Не погоджуючись з ненадходженням на адресу позивача відповіді на даний запит та вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Як зазначено в Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України № 11 від 30 вересня 2013 року «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації», за цим визначенням можна виокремити такі ознаки публічної інформації: 1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством; 2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація; 3) така інформація знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації; 4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб'єктом владних повноважень не під час виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків; 5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб'єктом владних повноважень.

У разі відсутності перелічених ознак в інформації, така інформація не належить до публічної.

Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.

За змістом ст. 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації», метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.

Цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

Відповідно до ст. 12 вказаного Закону, суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Відповідно до ст. 19 вказаного Закону, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Письмовий запит подається в довільній формі.

Запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

З метою спрощення процедури оформлення письмових запитів на інформацію особа може подавати запит шляхом заповнення відповідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в розпорядника інформації та на офіційному веб-сайті відповідного розпорядника. Зазначені форми мають містити стислу інструкцію щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо.

У разі якщо з поважних причин (інвалідність, обмежені фізичні можливості тощо) особа не може подати письмовий запит, його має оформити відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації, обов'язково зазначивши в запиті своє ім'я, контактний телефон, та надати копію запиту особі, яка його подала.

За змістом ч. 1 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 22 вказаного Закону, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Як вбачається з наданих відповідачем письмових заперечень та апеляційної скарги, на адресу представника позивача була надіслана відповідь № 40-01008/62068 від 01 вересня 2015 року на запит ОСОБА_3, в якій зазначено про те, що інформація та документи з порушених у запиті питань відсутні.

Як вбачається з матеріалів справи, запит від 22 серпня 2015 року був отриманий відповідачем 27 серпня 2015 року.

Водночас, як зазначено судом першої інстанції, відповідачем не надано до суду доказів надіслання представнику позивача - ОСОБА_5 відповіді № 40-01008/62068 від 01 вересня 2015 року на запит позивача та отримання такої відповіді.

Згідно з ч. 2 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.

Відповідачем до апеляційної скарги додано нові докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, а саме: копія списку реєстру листів, поданих на відправку 02 вересня 2015 року, з фіскальним чеком, копія витягу з журналу обліку вихідних документів, проте необґрунтовано необхідність дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з урахуванням того, що прийняття судом апеляційної інстанції нових доказів зумовлюється поважністю причин, з яких докази не могли бути подані до суду першої інстанції.

Крім того, колегія суддів звертає вагу, що з наданих документів неможливо встановити, що саме лист-відповідь № 40-01008/62068 від 01 вересня 2015 року на запит позивача були відправлені його представнику згідно з наданими документами та чи отримано такий лист позивачем чи його представником.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів надання відповіді на запит ОСОБА_3 від 22 серпня 2015 року.

Проаналізувавши наведені законодавчі норми, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини у справі, перевіривши їх доказами, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, допущено протиправну бездіяльність щодо ненадання відповіді на запит ОСОБА_3 від 22 серпня 2015 року.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 до Національного банку України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, з урахуванням меж перегляду судом апеляційної інстанції, є обґрунтованими та засновані на нормах права.

Доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Національного банку України залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2016 року - без змін.

Повний текст ухвали виготовлений 26 серпня 2016 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.Г. Хрімлі

Судді О.М. Ганечко

Н.М. Літвіна

.

Головуючий суддя Хрімлі О.Г.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н. М.