Справа № 308/9529/15-ц

У Х В А Л А

Іменем України

24 березня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області у складі:

судді-доповідача: Куцина М. М.,

суддів: Собослоя Г. Г., Павліченка С. В.,

при секретарі: Сочка І. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 25 листопада 2015 року по справі за позовом Управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року Управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просило стягнути з відповідача на свою користь 49584.00 грн. надміру виплачених коштів у вигляді компенсації по догляду за інвалідом другої групи з дитинства, у зв'язку із порушенням зобов'язання та неповідомленням про зміну обставин, що впливають на виплату допомоги.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 25 листопада 2015 року у задоволенні позову Управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради - відмовлено.

Не погодившись із даним рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що таке є незаконним та помилковим, оскільки судом було невірно застосовано норми процесуального та матеріального права, і просив у суді апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції порушено положення ст. 3 ЦПК України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Крім того, судом першої інстанції не враховано ч. 2 п. 6.3 Порядку надання державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, відповідно до якої відрахування на підставі рішень місцевого органу з питань соціального захисту населення щомісячно проводяться в розмірі не більше 25 відсотків державної соціальної допомоги з надбавкою на догляд, якщо остання призначена понад відрахування з інших підстав. Також, не враховано те, що путівка на влаштування підопічної відповідача до психоневрологічного інтернату видавалася Департаментом соціального захисту населення Закарпатської облдержадміністрації . Управління лише формує пакет документів та виносить заключення щодо того, чи потребує особа постійного проживання в психоневрологічному інтернаті. Вищезазначене заключення було винесене управлінням 11 травня 2010 року та передано до Департаменту соціального захисту Закарпатської ОДА, який не звітує Управлінню про прийняті рішення. Про поселення підопічної відповідача на постійне місце проживання до інтернату Управлінню стало відомо лише із заяви відповідача від 07 травня 2015 року та 22 травня 2015 року з відповіді на запит до Мукачівського психоневрологічного інтернату. Таким чином, з 07 червня 2010 року до 07 травня 2015 року жодна з установ, організацій, осіб про зміну проживання ОСОБА_3 Управління не повідомляла. Вищезазначені обставини були встановлені судом першої інстанції не вірно, що призвело до ухвалення рішення з порушенням норм матеріального права.

Представник позивача в суді апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі.

Відповідач в суді апеляційної інстанції вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу безпідставною.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляції вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, керуючись принципом диспозитивності, відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України та роз'яснень Верховного Суду України, викладених в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку", перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, не роблячи висновків щодо неоскарженої частини судового рішення.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову виходив із того, що відповідно до правил п.6.3 Порядку надання державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям- інвалідам, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України , Міністерства охорони здоров'я України від 30 квітня 2002 року, суми державної соціальної допомоги надміру виплаченої одержувачу внаслідок зловживань з його боку стягуються на підставі рішення місцевого органу з питань соціального захисту населення , а позивачем суду цього рішення не надано. Також позивачем не подано доказів про ухилення відповідачки від повернення, що передбачає можливість звернення позивача до суду за захистом своїх прав.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, оскільки вони зроблені із порушенням норм процесуального права з наступних міркувань.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі розпоряджається правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.2 ст.11 цього Кодексу).

При цьому, згідно зі ст. 119 ЦПК підставами позову, які відповідно до ст. ст. 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги.

Позивач, обґрунтовуючи позов нормами цивільного права, саме ст. 526, ч.1 ст.1166 ЦК України, та Законом України „ Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям- інвалідам" та Порядком надання державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України , Міністерства охорони здоров'я України від 30 квітня 2002 року №226/293/169 та посилаючись на п.6.3 Порядку надання державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям - інвалідам просив стягнути з відповідача внаслідок приховування відповідачем факту зміни місця фактичного перебування та реєстрації особи , визнаної в судовому порядку недієздатною, виплачені надміру кошти державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства .

Судом встановлено, що на підставі рішення Ужгородського міськрайонного суду від 03.09.2009 року за №2о-248/08 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано недієздатною та призначено ОСОБА_2 опікуном ОСОБА_3

Відповідачка на підставі поданої нею заяви від 28 серпня 2009 року та рішення Ужгородського міськрайонного суду від 03.09.2009 року, як опікун, отримувала належну ОСОБА_3 допомогу інвалідам ІІ групи з дитинства.

11 травня 2010 року за заявою відповідачки проведено процедуру оформлення підопічної за путівкою департаменту соціального захисту Закарпатської обласної державної адміністрації до психоневрологічного інтернату.

На підставі путівки №29 від 07.06.2010 року, виданої ГУ праці та соціального захисту населення, вбачається, що ОСОБА_3 направлено на влаштування до психоневрологічного інтернату для постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1.

Із факту надання путівки відомо, що соціальна допомога на утримання підопічної ОСОБА_3 отримується в Ужгородському міському Управлінні Пенсійного фонду України.

Матеріалами справи стверджується факт того, що адміністрацією Мукачівського психоневрологічного інтернату листом №122 від 17.07.2010 року було повідомлено першого заступника начальника ГУ ПФУ України в Закарпатській області про те, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 знаходиться на повному державному утриманні в Мукачівському психоневрологічному інтернаті.

Окрім цього, листом №205 від 25.07.2010 року адміністрацією Мукачівського психоневрологічного інтернату повідомлено першого заступника начальника ГУ ПФУ України в Закарпатській області про те, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, поховання ОСОБА_3 було здійснено за рахунок інтернату.

Позивач в своєму позові вказує на той факт, що відповідачка приховала зміну місця фактичного перебування ОСОБА_3 та її смерть, що стало наслідком неправомірної подальшої виплати їй призначеної соціальної допомоги на утримання ОСОБА_3, опікуном якої відповідачка являлася.

Відповідач про зміну обставин, які впливають на виплату допомоги, тобто про перебування підопічної в психоневрологічному інтернаті та про смерть підопічної до управління праці та соціального захисту населення не повідомила.

Позивач вважає, що відповідачці у період з 1 липня 2010 року по 30 квітня 2015 року було виплачено надмірно суму державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства у сумі 49 584 00 гривень.

08 червня 2015 року відповідачці було направлено повідомлення про відшкодування надміру виплачених коштів державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства.

Відповідно до ЗУ «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям - інвалідам» та п.2.6 Порядку надання державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям - інвалідам, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України, МФУ, Міністерства охорони здоров'я України 30.04.2002 року №226/293/169, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства, призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико - соціальної експертизи.

Відповідно до п.3.8 Типового Положення про будинок - інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни і праці приймання до будинку - інтернату здійснюється за путівкою департаменту соціального захисту облдержадміністрації.

Відповідно до п.6.3 Порядку суми державної соціальної допомоги та надбавки на догляд , якщо остання призначена, надміру виплачені одержувачу внаслідок зловживань з його боку ( внаслідок подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі сім"ї тощо), стягуються на підставі рішення місцевого органу з питань соціального захисту населення.

Позивачем у справі є орган державної влади - Управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради, тобто суб'єкт владних повноважень.

У розумінні п.п. 1,7 ч.1 ст.3 КАС України спір за участю суб'єкта владних повноважень, що виникає при виконанні ним у спірних відносинах наданих чинним законодавством владних управлінських функцій, підлягає розгляду за правилами КАС України.

Частиною 4 ст. 50 КАС України передбачено, що громадяни України можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

За таких обставин, спір, що виник за зверненням суб'єкта владних повноважень (Управління праці та соціального захисту населення), не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Така позиція узгоджується з роз'ясненнями, наданими у п.31 постанови Пленуму ВССУ від 01 березня 2013 року № 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ".

З урахуванням наведеного, на підставі п.1 ч.1 ст.205, п.4 ч.1 ст.307 ЦПК України, відповідно до ч. 1 ст. 310 ЦПК України, рішення суду першої інстанції слід скасувати, провадження у справі - закрити.

Повідомити Управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради, що розгляд таких справ віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Керуючись п.1 ч.1 ст.205, п.4 ч.1 ст.307 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 25 листопада 2015 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення коштів - закрити.

Повідомити Управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради, що розгляд таких справ віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Судді: