ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2009 р. Справа № 2-а-2859/09/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
головуючого судді Загороднюка Андрія Григоровича,
при секретарі судового засідання: Димчишина Тетяна Вікторівна,
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1, ОСОБА_2
відповідача : ОСОБА_3
розглянувши матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1
до: Головного управління МВС України у Вінницькій області
про: поновлення на роботі та зобов'язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ :
15.06.2009р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовомдо Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області про визнання протиправним наказу та поновлення на роботі.
Позивач свої вимоги мотивує тим, що 20.02.2008р. його прийнято на службу в органи внутрішніх справ на посаду інспектора дорожньо-патрульної служби взводу супроводження, але наказом № 239 начальника УМВС України у Вінницькій області від 27.09.2008р. - звільнено з вищезазначеної посади на підставі п. "ж" ст. 63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
На думку позивача, зазначений наказ відповідача є незаконним і такими, що підлягає скасуванню, оскільки звільнення здійснено за відсутності поважних причин, без з'ясування підстав, які зумовили звернення з рапортами про звільнення, без урахування заяви про відкликання рапорту про звільнення та у день коли він перебував на лікарняному.
В судовому засіданні позивач, представник позивача позов підтримали та посилаючись на обставини викладені в позовній заяві просили його задовольнити.
Представник відповідача позов не визнала, проти задоволення позову заперечувала, зазначивши, що ОСОБА_1 звільнено на підставі його рапортів, де вказані причини звільнення, атестації, з якою позивач погодився, та розписки про отримання документів при звільнені. Крім того, представник відповідача вказала на пропущення строку звернення до суду.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, оцінивши докази на підтвердження та спростування позовних вимог в їх сукупності, суд встановив наступне.
Наказом начальника УМВС України у Вінницькій області №33 о/с від 20.02.2008р. ОСОБА_1 прийнято на службу в органи внутрішніх справ на посаду інспектора дорожньо-патрульної служби взводу супроводження.
Порядок та умови проходження служби в міліції, відповідно до ст. 18 Закону України “Про міліцію”, регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
На виконання вказаної норми Закону постановою Кабінету Міністрів Української РСР №114 від 29.07.1991р. затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української PCP.
Відповідно до п. “ж” статті 63 даного Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
22.11.2008р. ОСОБА_1 звернувся з рапортом до начальника УМВС України у Вінницькій області з проханням звільнити його з ОВС за власним бажанням.
24.11.2008р. ОСОБА_1 повторно звернувся з рапортом до начальника УМВС України у Вінницькій області з проханням задовольнити його рапорт про звільнення з ОВС за власним бажанням в зв'язку з тим, що його не влаштовує низька заробітна плата та ненормований робочий день. На лікуванні, у відпустці та у відрядженні не перебуває, думку щодо звільнення не змінив та на звільненні наполягає.
На думку суду, рапорти подані ОСОБА_1 22.11.2008р. та 24.11.2008р. свідчать про його бажання звільнитися з органів міліції, так як рапорти поданні неодноразово та з інтервалом у дві доби, тобто обдумано.
Крім цього, суд бере до уваги зміст атестаційного листа ОСОБА_1, з яким позивач погодився, про що поставив власний підпис 22.11.2008р., хоча міг не погодитися і відмовитися від підпису атестаційного листа.
Пунктом 48 Положення передбачено, що атестація осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу проводиться на кожній із займаних посад через чотири роки, а також при призначенні на вищу посаду, переміщенні на нижчу посаду і звільненні з органів внутрішніх справ, якщо переміщення по службі або звільнення провадиться по закінченні року з дня останньої атестації, а у виняткових випадках незалежно від цього строку.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України N 181 від 22.03.2005р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.05.2005 р., N 559/10839, затверджено Інструкцію про порядок проведення атестування особового складу органів внутрішніх справ України.
Відповідно до пункту 3.1 цієї Інструкції, начальники зобов'язані ознайомити працівника, який атестується, зі змістом атестаційного листа, що останнім і зроблено (а.с. 46).
Пунктом 4.4 Інструкції встановлено, що у разі незгоди з відомостями, відображеними в атестаційному листі, особа, яка атестується, негайно викладає свої мотивовані заперечення в окремому рапорті. У таких випадках керівник безпосереднього начальника протягом 10 днів організовує додаткову перевірку і готує висновок по суті цих заперечень, з яким ознайомлюється працівник, який атестується. При відмові працівника, який атестується, від підпису безпосереднім начальником про це складається акт за підписом не менше як трьох працівників служби.
Відповідно до Інструкції з оформлення документів у системі МВС України, затвердженої наказом МВС України від 20.01.2004р. за №55, рапорт - письмове звернення працівника до вищої посадової особи з викладом питань службового чи особистого характеру і висловлення у зв'язку з цим відповідного прохання. Рапорт має такі реквізити, як назву виду документа, текст документа, відмітку про наявність додатків (якщо вони є), підпис та дату документа.
Позивач не подав доказів які б підтверджували його незгоду з відомостями, відображеними в атестаційному листі, рапорт з мотивованими запереченнями щодо атестації та акт про відмову від підпису.
Тому твердження позивача, що він 26.11.2008р. звернувся із рапортом до керівництва УМВС України у Вінницькій області не розглядати попередній рапорт про звільнення його за власним бажанням по ст. 63 “ж” Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ”, який, на думку позивача, необхідно було реєструвати, суд не бере до уваги, так як 27.11.2008р. ОСОБА_1 був звільнений з органів внутрішніх справ України, а рапорт від 26.11.2008р. направлений поштою. При цьому, представник відповідача вказала, що рапорт позивача про відмову від його попередніх рапортів щодо звільнення не надходив.
Як доказ направлення 26.11.2008р. рапорту, позивачем надано не завірену копію квитанції про направлення рекомендованого листа Поліщуку (а.с. 12). Суд не приймає до уваги вказаний доказ, оскільки, позивачем не доведена справжність наданої суду копії, крім того, з квитанції не вбачається, що кореспонденція адресувалась безпосередньо відповідачу, і що направлявся саме рапорт про якій вказує позивач.
Також, відповідно до розписки, ОСОБА_1 26.01.2009р. при звільнення з ОВС отримав трудову книжку, витяг з наказу про звільнення та інші документи, а також зазначив, що претензій до відділу роботи з персоналом не має, в день звільнення на лікарняному або у відпустці не перебуває.
Посилання позивача на те, що під час звільнення він перебував на лікарняному судом не приймаються до уваги, оскільки, законодавством встановлено заборону на звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності(ст. 40 КЗпП України). У даному випадку, позивача звільнено за його власним бажанням, крім того, при звільнені ним у розписці вказано, що він на лікарняному не перебуває.
Пунктом 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України передбачено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
В даному випадку законодавець визначає термін у якій особа, яка виявила бажання звільнитися, повинна повідомити орган внутрішніх справ про прийняте ним рішення, а орган внутрішніх справ, в свою чергу, протягом цього терміну при врахуванні статей Положення повинен звільнити дану особу. Тобто, вказаний строк визначений безпосередньо для особи, яка виявила бажання звільнитись. Що стосується органу внутрішніх справ, то у зв'язку із специфікою діяльності, рішення про звільнення може бути прийнято в установленому порядку у любий строк але не пізніше ніж через три місяці після звернення особи про звільнення.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, відповідачем дотримано порядок та з'ясовано обставини, що слугували підставою для звільнення, а тому суд приходить до висновку, що виданий наказ є законним, а перша вимога позивача не підлягає задоволенню.
Що стосується позовних вимог про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то суд приходить до висновку про необхідність у відмові в їх задоволенні, оскільки вони пов'язані між собою і витікають з першої позовної вимоги про визнання протиправним наказу щодо звільнення.
Крім того, ч. 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до ст. 233 КЗпП України та п. 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №2 від 06.03.2008р. "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАС України під час розгляду адміністративних справ", громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору у справах про звільнення з публічної служби у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, розписки про отримання документів при звільненні, позивачу вручено витяг з наказу про звільнення та трудову книжку 26.01.2009р., однак, до суду ОСОБА_1 звернувся 15.06.2009р., про що свідчить резолюція відділу прийому Вінницького окружного адміністративного суду.
Таким чином, проаналізувавши адміністративний позов, докази, надані представниками позивача та відповідача досліджені в судовому засіданні, суд вважає, що обставини адміністративного позову, якими обґрунтовувалися вимоги позивача не знайшли своє підтвердження, позивач не довів у суді своїх позовних вимог, а тому в адміністративному позові слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління МВС України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення №239 від 27.11.2008 р., поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і судових витрат відмовити повністю.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 31.07.09
Суддя Загороднюк Андрій Григорович