ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін:

від позивача -Смельняк О.М.;

від відповідача -не з'явилися.

УСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.02.2006  (судді: Лотоцька Л.О. -головуючий, Бахмат Р.М., Євстигнєєв О.С.) апеляційна скарга позивача задоволена частково, в позові відмовлено та скасовано рішення господарського суду Кіровоградської області від 08.12.2005 (суддя Мохонько К.М.), яким в задоволенні позовних вимог Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Павлівське-Агро” 8 750 грн. повністю відмовлено.

У касаційній скарзі Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 просив постанову апеляційної інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позову та прийняти нове рішення про задоволення позову, покликаючись на те, що суди помилково дійшли висновку про відмову у позові у зв'язку з відсутністю вимоги про повернення отриманої кукурудзи, оскільки це суперечить нормам матеріального та процесуального права.

Заслухавши представника позивача, та проаналізувавши мотиви, викладені у касаційній скарзі, у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів визнає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Господарським судом встановлено, що за договором позички товарних цінностей НОМЕР_1 позивач зобов'язався передати товарну позичку насіння кукурудзи 1 покоління сорту “Ювілейний 70” в кількості 2 500 кг на суму 8 750 грн., а відповідач за одержану позичку насіння кукурудзи зобов'язався розрахуватися з позивачем до 01.10.2003 сільськогосподарською продукцією по цінам діючим на момент розрахунку не вище біржових, яка здається на ближчий КХП і по формі 13 передається позивачу.

Згідно статті 241 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, за договором міни між сторонами здійснюється обмін одного майна на інше. Кожний із тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує.

Враховуючи, що за договором позички товарних цінностей від 01.05.2003 позивач зобов'язався передати відповідачу насіння кукурудзи на суму 8 750 грн. у кількості 2 500 кг., а відповідач за одержану кукурудзу зобов'язався передати позивачу в обмін сільськогосподарську продукцію, то господарський суд дійшов правомірного висновку щодо правової природи договору позички товарних цінностей НОМЕР_1, який є договором міни.

Вимоги щодо угод, на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено главою 3 Цивільного кодексу УРСР, відповідно до статті 41 якої угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Як уже було зазначено, позивач та відповідач уклали договір, яким встановили права та обов'язки щодо обміну продукцією.

Відповідно до статті 44 Цивільного кодексу УРСР угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою повинні укладатись у письмовій формі. Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що договір позички товарних цінностей НОМЕР_1 укладено в письмовій формі та підписано сторонами. Крім того, на виконання договору позички товарних цінностей НОМЕР_1 позивач по накладній НОМЕР_2 передав, а відповідач на підставі довіреності від 01.05.2003 отримав від позивача 2 500 кг насіння кукурудзи сорту “Ювілейний 70” на суму 8 750 грн. За таких обставин, висновок господарського суду першої інстанції щодо не укладення сторонами вищезгаданого договору є помилковим.

Для того, щоб угода мала належну юридичну силу, вона повинна задовольняти умовам дійсності, до яких належить умови про форму, про сторони, про зміст, про відповідність внутрішньої волі і волевиявлення сторін. Проте, вирішуючи спір, що виник між сторонами за договором позички товарних цінностей НОМЕР_1 господарський суд у встановленому законом порядку не дослідив вищезгаданий договір щодо його відповідності вимогам чинного, на час укладення, законодавства.

Враховуючи, що господарські суди попередніх інстанцій у розгляді даної справи припустився неправильного застосування приписів частини першої статті 4⁷ Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, то прийняті по суті справи рішення грунтуються на неповно з'ясованих обставинах, які входять до предмету доказування, а отже неможливо зробити висновок про правильність застосування господарським судом норм матеріального права.

Установивши помилки у застосуванні судом норм матеріального та процесуального права, що призвели до ухвалення неправильного рішення та які не можуть бути усунуто у процесі касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку щодо необхідності його скасування, із передачею матеріалів справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції слід  взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення фактичних обставин справи і, в залежності від встановленого, ухвалити нове рішення відповідно до вимог чинного законодавства

Керуючись статтями 111⁵, 111⁷, 111⁹-111¹² Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 задоволити частково.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 08.12.2005 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.02.2006 у справі № 15/227 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Кіровоградської області в іншому складі суду.