ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 липня 2009 р. Справа № 2-а-2979/09/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Гонтарука Віктора Миколайовича,
При секретарі судового засідання: Зелінській Ірині Василівні
За участю:
Позивача: ОСОБА_1
Представника позивача: ОСОБА_2
Представників відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4
розглянувши матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1
до: Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону ЗС України
про: скасування наказу директора ВМКЦ ЦР №199 від 15.06.2009 року щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного суду заявлено позов ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону ЗС України про скасування наказу директора Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону ЗС України №199 від 15.06.2009 року в частині оголошення начальнику клініки невідкладної медичної допомоги, інтенсивної терапії, анестезіології, реанімації та детоксикації полковнику медичної служби ОСОБА_1 догани за невиконання вимог розпорядження командування центру та порушення медичної етики.
Позов мотивовано тим, що відносно позивача директором Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону ЗС України (далі -ВМКЦ ЦР ЗС України) видано наказ №199 від 15.06.2009 року за порушення ОСОБА_1 вимог ст.ст. 30, 37 Статуту внутрішньої служби ЗС України, зокрема за невиконання останньою вимог розпорядження командування центру та порушення медичної етики, яким ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани. Даний наказ позивач вважає протиправним, а тому звернулась до суду з вимогами про його скасування.
Ухвалою суду від 24.06.2009 року провадження по справі відкрито.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, посилаючись на докази, викладені в позовній заяві. Просили позов задовольнити.
Представники відповідача вимоги позову не визнали, посилаючись на обґрунтованість наказу та те, що він виданий з дотриманням вимог чинного законодавства і відповідає фактичним обставинам справи.
При розгляді справи, судом були заслухані покази свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які під присягою про кримінальну відповідальність суду зазначили наступне.
Свідок Ліваковський С.С. в своїх поясненнях зазначив, що він працює анестезіологом клініки НМДІТАРД, займає посаду завідуючого відділенням реанімації та інтенсивної терапії. Був присутнім під час поступлення хворого ОСОБА_11 до клініки. Займався питанням розміщення хворого в палату №104 за вказівкою начальника клініки. З приводу зазначеного суду пояснив, що кожна із палат в клініці облаштована однаковим відповідним обладнанням для надання повноцінної спеціалізованої реанімаційної допомоги хворому, а тому вибір палати №104 був лише зумовлений відсутністю в ній інших пацієнтів та зайнятістю інших палат.
З пояснень свідка ОСОБА_6 суду стало відомо, що він є заступником начальника центру з медичної частини -начальником медичної частини ВМКЦ ЦР. У своїй роботі керується посадовою інструкцією заступника начальника центру з медичної частини -начальника медичної частини, затвердженою Положенням про медичну частину Військово-медичного клінічного центру центрального регіону, введеним в дію наказом директора ВМКЦ ЦР ЗС України №27 від 25.01.2008 року, в якій зазначається обсяг його повноважень.
З приводу предмету позовних вимог суду пояснив наступне. 03.06.2009 року ОСОБА_6 віддав розпорядження начальнику клініки ОСОБА_1 перевести хворого ОСОБА_11 з палати №104 в палату №101. Причинами переведення зазначив звернення до нього матері хворого ОСОБА_11 з проханням відвідувати сина, а відтак і дотримання при цьому санітарно-гігієчного режиму у відділенні клініки - палата №104 межує з операційним блоком, а тому є важливим обмежити доступ посторонніх до даної частини клініки. Враховуючи вказане, ОСОБА_6 по прямому телефонному зв"язку віддав розпорядження ОСОБА_7 - ординатору, підлеглому начальника клініки ОСОБА_1 - щодо переведення хворого ОСОБА_11 в іншу палату. ОСОБА_7 пояснив начальнику медичної частини, що дане переведення варто обговорити та узгодити з його безпосереднім начальником - ОСОБА_1, оскільки він не може виконати дане розпорядження без її згоди на те. Після доповіді ОСОБА_7 своєму начальнику ОСОБА_1 про розпорядження начальника медичної частини між останнім та позивачем відбулась розмова в телефонному режимі, в ході якої начальник клініки пояснила про неможливість переведення в даний час хворого в іншу палату у зв"язку з його важким станом. З пояснень ОСОБА_6 суду стало відомо, що після певних обурювань ОСОБА_1 погодилась на переведення хворого, однак не негайно.
04.06.2009 року після щоденних ранкових доповідей черговим анестезіологом начальнику медичної частини про стан хворих у відділенні ОСОБА_6 стало відомо, що його розпорядження про переведення офіцера ОСОБА_11 в іншу палату не було виконане начальником клініки. Як наслідок, між ним та ОСОБА_1 і ОСОБА_7 відбулась особиста розмова з даного приводу. Позивач пояснила, що родичів допустила до хворого, однак не перевела його в іншу палату у зв"язку з важким станом, на що отримала повторне розпорядження ОСОБА_6 щодо переведення. При цьому було зауважено, що у випадку повторного невиконання розпорядження, ним буде написано рапорт на ім"я директора центру про проведення з цієї підстави службового розслідування.
Станом на ранковий час 05.06.2009 року розпорядження начальника медичної частини не було виконане, а тому він звернувся з рапортом до директора центру щодо доцільності проведення службового розслідування з метою встановлення факту порушень та його причин.
Окрім цього, ОСОБА_6 суду пояснив, що, на його переконання, об"єктивних причин невиконання ОСОБА_1 розпорядження не було. Адже стан хворого як 03.06.2009 року, так і 05.06.2009 року - на момент виконання розпорядження і переведення хворого в палату №101, кардинально не відрізнявся.
Судом заслухані також пояснення свідка ОСОБА_7, який працює на посаді ординатора клініки НМДІТАРД. Приймав безпосередню участь у транспортуванні хворого ОСОБА_11 з м. Хмельницького як лікар анестезіолог-реаніматолог. Суду пояснив, що транспортування хворий ОСОБА_11 переніс з певними особливостями, а саме з різким зниженням артеріального тиску. На момент поступлення до клініки хворий був у вкрай важкому стані. Разом з тим, ОСОБА_7 підтверджено надані ОСОБА_6 пояснення суду з приводу отримання ним розпорядження від начальника медичної частини про переведення хворого в іншу палату та невиконання даного розпорядження.
Свідок ОСОБА_8 - провідний хірург центрального регіону - зазначив, що хворий ОСОБА_11 знаходиться під його наглядом ще з квітня 2009 року. Ним була організована група по доставці і транспортуванні хворого до клініки. Суду пояснив, що при поступленні хворого до клініки місце його розміщення було визначене начальником клініки - ОСОБА_1, однак він не був проти вибраної нею палати. Зазначив, що на його особисту думку, ОСОБА_1 повинна була виконати негайно наказ свого безпосереднього начальника.
З пояснень свідка ОСОБА_9 - головного лікаря при транспортуванні хворого ОСОБА_11 - та свідка ОСОБА_10 - лікаря анестезіолога-реаніматолога у відділенні клініки НМДІТАРД, суду стало відомо, що стан хворого був вкрай важким під час транспортування та поступлення до клініки, однак до сьогоднішнього дня він кардинально не змінився.
Заслухавши пояснення сторін, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши надані докази, судом встановлено наступне.
Згідно п.1.1. Положення про медичну частину Військово-медичного клінічного центру центрального регіону, введеного в дію наказом директора ВМКЦ ЦР ЗС України №27 від 25.01.2008 року (далі -Положення про медичну частину), медична частина Військово-медичного клінічного центру центрального регіону є основним керівним органом з організації та проведення лікувально-діагностичної роботи, якості надання медичної допомоги, обстеження і лікування хворих в лікувально-діагностичних підрозділах ВМКЦ ЦР.
Медична частина ВМКЦ ЦР безпосередньо підпорядкована директору ВМКЦ ЦР (п.1.2.Положення про медичну частину).
Відповідно до п.п.2.1, 2.2 Положення про медичну частину медична частина включає в себе клініки, діагностичний центр, відділення та кабінети, що входять в структуру ВМКЦ ЦР. Очолює медичну частину заступник начальника центру з медичної частини -начальник медичної частини ВМКЦ ЦР.
Пунктом 3.3 Положення про медичну частину передбачено, що заступник начальника медичної частини є прямим начальником для особового складу медичної частини та безпосереднім начальником для керівників клінік, відділень ВМКЦ ЦР.
До складу медичної частини ВМКЦ ЦР входить клініка невідкладної медичної допомоги, інтенсивної терапії, анестезіології, реанімації та детоксикації ВМКЦ ЦР ЗС України (далі -клініка НМДІТАРД ВМКЦ ЦР ЗС України), яка відповідно до п.3.1. Положення про клініку невідкладної медичної допомоги, інтенсивної терапії, анестезіології, реанімації та детоксикації ВМКЦ ЦР ЗС України, введеного в дію наказом директора ВМКЦ ЦР ЗС України №27 від 25.01.2008 року (далі Положення про клініку НМДІТАРД), безпосередньо підпорядковується заступнику начальника ВМКЦ ЦР -начальнику медичної частини, а по спеціальним питанням -провідному анестезіологу ВМКЦ ЦР.
В судовому засідання з'ясовано, що ОСОБА_1 з 2002 року проходить військову службу у ВМКЦ ЦР ЗС України, з 2008 року - на посаді начальника клініки невідкладної медичної допомоги, інтенсивної терапії, анестезіології, реанімації та детоксикації ВМКЦ ЦР ЗС України - провідний анестезіолог ВМКЦ ЦР ЗС України, полковник медичної служби. В своїй діяльності керується посадовими інструкціями, затвердженними Положенням про клініку НМДІТАРД.
З аналізу положень посадової інструкції начальника клініки вбачається, що він, окрім інших обов"язків, зобов"язаний забезпечити постійну готовність клініки до надання невідкладної медичної анестезіологічної та реанімаційної допомоги хворим і потерпілим (п.4.1.5.1. Положення про клініку НМДІТАРД), належний догляд за ними (п.4.1.5.4. Положення про клініку НМДІТАРД). Разом з тим, начальник клініки має широкий спектр прав, серед яких вирішення питання прийому, переведення і виписки хворих у відділеннях (п.4.1.6.7 Положення про клініку НМДІТАРД).
Щодо подій, викладених у позові, судом встановлено наступне.
02.06.2009 року у відділення інтенсивної терапії та реанімації клініки НМДІТАРД поступив хворий ст. лейтенант ОСОБА_11 після транспортування його з обласної лікарні м. Хмельницького санітарним автотранспортом у вкрай важкому стані з діагнозом: політравма- закрита черепно-мозкова травма, забій головного мозку важкого ступеню субарахноїдальний крововилив, забій базальних структур головного мозку; хребто-спінальна мозкова травма, переломовивих Th3-Th4-Th5 хребців; синдром повного поперечного пошкодження спинного мозку з Th4; спінальний шок важкого ступеню закрита травма грудної клітки, забій легенів ГРДС, забій серця. Під час транспортування хворого його стан періодично погіршувався, що підтверджується як показами свідка ОСОБА_7, так і картою транспортування, з якої вбачається різке зниження АТ до 60/40 мм.рт.ст.
Судом встановлено, що на момент поступлення хворий ОСОБА_11 знаходився у вкрай важкому стані з нестабільною гемодинамікою, яка підтримувалась великими дозами інотропних медичних препаратів. Зазначене вбачається також і з витягу із щоденника поступлення до клініки за 02.06.2009 року, а також записами в історії хвороби ОСОБА_11
З пояснень позивача суду стало відомо, що після огляду хворого лікарями ВМКЦ по узгодженню з провідним хірургом центрального регіону ОСОБА_8, позивачем у відповідності до його повноважень щодо прийому хворих (п.4.1.6.7 Положення про клініку НМДІТАРД), було вирішено розмістити хворого ОСОБА_11 в палату №104 відділення інтенсивної терапії, яка на момент його розміщення була єдиною вільною палатою.
Як з'ясовано в судовому засіданні, відділення клініки НВДІТАРД ВМКЦ ЦР ЗС України має 6 палат для розміщення хворих: №101, №104, №114, №116, №117, №119. Кожна із них облаштована однаковим відповідним обладнанням для надання повноцінної спеціалізованої реанімаційної допомоги хворому, однак єдиною вільною палатою на той час була лише №104.
Біля хворого був встановлений індивідуальний медичний пост, що передбачає знаходження хворого під постійним наглядом медсестри, проінструктованій щодо особливостей терапії та догляду за ним, та моніторинг показників гемодинаміки і дихання. Інших хворих в даній палаті не знаходилось.
03.06.2009 року начальником медичної частини ОСОБА_6 в телефонному режимі було віддано розпорядження ОСОБА_7 -ординатору клініки, підлеглому позивача -щодо переведення хворого ОСОБА_11 з палати №104 в палату №101. Як вбачається з пояснень свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_6, в обґрунтування свого розпорядження начальник медичної частини пояснив, що необхідність у переведенні зумовлена забезпеченням можливості для матері відвідувати сина, а відтак і дотриманням при цьому санітарно-гігієчного режиму у відділенні клініки. Однак ОСОБА_7 не виконав розпорядження ОСОБА_6 та зазначив останньому про неможливість його виконання. При цьому мотивував невиконання розпорядження необхідністю погодити дане переведення хворого зі своїм безпосереднім начальником -ОСОБА_1 Судом встановлено, що ОСОБА_7 доповів ОСОБА_1 щодо відданого йому розпорядження.
В судовому засіданні також з'ясовано, що з приводу переведення хворого ОСОБА_11 відбувся телефонний діалог ОСОБА_1 з начальником медичної частини, в ході якого начальник клініки пояснила про шкідливість переведення даного хворого в іншу палату у зв'язку з його важким станом. Разом з тим, ОСОБА_1 надала пояснення останньому, що ОСОБА_11 менше доби тому знаходився в обласній лікарні м. Хмельницького, а тому, враховуючи можливість існування будь-яких інфекцій у хворого, не може бути поміщений в палату №101, де знаходився на той момент інший післяопераційний хворий. Таким чином, ОСОБА_1 звернулась до свого безпосереднього начальника з поясненнями щодо неможливості негайно виконати його розпорядження.
Отже, підсумовуючи вищенаведене, судом встановлено, що позивач, в межах своїх повноважень щодо прийому, переведення та виписки хворого, розмістила хворого в палату №104. Отримавши розпорядження свого безпосереднього начальника - начальника медичної частини щодо переведення хворого в іншу палату, не виконала його негайно з мотивів незавдання шкоди здоров"ю хворого. Однак, дотримуючись положень п.3 ст.37 Статуту внутрішньої служби ЗС України позивач, як військовослужбовець, про неспроможність виконати наказ своєчасно та у повному обсязі доповіла начальнику, який віддав даний наказ, при цьому вказавши на причини несвоєчасного виконання наказу. Аналізуючи зазначене, суд приходить до висновку щодо відсутності зухвалості в невиконанні наказу, як те стверджувалось представником відповідача в судовому засіданні. Разом з тим, судом береться до уваги факт дотримання начальником клініки положень посадової інструкції начальника клініки, згідно яких питання прийому, переведення хворого відносяться до відання саме начальника клініки, що чітко окреслено відповіднпми пунктами даної посадової інструкції. Водночас судом при дослідженні посадової інструкції начальника медичної частини встановлено, що до його повноважень не входять дані питання. При оцінці доказів судом враховуються також покази свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_7, які суду повідомили про те, що рішення стосовно розміщення хворих завжди приймаються одноосібно начальником клініки.
Окрім того, судом зазначається, що відповідно до п.4.1.7.4. Положення про клініку НМДІТАРД відповідальність за ефективність і результати лікування несе у відповідності з діючим законодавством начальник клініки.
При дослідженні обставин справи судом встановлено, що 05.06.2009 року позивачем з урахуванням стабілізації стану хворого ОСОБА_11 було виконано розпорядження начальника медичної частини та переведено даного хворого до палати №101.
Проте, наслідком невиконання розпорядження начальника медичної частини до 05.06.2009 року стало подання останнім 05.06.2009 року за підпорядкованістю рапорту на ім'я директора центру щодо доцільності проведення службового розслідування з метою встановлення факту порушень та його причин.
Пунктом 84 Дисциплінарного статуту ЗС України передбачено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування, яке проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Згідно п.85 Дисциплінарного статуту ЗС України службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником).
Відповідно до п.86 Дисциплінарного статуту ЗС України після розгляду письмової доповіді про проведення службового розслідування командир проводить бесіду з військовослужбовцем, який вчинив правопорушення. Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Судом встановлено, що відповідно до наказу ТВО начальника ВМКЦ ЦР ОСОБА_12 №189 від 05.06.2009 року, ним особисто було проведено службове розслідування, термін якого було визначено з 05.06.2009 року по 15.06.2009 року.
Про проведення даного службового розслідування позивачу стало відомо тільки під час відібрання в неї пояснень, з наказом про проведення службового розслідування ОСОБА_1 ознайомлена не була.
За результатами розслідування посадовою особою, що його проводила, ОСОБА_12 було подано на ім"я директора рапорт від 12.06.2009 року, в якому зазначені обставини невиконання позивачем розпорядження начальника медичної частини. Разом з тим, з тексту даного рапорту вбачається, що ОСОБА_1 не визнає порушення нею статутної дисципліни.
Як наслідок, директором ВМКЦ ЦР ЗС України за порушення ОСОБА_1 вимог ст.ст. 30, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України видано наказ №199 від 15.06.2009 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності начальника клініки НМДІТАРД полковника м/с ОСОБА_1 за невиконання вимог розпорядження центру та порушення медичної етики, яким оголошено позивачу догану. Як вбачається з матеріалів справи, з даним наказом Хлєбовська ознайомлена 17.06.2009 року
Судом досліджено зміст резолютивної частини даного наказу та встановлено наступне.
Відповідно до ст.30 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов"язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов"язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитись до нього з повагою.
Згідно ст.37 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України військовослужбовець після отримання наказу відповідає : "Слухаюсь" і далі виконує його. Для того, щоб переконатись, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ.
Військовослужбовець зобов"язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов"язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов"язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.
Однак, судом вже було досліджено факт попередження позивачем свого безпосереднього начальника про неспроможність виконання наказу негайно та не встановлено при цьому порушень з боку позивача статутної дисципліни.
Разом з тим, виходячи із загального розуміння поняття етики, можна трактувати поняття медичної етики як різновид професійної етики, який базується на загальнолюдських нормах і правилах поведінки, але має певні відмінні особливості. Професійна роль медика невід'ємно пов'язана з виконанням ним етичних норм взаємовідносин зі своїм зовнішнім оточенням (колегами, підлеглими, клієнтами).
В судовому засіданні було встановлено, що позивач допустила до хворого його рідних, як того вимагав начальник медичної частини, здійснювала належний контроль та догляд за хворим, підтримувала нормальні стосунки з матір"ю хворого та колегами, а тому суд, враховуючи всі обставини по справі, досліджені судом докази, заслухані пояснення свідків, а також позицію представників відповідача щодо порушення позивачем медичної етики внаслідок невиконання розпорядження начальника медичної частини щодо переведення хворого в іншу палату і загальне розуміння медичної етики як поняття, не вбачає порушення ОСОБА_1 медичної етики.
Водночас судом зазначається, що відповідно до ст. 5 Дисциплінарного статуту ЗС України передбачено, що стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов"язаний прийняті рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.
При встановленні та дослідженні обставин справи судом не було виявлено збитків державі чи іншим особам, а навпаки, встановлено факт дотримання позивачем положень Конституції України, зокрема статті 3, згідно якої людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Окрім того, судом констатується те, що при прийняті рішення щодо необхідності притягнення ОСОБА_1 до відповідальності не були враховані всі обставини невиконання позивачем розпорядження негайно. Водночас також не була врахована і попередня поведінка порушника. Як вбачається з службової характеристики ОСОБА_1 від 20.11.2008 року, підписаної директором ВМКЦ ЦР ЗС України, позивач за період роботи в ЗС України атестується тільки позитивно. Дисциплінований, працездатний, наполегливий офіцер, вимогливий та ерудований керівник. Має високий рівень професійної підготовки та великий досвід практичної роботи по наданню невідкладної медичної допомоги військовослужбовцям. Висококваліфікований лікар вищої категорії. Має наступні нагороди: відзнака Міністра Оборони України "Знак пошани", медаль Міністра Оборони України " 15 років Збройним Силам України", почесний нагрудний знак начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України "За досягнення у військовій службі" ІІ ступеня, занесена до "Книги пошани" ВМКЦ ЦР ЗС України.
Згідно вимог ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Статтею 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Суд, згідно зі ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. При цьому, права позивача потребують судового захисту шляхом скасування наказу директора ВМКЦ ЦР ЗС України щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Позов задовольнити.
Скасувати наказ директора Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону ЗС України №199 від 15.06.2009 року в частині оголошення начальнику клініки невідкладної медичної допомоги, інтенсивної терапії, анестезіології, реанімації та детоксикації полковнику медичної служби ОСОБА_1 догани за невиконання вимог розпорядження командування центру та порушення медичної етики.
Стягнути з відповідача - Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону ЗС України на користь позивача - ОСОБА_1 державне мито в сумі 3,40 грн.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 10.07.09
Суддя Гонтарук Віктор Миколайович