ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 липня 2006 р. | № 31/43 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: | Кравчука Г.А. |
суддів: | Мачульського Г.М. |
Шаргало В.І. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні |
касаційну скаргу | Української державної корпорації по виконанню монтажних і спеціальних будівельних робіт “Укрмонтажспецбуд” |
на постанову від | Київського апеляційного господарського суду 17.05.2006р. |
у справі господарського суду | № 31/43 м. Києва |
за позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю “Галичинабуд” |
до | Української державної корпорації по виконанню монтажних і спеціальних будівельних робіт “Укрмонтажспецбуд” |
про | стягнення 54 690 грн., |
за участю представників
- позивача: | Інкіна В.І. (довіреність від 25.07.2006р. №03/06), |
- відповідача: | не з’явився ,- |
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.02.2006р. (суддя Качан Н.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2006р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді Корсак В.А., суддів Авдеєва П.В., Коршун Н.М.) позов задоволено. Постановлено стягнути з Української державної корпорації “Укрмонтажспецбуд” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Галичинабуд” з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час здійснення виконавчого провадження, 50 830 грн. заборгованості, пені у розмірі 3 860 грн., державне мито у розмірі 547 грн. та витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн.
В своїй касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову апеляційної інстанції повністю, та прийняти нове рішення, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 844 Цивільного кодексу України, загальних умов укладання та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою КМУ від 01.08.2005р. №668, ст. 104 Господарського процесуального кодексу України.
Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
Відповідач не використав наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.
Заслухавши представника позивача, переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України на підставі встановлених в них фактичних обставин, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та повноту їх встановлення у рішенні та постанові, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 27.07.2004р. між сторонами було укладено Договір, відповідно до умов якого позивач, як підрядник, прийняв на себе зобов’язання по виконанню робіт по будівництву закладу соціального призначення –Яремчанського міського центру зайнятості у Івано-Франківській області, а відповідач, в свою чергу, як генпідрядник зобов’язувався оплатити виконані роботи. Загальна вартість виконаних робіт узгоджена сторонами у розмірі 1636422 грн. Відповідно до визначеного порядку розрахунків за виконані роботи, вказані розрахунки повинні проводитись при виконанні видів робіт, етап завершення яких становить один місяць. При цьому відповідач (генпідрядник) сплачує позивачу 100% виконаних робіт на умовах авансу, а етап завершення яких до трьох місяців (згідно будівельних норм) –у розмірі 30% вартості таких робіт. Сторони визначились, що остаточний розрахунок по завершенні етапів робіт виконується на підставі актів виконаних робіт на протязі 5 банківських днів, після підписання актів виконаних підрядних робіт. Свої зобов’язання за договором позивач виконав повністю, а загальна вартість виконаних робіт склала 1 765 077 грн. Претензій по виконанню робіт у відповідача до позивача не було, однак відповідачем було сплачено 1 714 248, 20 грн. Сума заборгованості склала 50 829, 40 грн., відповідно до Довідки про дебіторську заборгованість від 17.02.2006р. Позивач неодноразово надсилав претензії відповідачу, в яких вимагав сплати заборгованості, а відповідач, в свою чергу, гарантував погасити заборгованість за виконані роботи протягом березня-квітня 2006р., тобто відповідач, як вважають суди попередніх інстанцій, по суті визнав свою заборгованість перед позивачем. Стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 50 830 грн. та пені в розмірі 3 860 грн. послужило причиною звернення з позовом до господарського суду.
Місцевий господарський суд, задовольняючи позов, виходив з того, що відповідач своїми діями порушив зобов’язання, сторонами було узгоджено, що пеня нараховується за порушення строків оплати, а відтак місцевий господарський суд дійшов до висновків, що вимоги щодо стягнення з відповідача основної суми заборгованості та пені, в силу приписів ст.ст. 549, 612 Цивільного кодексу України та фактичних обставин справи, є законними і обґрунтованими. Також, як зазначено в рішенні, ст. 173 Господарського кодексу України передбачає, що один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку; ч. 4 ст. 879 Цивільного кодексу України та ч. 5 ст. 321 Господарського кодексу України передбачено, що остаточні розрахунки між сторонами здійснюються після прийняття об’єкту будівництва замовником та підписання сторонами акту виконаних робіт; з врахуванням 2-х стороннього Акту звірки обсягів БМР станом на 01.01.2005р. сторони перевірили обсяг виконаних робіт та визначили його на суму 755 330, 40 грн., а тому, як зазначено в рішенні місцевого господарського суду, вимоги позивача є правомірними та підлягають задоволенню згідно Договору на виконання підрядних робіт від 27.07.2004р.
Апеляційний господарський суд в оскарженій постанові погодився з висновками місцевого господарського суду.
Між тим судами попередніх інстанцій неповно з’ясовано обставини справи щодо дійсних прав та обов’язків сторін, а судові рішення, у зв’язку з цим, прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Так, згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до вимог ст.84 ч.1 п.3 цього кодексу обставини справи встановлюються місцевим господарським судом в рішенні, а суд апеляційної інстанції, згідно ст.101 цього кодексу, не зв’язаний доводами апеляційної скарги та за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Статтею 43 зазначеного кодексу визначено що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили, а визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
У касаційній скарзі особа що її подала посилається на те, що позивач у порушення умов договору та вимог чинного законодавства при виконанні робіт, передбачених договором, перевищив їх загальну вартість, визначену сторонами, яка мала становити 1636422 грн. При цьому факт виконання робіт відповідачем не оспорюється.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що загальна вартість виконаних робіт узгоджена сторонами у розмірі 1636422 грн., а загальна вартість виконаних робіт склала 1765077 грн.
Приймаючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що відповідач своїми діями визнав наявність заборгованості перед позивачем і вважаючи вказану обставину достатньою для задоволення позову суд прийняв рішення про стягнення спірної суми з відповідача.
Між тим, згідно ст.129 ч.3 п.п.2, 4 Конституції України одними із основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості. Статтею 43 зазначеного кодексу визначено що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили, а визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим. Відповідно до вимог пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 29.12.76 № 11 “Про судове рішення”, судове рішення законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Таким чином суд першої інстанції в порушення вказаних норм Конституції України та норм процесуального права безпідставно дійшов до висновку про те, що визнання однією особою заборгованості перед іншою особою, при наявності судового спору про право за встановлених судом обставин, є підставою для задоволення позову. Суд апеляційної інстанції вказані порушення не усунув.
Відповідно до приписів ст.317 ч.2 Господарського кодексу України для здійснення робіт, зазначених у частині першій цієї статті, можуть укладатися договори підряду, загальні умови цих договорів визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про договір підряду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Згідно ст.837 ч.1 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Частиною першою статті 318 ГК України визначено, що за договором підряду на капітальне будівництво одна сторона (підрядник) зобов'язується своїми силами і засобами на замовлення другої сторони (замовника) побудувати і здати замовникові у встановлений строк визначений договором об'єкт відповідно до проектно-кошторисної документації або виконати зумовлені договором будівельні та інші роботи, а замовник зобов'язується передати підряднику затверджену проектно-кошторисну документацію, надати йому будівельний майданчик, прийняти закінчені будівництвом об'єкти і оплатити їх.
Відповідно до ч.2 ст.319 цього кодексу підрядник має право за згодою замовника залучати до виконання договору як третіх осіб субпідрядників, на умовах укладених з ними субпідрядних договорів, відповідаючи перед замовником за результати їх роботи. У цьому випадку підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядниками - як замовник. Згідно ст.838 ч.1 ЦК України підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.
У статті 321 ГК України зазначено що у договорі підряду на капітальне будівництво сторони визначають вартість робіт (ціну договору) або спосіб її визначення (ч.1), вартість робіт за договором підряду (компенсація витрат підрядника та належна йому винагорода) може визначатися складанням приблизного або твердого кошторису, кошторис вважається твердим, якщо договором не передбачено інше, зміни до твердого кошторису можуть бути внесені лише за погодженням сторін (ч.2), у разі виникнення потреби значно перевищити приблизний кошторис підрядник зобов'язаний своєчасно попередити про це замовника. Якщо підрядник не попередив замовника про перевищення кошторису, він зобов'язаний виконати роботу, не вимагаючи відшкодування понесених додаткових витрат (ч.3).
Згідно ст.844 ЦК України кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим, кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором (ч.2). Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін, у разі перевищення твердого кошторису усі пов'язані з цим витрати несе підрядник, якщо інше не встановлено законом (ч.3). Якщо виникла необхідність проведення додаткових робіт і у зв'язку з цим істотного перевищення визначеного приблизного кошторису, підрядник зобов'язаний своєчасно попередити про це замовника. Замовник, який не погодився на перевищення кошторису, має право відмовитися від договору підряду. У цьому разі підрядник може вимагати від замовника оплати виконаної частини роботи. Підрядник, який своєчасно не попередив замовника про необхідність перевищення приблизного кошторису, зобов'язаний виконати договір підряду за ціною, встановленою договором (ч.4).
В порушення вказаних приписів норм матеріального та процесуального права суди попередніх інстанцій не перевірили чи передбачено умовами договору підряду наявність кошторису, у разі наявності такого не з’ясували чи такий кошторис є твердим чи приблизним, не визначили шляхом дослідження доказів яким документом визначається вартість робіт за договором підряду, не перевірили правомірність стягнення суми заявленої у позові, з урахуванням тієї обставини що ця сума обрахована із загальної вартості виконаних робіт що перевищує передбачену договором.
Крім того, пославшись у своєму рішенні на приписи ст.879 ч.4 ЦК України та ст.321 ч.5 ГК України, та зазначивши що згідно цих норм остаточні розрахунки між сторонами здійснюються після прийняття об’єкту будівництва замовником та підписання сторонам акту виконаних робіт, місцевий господарський суд не перевірив як такі відносини сторін врегульовані договором підряду, пославшись на наявність заперечень відповідача щодо відсутності акту здачі-приймання виконаних робіт вказані доводи не перевірив та, відповідно, не дав їм належної юридичної оцінки, а також не перевірив належними доказами доводи відповідача щодо необхідності проведення розрахунку у терміни, обраховані від дати підписання акту здачі-приймання робіт за договором підряду. Суд апеляційної інстанції в порушення приписів ст.101 ГПК України вказані порушення не усунув.
З врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України у складі колегії суддів дійшов висновку, що допущені судом як першої, так і апеляційної інстанції вищезазначені порушення норм матеріального та процесуального права відповідно до ч.1 ст.111-10 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень і направлення справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно з’ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.3, 11110 ч.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Української державної корпорації по виконанню монтажних і спеціальних будівельних робіт “Укрмонтажспецбуд” задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2006р. та рішення Господарського суду м. Києва від 22.02.2006р. у справі № 31/43 Господарського суду м. Києва скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Г. Кравчук
С у д д і Г. Мачульський
В. Шаргало