Справа № 135/969/22

Провадження № 22-ц/801/2147/2023

Категорія: 82

Головуючий у суді 1-ї інстанції Нікандрова С. О.

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2023 рокуСправа № 135/969/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Копаничук С.Г. (суддя - доповідач),

суддів: Медвецького С. К., Оніщука В. В.,

з участю секретаря судового засідання: Литвина С. С.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – фізична особа – підприємець ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Ладижинського міського суду Вінницької області від 13 вересня 2023 року, постановлену під головуванням судді Нікандрової С. О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживача, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ФОП ОСОБА_2 про захист прав споживача, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди. Зазначала, що 08 серпня 2019 року, 27 серпня 2019 року, 11.09.2019 року, 01 жовтня 2019 року та 03 липня 2021 року нею було здійснено придбання в ювелірному салоні В2В Jewelry за адресою: АДРЕСА_1 , так званих подарункових сертифікатів на суму, еквівалентну 18 927 доларів США, що відображено в особовому кабінеті. На даний час вказаний ювелірний салон в м. Вінниці, як і всі магазини мережі В2В Jewelry, припинив свою роботу з продажів, в тому числі, і ювелірних виробів, крім магазину, що знаходиться в м. Ладижин. Як зазначено на подарунковому сертифікаті, після його придбання, позивачкою отримано право на придбання виробів із срібла на зазначену вартість подарункового сертифікату. Сума зазначеної вартості сертифікату оплачується додатково. Якщо сума нижче вартості сертифікату, різниця не повертається. Подарунковий сертифікат не підлягає грошовому поверненню і не відновлюється у випадку його втрати. Строк дії сертифікату для отримання бонусів 365 днів, а для отримання товару - необмежено. Відповідно відомостей, відображених в особистому електронному кабінеті В2В Jewelry, зареєстрованому на ім`я позивача, в розділі «Депозит», заборгованість по нарахованим, але не виплаченим бонусам за придбані сертифікати становить 28 718,31 доларів США. 26.08.2022 року нею було спрямовано відповідачу ОСОБА_2 претензію щодо добровільної сплати заборгованості, яка була отримана останнім 05.09.2020 року. Також, за новими правилами В2В Jewelry, 03.07.2021 року нею було придбано срібних виробів на суму, еквівалентну 3 903,16 доларів США, під 520% прибутку, що давало їй право на отримання щонедільного кешбеку у вигляді бонусів в розмірі, еквівалентному 94,64 доларам США, що відображено в особистому електронному кабінеті В2В Jewelry в розділі «Депозит». Інформація про всі покупки під торговою маркою В2В Jewelry фіксувалася в її особистому електронному кабінеті. Нею були виконані умови догорів під час придбання подарункових сертифікатів та срібних виробів В2В Jewelry та сплачено обмовлену суму коштів. В той же час відповідачем не було виконано умови договору щодо виплати нарахованих бонусів (за придбання сертифікатів та срібних виробів), отримання яких було основною умовою їх придбання. Згідно ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв`язку з прострочкою виконання щодо сплати бонусів, встановлених умовами договору, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню неустойка (пеня) в розмірі 3% від суми несплачених грошових коштів за період з 26.08.2021 року по 26.08.2022 року, яка становить 11 496 853,95 грн. Крім того, зазначає, що протиправними діями відповідача позивачу заподіяно тривалих моральних страждань, що полягають в душевних переживаннях внаслідок виняткового цинізму зі сторони відповідача, дії якого є шахрайськими. Відмова у виплаті обумовлених у договорі грошових коштів призвела її до шокового стану, погіршився стан здоров`я. Розмір моральної шкоди позивач оцінює в розмірі 100 000 грн. позивач неодноразово змінювала позовні вимоги, відповідачів та з урахуванням останньої заяви про уточнення позовних вимог, просила суд: стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь вартість бонусів за придбання подарункових сертифікатів та срібних виробів В2В Jewelry, нарахованих ОСОБА_1 відповідачем в особистому електронному кабінеті - В2В Jewelry, але не виплачених, які обліковуються в розділі «Баланс», в розмірі 47 645,54 доларів США; пеню за затримку виплати бонусів за придбання сертифікатів В2В Jewelry в розмірі 11 496 853,95 грн. та моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.

Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 13 вересня 2023 року в задоволення позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, а у справі ухвалити нове рішення про задоволення позову. Зазначає, що відповідач порушив умови договору купівлі-продажу подарункових сертифікатів, у зв`язку з чим вона позбавлена можливості скористатися цими сертифікатами для придбання срібних прикрас, а також отримати передбачені ними бонуси та прибутки. Оскільки відповідач прострочив надання послуги та порушив її права, то вона має право на стягнення пені та відшкодування моральної шкоди. Суд першої інстанції діяв упереджено, не застосував норми чинного законодавства, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав.

Заслухавши доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, ухвалу суду в межах доводів і вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на обґрунтування заявлених позовних вимог зазначила, що 08 серпня 2019 року, 27 серпня 2019 року, 11.09.2019 року, 01 жовтня 2019 року та 03 липня 2021 року нею було придбано в ювелірному салоні В2В Jewelry за адресою: АДРЕСА_1 , подарункові сертифікати на суму, еквівалентну 18 927 доларів США, а саме: 08.08.2019 року придбано сертифікат на суму 81 000 грн.; 27.08.2019 року придбано сертифікат на суму 243 000 грн, що еквівалентно 9604,74 доларів США; 11.09.2019 року придбано сертифікат на суму 27 000 грн, що еквівалентно 1080,43 доларів США; 01.10.2019 року придбано сертифікат на суму 27 000 грн., що еквівалентно 1098,90 доларів США; 03.07.2021 року придбано сертифікат на суму, еквівалентну 3903,16 доларам США. В2В Jewelry в особі відповідача ФОП ОСОБА_2 взяло на себе зобов`язання по нарахуванню та виплаті бонусів, порядок виплати і розмір яких було відображено на офіційному сайті компанії https://b2bjewelry.global/.

На підтвердження цих обставин, позивачка надала копії сертифікатів В2В Jewelry, ксерокопії скріншотів її особистого кабінету в мережі Інтернет, ксерокопії квитанцій В2В Jewelry.

Частиною першою статті 2 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи.

Відповідно до статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

За змістом статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників.

В силу статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Частиною 1 статті 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункти 1, 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Із положень частини першої статті 206 ЦК України слідує, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Як передбачено статтею 207 ЦК України (правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 208 ЦК України унормовано, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу, а також правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як передбачено частиною першою статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору .

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що цей закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець - суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до частини п`ятої статті цього Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Статтею 206 Цивільного кодексу України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

За своїм правовим визначенням договір купівлі-продажу є угодою між учасниками цивільних відносин, за умовами якої відбувається обмін товару на гроші. Предметом договору купівлі-продажу може бути як майно, так і майнові права. Якщо вартість предмету договору купівлі-продажу перевищує у двадцять разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян (340 грн), то такий договір за участі фізичної особи має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами (ст. 208 ЦК України)

Моментом укладення договору купівлі-продажу є досягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов, а саме щодо предмета та ціни. Підставою для розірвання договору купівлі-продажу за рішенням суду є істотне порушення однією з сторін умов договору, внаслідок чого інша сторона втрачає можливість отримати бажаний результат угоди.

Порядок надання суб`єктами господарювання послуг фізичним особам для задоволення їх потреб врегульовано законом про захист прав споживачів. Споживач має право на належну якість послуги відповідно до укладеного сторонами договору. Якщо виконавець не виконує зобов`язання за договором або виконує його неналежним чином, то споживач вправі відмовитися від договору, а також вимагати сплату неустойки та відшкодування збитків.

Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають до застосування правила частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У пункті 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) вказано, що «принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18)».

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

До фактів, які підлягають доказуванню у справах про захист прав споживачів слід віднести, в тому числі, виникнення недоліку (неналежної якості) послуги, завдання споживачеві шкоди внаслідок недоліків (неналежної якості) послуги, причини виникнення цих недоліків і вина виконавця.

Саме на споживача покладається обов`язок довести факти неналежної якості послуги та завдання йому шкоди. В свою чергу, тягар доказування причин виникнення недоліку послуги та відсутності вини виконавця покладається на останнього.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Подані ОСОБА_1 до суду письмові докази, зокрема: подарункові сертифікати (т. 1 а.с. 8, 10, 12), інформація про покупця на ім`я ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 9, 11, 13, 14); відомості особистого кабінету ОСОБА_1 на сайті b2bjewelry.global та скріншоти із цього сайту (т. 1 а.с. 15-21), , публікації з Інтернету щодо бізнес-програми В2В Jewelry та ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 29-31), - не є достовірними та такими, що об`єктивно підтверджують укладення сторонами договору купівлі-продажу подарункових сертифікатів і срібних прикрас та відповідно невиконання відповідачем зобов`язання за цим договором.

Крім цього, згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (т. 1 а.с. 26-27) ТОВ «Б2Б «Джевелрі» (код 43648261) була зареєстрована як юридична особа лише 4 червня 2020 року, тобто, після зазначеної позивачем дати укладення договору купівлі-продажу подарункових сертифікатів і срібних прикрас.

Також у справі відсутні належні та допустимі докази про те, що неправомірними діями відповідача ОСОБА_1 була завдана моральна шкода.

Доводи апеляційної скарги про те, що факт укладення позивачкою договору із відповідачем підтверджується наявністю електронного кабінету та відомостями, що відображаються у ньому колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 зазначила, що електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

Також Велика Палата Верховного Суду у цій постанові вказала, що слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.

Враховуючи вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає аргументи апеляційної скарги про належність, достовірність та достатність доказів на підтвердження укладення між сторонами договору помилковими, оскільки, якщо вартість предмету договору купівлі-продажу перевищує у двадцять разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян (340 грн), то такий договір за участі фізичної особи має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами.

Відтак, паперові ксерокопії особистих кабінетів, створених без застосування електронного цифрофого підпису та ідентифікації особи, не є ні письмовим доказом, ні електронним доказом (документом) у розумінні статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», відповідно, не є допустимим доказом укладення між сторонами договору в письмовому вигляді.

Квитанції, які підтверджують сплату коштів позивачкою на рахунки відповідача, не підтверджують факту укладення договору між сторонами та його умов.

Отже, роздруківки скріншотів електронного кабінету з мережі Інтернет не є достовірним і достатнім доказом укладення між сторонами зазначеного договору та вчинення сторонами дій, спрямованих на виникнення та виконання зобов`язань за цим договором, оскільки вони не відповідають вимогам Закону № 851-IV та не мають електронного цифрового підпису.

Колегія суддів враховує практику Верховного Суду, який послідовно додержується правової позиції про те, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону № 851-IV, які могли б, з урахуванням інших наявних у справі доказів, достовірно підтвердити факти укладення між сторонами договорів та їх виконання в конкретних відносинах.

З урахуванням наведеного, за відсутності належних, допустимих та достатніх доказів укладення договору між сторонами, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено наявність правових підстав для стягнення з відповідача грошових коштів, пені та моральної шкоди.

Наведення в апеляційній скарзі змісту норм матеріального права, без конкретизації, яким чином, на думку боржника, судом першої інстанції було неправильно застосовано або не застосовано ці норми, не являються обґрунтованими доводами для скасування апеляційним судом правильного рішення суду.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди з судовим рішенням і не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Відтак, під час апеляційного перегляду апеляційним судом відхиляються, як непереконливі, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість судового рішення, як ухваленого судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то судові витрати понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної слід залишити за позивачкою.

Керуючись ст.ст. 375, 379, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Ладижинського міського суду Вінницької області від 13 вересня 2023 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, залишити за позивачем.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий                                                      С. Г. Копаничук

судді:                                                                    С. К. Медвецький

                                                                     В. В. Оніщук