МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2016 року                                                                        Справа № 814/564/16

м. Миколаїв

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Середа О.Ф., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу:

за позовом: ОСОБА_1, м. Миколаїв

до відповідача: Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, м. Миколаїв

Суть спору: визнання протиправною бездіяльність, стягнення коштів в сумі 100 117, 48 грн.,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду із позовом, з урахуванням уточненої позовної заяви, до Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (надалі - відповідач):

- визнання протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (код ЄДРПОУ 34889877), що виразилась у не нарахуванні винагороди державного виконавця, яка є складовою заробітної плати та проходить по розрахунковим відомостям на заробітну платуза період з 2011 по 2015 року, при обчисленні середньої заробітної плати ОСОБА_1: в розрахунках відпускних за: Липень 2012, Січень 2013, Травень 2013, Липень 2013, Лютий 2014, Травень 2014, Липень 2014, Серпень 2014, Січень 2015, Квітень 2015, Травень 2015, Липень 2015, Листопад 2015; в розрахунках матеріальної допомоги на оздоровлення за: Липень 2012, Липень 2013, Липень 2015; в розрахунках матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за: Липень 2013, Липень 2015.

- стягнути з Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (код ЄДРПОУ 34889877) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) заборгованість в сумі 100 117, 48 грн., що складається з не нарахованих та не виплачених: сум щорічної основної відпустки за: Липень 2012, Січень 2013, Травень 2013, Липень 2013, Лютий 2014, Травень 2014, Липень 2014, Серпень 2014, Січень 2015, Квітень 2015, Травень 2015, Липень 2015, Листопад 2015 в загальному розмірі 45 088, 53 грн.; суми матеріальної допомоги на оздоровлення за: Липень 2012, Липень 2013, Липень 2015) в загальному розмірі 38 869, 42 грн., суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за: Липень 2013, Вересень 2014 в загальному розмірі 16 159, 53 грн.

Позивач вважає, що Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області, за період 2012-2015 роки, неправомірно здійснювало розрахунок сум щорічної основної оплачуваної відпустки, сум матеріальної допомоги на оздоровлення та сум матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а саме: не включало до розрахунків суми виплаченої ОСОБА_1 винагороди державного виконавця відповідно до статті 46 Закону України «Про виконавче провадження», що є порушенням законодавства про оплату праці, що стало підставою для звернення з відповідним позовом.

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у запереченні, вважає вимоги позивача в адміністративному позові необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі пункту 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1, з 14 грудня 2007 року працював державним виконавцем в системі органів юстиції Миколаївської області на різних посадах в відділах державної виконавчої служби.

Відповідно до наказу Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 16 листопада 2015 № 4036/02 позивач був звільнений з посади заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області.

За період державної служби, ОСОБА_1 неодноразово перебував у щорічній основній оплачуваній відпустці, неодноразово виплачувалась матеріальна допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Вимогами ст. 11 Закону України «Про державну службу» (права державних службовців) передбачено, зокрема, що державні службовці мають право на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи.

Отримання винагороди державного виконавця (ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження») є виключним правом особи що перебуває на відповідній державній посаді та якісно і сумлінно виконало свої посадові обов’язки (фактично виконане рішення суду).

Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу законів про оплату праці України питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Вимогами статті 94 Кодексу законів про оплату праці України передбачено, що Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати максимальним розміром не обмежується.

Зазначене дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 Кодексу законів про оплату праці України і статті 1, 2 Закону України «Про оплату праці», та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону України «Про оплату праці».

Положеннями ст.1 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Положеннями ст.2 Закону України «Про оплату праці» передбачено, Додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Відповідно до ст. 46 Закону України від 21.04.1999 р. № 606-XIV «Про виконавче провадження» за сумлінне виконання державним виконавцем своїх обов’язків під час проведення виконавчих дій він має право на винагороду, яка виплачується за рахунок виконавчого збору.

Згідно «Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету», затвердженої наказом МФУ від 12.03.2012 р. № 333, винагорода державного виконавця включена до коду економічної класифікації видатків (КЕКВ) 2.1.1.1 «Заробітна плата». Що також підтверджується довідкою Головного територіального управління юстиції щодо випадати винагороди (додається).

Відповідно до ст. 17 Закону України від 24.03.1998 р. № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» (із змінами та доповненнями) винагорода державного виконавця є складовою оплати праці працівників органів державної виконавчої служби.

Як передбачено ст. 17 Закону України «Про державну виконавчу службу», «оплата праці працівників органів державної виконавчої служби включає:

1. Заробітну плата працівника органу державної виконавчої служби, яка складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, а також інших надбавок згідно із законодавством.

2. Винагороду державного виконавця за забезпечення реального, своєчасного i законного виконання виконавчого документа».

Відповідно до п. 1.3 розділу 1 «Інструкції зі статистики заробітної плати», затвердженої ДКСУ наказом від 13.01.2004 р. № 5, «до фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцiненi в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплатi, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат».

Відповідно до розділу 2 даної інструкції фонд оплати праці складається з:

2.1. фонду основної заробітної плати;

2.2. фонду додаткової заробітної плати;

2.3. інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Відповідно до норм КЗпП, Закону України „Про відпустки”, ст. 35 Закону України „Про державну службу”, державним службовцям надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Згідно ст. 2 Закону України ..Про відпустки” право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи та заробітної плати працівника.

Підпунктом 3 пункту 2 Постанови КМУ № 268 від 09.03.2006 „Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів” надано право керівникам органів державної влади (в тому числі ГТУЮ) надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу на оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника.

При цьому п. 8 Постанови встановлює, що вказані видатки здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання відповідних органів.

Порядок обчислення середньої заробітної плати врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 „Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати”. Відповідно до п. З даної Постанови визначено перелік виплат, які включаються до розрахунку при обчисленні середньої заробітної плати: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час, суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками, високі досягнення в праці (високу професійну майстерність), умови праці, інтенсивність праці, керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи і вислугу років, тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.

При цьому п.п. б п. 4 Порядку встановлено, що при обчисленні середньої зарплати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, тощо).

Позивач вважає, що винагорода державного виконавця є складовою заробітної плати, яка має постійних характер, а тому обов’язково повинна включатись роботодавцем до розрахунків при обчисленні середньої заробітної плати. Проте з таким твердженням не можна погодитись, оскільки винагорода державного виконавця за своєю правовою природою є специфічною заохочувальною виплатою, встановленою Законом України „Про виконавче провадження” і за своєю суттю носить одноразовий характер, а тому в силу положень п.п. б п. 4 Порядку не може враховуватись при обчисленні середньої заробітної плати.

Відповідно до ст. 46 Закону України „Про виконавче провадження" за сумлінне виконання державним виконавцем своїх обов'язків під час проведення виконавчих дій він має право на винагороду, яка виплачується за рахунок виконавчого збору. Порядок виплати, розмір винагороди та критерії оцінки роботи державного виконавця встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2015 № 126 затверджено Порядок виплати та розміри винагород державному виконавцю.

Проаналізувавши норми вказаного Порядку, зокрема - підстави призначення винагороди, можна зробити висновок, що винагорода за своєю суттю є одноразовою виплатою.

Так, відповідно до п. 2 Порядку, державний виконавець, який забезпечив фактичне виконання в повному обсязі виконавчого документа майнового характеру, одержує винагороду в розмірі 5 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, але не більше двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за виконавчим документом немайнового характеру, за яким боржником є фізична особа - в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та за виконавчим документом немайнового характеру, за яким боржником є юридична особа - в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Винагорода виплачується за кожним виконавчим документом окремо, в тому числі в рамках зведеного виконавчого провадження. З метою отримання винагороди державний виконавець по кожному виконавчому документу окремо готує відповідний пакет документів, встановлений п. 4 Порядку та подає на погодження керівництву. В разі наявності достатніх правових підстав для виплати винагороди, погодження заяви про виплату винагороди безпосереднім керівником державного виконавця та керівником Управління ДВС ГТУЮ, видається наказ про виплату винагороди із зазначенням в ньому розміру винагороди (п. 11-14 Порядку).

Наказ про виплату винагороди видається по кожному виконавчому документу окремо тільки один раз. Відповідно до п. 16 Порядку, державний виконавець одержує винагороду одночасно з виплатою заробітної плати.

Таким чином, винагорода державному виконавцю є одноразовою виплатою, яка здійснюється окремо по кожному виконавчому документу, що був фактично виконаний державним виконавцем; вказані виплати відповідно до п. 16 Порядку здійснюються раз на місяць одночасно із виплатою заробітної плати.

Тобто, законодавець розмежував виплату заробітної плати та винагороди.

Враховуючи викладене, винагорода державного виконавця в силу приписів п.п.б п.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати не включається до розрахунків при обчисленні середньої заробітної плати для виплати працівнику відпускних, матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Позивач надав суду Аудиторський звіт від 30.03.2016 про результати перевірки правильності проведеного ГТУЮ розрахунку суми щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, що були виплачені ОСОБА_1 за період роботи з 01.01.2012 по 31.12.2015.

Позивач посилається на здійснений у Звіті аналіз правової природи винагороди державного виконавця, яка на думку аудитора є виплатою постійного характеру та є різновидом заробітної плати. Крім того, в Звіті зазначено, що винагорода державного виконавця має враховуватись при обчисленні середньої заробітної плати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ № 100 від 08.02.1995.

В Звіті зазначено, що винагорода відноситься до додаткового фонду заробітної плати та відповідно до п. 2.2.2. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 має систематичний характер. Висновок про систематичний характер винагороди зроблено на підставі того, що винагорода виплачувалась Позивачу періодично протягом 2011-2015 років (декілька разів на рік). В той же час в Звіті не враховано положення Порядку виплати та розміри винагороди державному виконавцю, затвердженого постановою КМУ від 11.03.2015 № 126. Зокрема - не враховано процедуру призначення винагороди та правові підстави для її виплати, які чітко вказують, що винагорода за своєю суттю є одноразовою виплатою, яка здійснюється один раз по кожному конкретному виконавчому документу окремо.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.

Оцінив докази, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що відповідач діяв правомірно, відповідно до вимог чинного законодавства, обґрунтовано, добросовісно відповідно до статті 19 Конституції України та вимог статті 2 КАС України, тому позов задоволенню не підлягає.          

При винесені рішення по адміністративній справі, суд вирішує питання про розподіл витрат відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки в задоволенні позовних вимог позивача відмовлено, то відповідно до частини 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує позивачу всі здійснені ним документально підтвердженні судові витрати.

Керуючись статтями 11, 71, 94, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Головуючий суддя О. Ф. Середа