ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"20" березня 2007 р. Справа № 1/1776"нм"
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гулової А.Г.
суддів: Пасічник С.С.
Щепанської Г.А.
при секретарі Павловській Л.П. ,
за участю представників сторін:
суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 за довіреністю від 28.11.2006р.,
від відповідача: Дідківського В.В. - голови Сингаївської сільської ради,
від третіх осіб:
- Грозинського державного комунального підприємства:
Ходаківського П.І. - директора,
- суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3,
прокурора відділу представництва інтересів громадян та держави в судах прокуратури Житомирської області Чирко Н.В., посвідчення №43 від 14.04.2003р.,
розглянувши апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, м.Коростень Житомирської області
на постанову господарського суду Житомирської області
від "11" травня 2006 р. у справі № 1/1776"нм" (суддя Сичова О.П.)
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1,
м. Коростень Житомирської області
до Сингаївської сільської ради, с.Сингаї Коростенського району Житомирської області
за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні
відповідача - Грозинського державного комунального підприємства, с.Грозине
Коростенського району Житомирської області,
Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3, с.Сингаї
Коростенського району Житомирської області,
прокурора Коростенського району, м.Коростень Житомирської області
про визнання недійсним рішення Сингаївської сільської ради НОМЕР_1 від 16.03.2004р.
"Про розгляд протесту прокурора Коростенського району на рішення НОМЕР_2
сесії сільської ради від 30.12.2003р.", -
ВСТАНОВИВ:
Постановою господарського суду Житомирської області від 11.05.2006р. у справі №1/1776"НМ" відмовлено в адміністративному позові суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 до Сингаївської сільської ради, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Грозинського державного комунального підприємства та суб"єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3, а також за участю прокурора Коростенського району, про визнання нечинним рішення десятої сесії ХХІУ скликання Сингаївської сільської ради НОМЕР_1 від 16.03.2004р. "Про розгляд протесту прокурора Коростенського району на рішення НОМЕР_2 сесії сільської ради від 30.12.2003р.".
Вважаючи, що постанову судом першої інстанції прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, позивач звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить судову постанову скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати протиправним і скасувати рішення Сингаївської сільської ради НОМЕР_1 від 16.03.2004р.
Мотивуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає наступне:
- судом першої інстанції не взято до уваги, що позивач на цілком законних підставах згідно договору купівлі-продажу від 31.12.2003р. придбала у Грозинського державного комунального підприємства нежиле приміщення магазину по АДРЕСА_1, однак, прийнявши 16.03.2004р. рішення за НОМЕР_1 про скасування свого ж рішення НОМЕР_2 від 30.12.2003р. про продаж спірного приміщення магазину позивачеві, відповідач порушив права позивача як власника спірного приміщення, а також вийшов за межі повноважень, встановлених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", оскільки вказаним Законом не передбачене право сільської ради скасовувати власні рішення;
- при прийнятті постанови суд першої інстанції вийшов за межі компетенції, так як, відповідно до ст.18 Кодексу адміністративного судочинства, справи, у яких однією з сторін є орган чи посадова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам, віднесені до компетенції місцевих загальних судів.
Однак, при цьому позивач не врахувала, що згідно пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, які регулюють умови і порядок застосування деяких його норм, до початку діяльності окружного адміністративного суду, адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Вказана норма Закону , незважаючи на положення пункту 1 частини 1 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів відносить до компетенції місцевих та апеляційних господарських судів всі адміністративні справи, які відповідно до Господарського процесуального кодексу України були підвідомчі господарським судам. Виключень щодо юрисдикції певних категорій вищевказаних справ у Кодексі адміністративного судочинства України не передбачено.
За таких обставин, до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів категорія справ, у яких однією із сторін є орган місцевого самоврядування, має розглядатись відповідними місцевими та апеляційними господарськими судами.
В доповненні до апеляційної скарги, зареєстрованому судом апеляційної інстанції за вх.№02-01/9232/06 від 14.12.2006р., позивач зазначила, що:
- висновок суду першої інстанції про те, що сторони договору купівлі-продажу від 31.12.2003р. у повному обсязі виконали свої зобов'язання суперечить його ж висновку про те, що позивач не надала достатніх належних доказів на підтвердження права власності позивача на нерухоме майно, оскільки суд, при цьому, не врахував, що за змістом ст.334 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав для набуття права власності;
- безпідставним є висновок суду про те, що повторний продаж спірного приміщення магазину не порушує абсолютне право власності позивача, так як оскаржуваним рішенням виставлено на продаж майно, яке належить тільки позивачу;
- суд в оскаржуваній постанові зазначає, що рішенням Сингаївської сільської ради від 16.03.2004р. використано право відповідача, надане йому п.30 ст.36 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", проте, з таким висновком суду неможливо погодитись, оскільки відповідно до п.30 ст.26 названого Закону сільські, селищні, міські ради наділені компетенцією щодо прийняття рішень про відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; вирішення питань про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, тощо, а за наслідками укладення договору купівлі-продажу від 31.12.2003р., який не розірваний і не визнаний недійсним в установленому законом порядку, приміщення магазину по АДРЕСА_1 належить позивачу на праві приватної власності;
- відповідач, скориставшись правом, передбаченим ч.2 ст.51 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав адміністративний позов підприємця ОСОБА_1 та надав прохання про його задоволення, однак, суд першої інстанції, не прийнявши визнання адміністративного позову відповідачем, не аргументував, у чому полягає порушення такими діями відповідача закону, прав, свобод чи інтересів осіб і яких саме осіб.
Відповідач просить залишити прийняту судом першої інстанції постанову без змін, зазначивши, що оскаржене рішення сільської ради є правильним (лист відповідача НОМЕР_3 від 13.12.2006р., а.с.127).
Грозинське державне комунальне підприємство в листі за НОМЕР_4 від 12.12.2006р. (а.с.128) також просить залишити судову постанову без змін, стверджуючи, що наявність двох і більше претендентів на приміщення магазину є підставою для продажу його на конкурсній основі, що в кінцевому рахунку надасть змогу виручити значні кошти та поліпшити складне фінансове становище підприємства.
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3, залучений до участі у справі ухвалою господарського суду Житомирської області від 23.02.2006р. (а.с.52), просив залишити оскаржену постанову суду першої інстанції без змін (а.с.115).
Прокурором Коростенського району, також залученого до участі у справі ухвалою суду першої інстанції від 23.02.2006р., письмових пояснень стосовно доводів апеляційної скарги позивача не надано.
Представник позивача в засіданні суду підтримав вимоги апеляційної скарги, посилаючись на викладені у ній доводи. Вважає постанову господарського суду Житомирської області від 11 травня 2006 року незаконною та необґрунтованою, в зв'язку з чим просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Представник відповідача в засіданні суду, що відбулося 14.12.2006р., заперечував проти доводів апеляційної скарги. В судових засіданнях 27.02.2007р. та 20.03.2007р. зазначив, що у вирішенні даного спору покладається на суд.
Представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Грозинського державного комунального підприємства, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - підприємець ОСОБА_3, а також представник відділу представництва інтересів громадян і держави в судах прокуратури Житомирської області заперечили проти апеляційної скарги, надавши пояснення в обґрунтування своїх заперечень. Вважають, що передбачені законом підстави для скасування оскарженої постанови суду відсутні.
Враховуючи положення ч.1 ст.191 Кодексу адміністративного судочинства України, з якої випливає, що подання заперечень на апеляційну скаргу є правом, а не обов'язком осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів визнала можливим здійснювати судовий розгляд справи за відсутності письмових заперечень прокурора Коростенського району.
Судова колегія, заслухавши пояснення представників сторін, третіх осіб, прокурора, розглянувши та обговоривши доводи, зазначені в апеляційній скарзі позивача, перевіривши матеріали справи, повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскарженої постанови, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
10.01.2003р. між Грозинським державним комунальним підприємством та суб'єктом підприємницької діяльності магазину "Продукти" ОСОБА_1 було укладено договір оренди приміщення площею 50,19кв.м. по АДРЕСА_1 (а.с.75-76). Термін оренди за вказаним договором становив 1 рік з моменту прийняття об'єкта (п.3.1 договору).
Як свідчать матеріали справи, такий же договір було укладено між вказаними особами і 12.12.2003р. (а.с.8). Згідно пункту 3.1 даного договору він вступає в силу з 01.01.2004р., а термін оренди складає п'ять років з моменту прийняття об'єкта, що орендується.
Крім того, сторони договору встановили, що у разі приватизації об'єкта орендар (підприємець ОСОБА_1) має першочергове право його викупу (п.3.3 договору).
Вказане положення договору не відповідає вимогам діючого на час укладення договору та на даний час законодавства про приватизацію, оскільки частиною 1 статті 11 Закону України від 06.03.1992 № 2171-XII "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" встановлено, що викуп майна підприємств, зданих в оренду, проводиться з додержанням вимог, передбачених чинним законодавством України про приватизацію. Зокрема, викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації зданих в оренду, якщо право на викуп було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України "Про оренду державного майна".
Договір оренди ж між Грозинським державним комунальним підприємством та підприємцем ОСОБА_1 був укладений після набрання чинності Законом України від 10.04.1992р. №2269-XII "Про оренду державного та комунального майна".
30.12.2003р. Сингаївською сільською радою восьмої сесії ХХІУ скликання було прийняте рішення за НОМЕР_2 "Про дачу дозволу на продаж приміщення під магазин в АДРЕСА_1, з якого вбачається, що за результатами розгляду заяв підприємців ОСОБА_1 та ОСОБА_3, сільська рада вирішила продати нежиле приміщення магазину в АДРЕСА_1не нижче балансової вартості за суму 19500,00грн. без врахування податку на додану вартість, на конкурсній основі із створенням комісії по продажу майна комунальної власності сільської ради (пункти 1,2 цього рішення, а.с.10,61,67).
Крім того, згідно пункту 3 вказаного рішення сільська рада постановила продати нежиле приміщення магазину в АДРЕСА_1 ОСОБА_1
На підставі вказаного рішення 31.12.2003р. підприємець ОСОБА_1 та Грозинське державне комунальне підприємство уклали договір купівлі-продажу приміщення (а.с.11), згідно якого Грозинське ДКП зобов'язалось продати підприємцю ОСОБА_1 приміщення магазину площею 50,19кв.м. в АДРЕСА_1 за 19500,00грн. без врахування ПДВ.
05.01.2004р. Грозинське ДКП та підприємець ОСОБА_1 склали акт приймання-передачі приміщення під магазин по АДРЕСА_1 (а.с.12).
На виконання умов договору купівлі-продажу згідно платіжних доручень НОМЕР_5 від 06.01.2004р., НОМЕР_6 від 02.03.2004р. та НОМЕР_7 від 22.06.2004р. підприємець ОСОБА_1 перерахувала Грозинському державному комунальному підприємству 23400,00грн. в оплату вартості приміщення магазину з врахуванням ПДВ.
В березні 2004 року прокурором Коростенського району було внесено протест (а.с.34) на рішення Сингаївської сільської ради НОМЕР_2 від 30.12.2003р. з посиланням на те, що сільська рада, вирішивши продати приміщення магазину по АДРЕСА_1 на конкурсній основі, водночас, не провівши в установленому порядку конкурсу і не створивши комісію з продажу магазину, постановила продати вказане приміщення визначеній особі - підприємцю ОСОБА_1 В зв'язку з цим прокурор вимагав скасувати пункт 3 рішення сільської ради НОМЕР_2 від 30.12.2003р. про продаж магазину в с.Грозине ОСОБА_1 та провести продаж магазину на підставі п.п.1,2 рішення сільської ради НОМЕР_2 від 30.12.2003р.
Розглянувши протест прокурора, Сингаїівська сільська рада 16.03.2004р. прийняла рішення за НОМЕР_1 (а.с.19,62), яким протест прокурора Коростенського району прийняла до відома (пункт 1 рішення); пункт 3 рішення НОМЕР_2 сесії сільської ради від 30.12.2003р. про продаж нежилого приміщення під магазин в АДРЕСА_1 ОСОБА_1 скасувала (пункт 2 рішення); вирішила продати нежиле приміщення магазину в АДРЕСА_1не нижче балансової вартості на конкурсній основі (пункт 3 рішення); створити конкурсну комісію у складі п'яти чоловік (пункт 4 рішення); встановити стартову ціну магазину 19500,00грн. без врахування ПДВ (пункт 5 рішення) та дати об'яву про продаж магазину в районну газету "Древлянський край" (пункт 6 рішення).
Не погодившись із вказаним рішенням Сингаївської сільської ради, підприємець ОСОБА_1 звернулась в господарський суд Житомирської області з адміністративним позовом до Сингаївської сільської ради, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Грозинського державного комунального підприємства про визнання рішення сільської ради НОМЕР_1 від 16.03.2004р. нечинним.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, підприємець зазначила, що прийняте відповідачем рішення порушує її права, як власника приміщення магазину по АДРЕСА_1, що було придбане на підставі договору купівлі-продажу від 31.12.2003р., укладеного з Грозинським державним комунальним підприємством.
Крім того, як стверджує позивач, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" не передбачено право сільської ради на скасування власного рішення.
Дійсно, пунктом 15 частини 1 статті 26 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад віднесено скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень
Однак, вказаний Закон не забороняє сільським, селищним, міським радам скасовувати власні рішення, які не відповідають вимогам законодавства.
Голова Сингаївської сільської ради Усюк М.І. в письмових поясненнях від 29.03.2006р. (а.с.56) підтвердила той факт, що із заявами на придбання приміщення магазину по АДРЕСА_1 зверталися два претенденти - підприємці ОСОБА_3 та ОСОБА_1, в зв'язку з чим було вирішено продати приміщення на конкурсній основі. Однак, як пояснила сільський голова, таємним голосуванням було вирішено продати приміщення магазину підприємцю ОСОБА_1
В поданому до суду листі НОМЕР_8 від 29.03.2006р. (а.с.57 ) відповідач визнав адміністративний позов.
Оцінивши доводи сторін та подані ними докази в сукупності суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в позові, встановивши, що позивачем не доведено його право власності на нерухоме майно - приміщення магазину у АДРЕСА_1, а відтак, і факту порушення його абсолютного права власності прийняттям оспорюваного рішення.
Однак, колегія суддів з висновком суду першої інстанції не погоджується, зважаючи на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, у листопаді 2003 року підприємець ОСОБА_1, а грудні 2003 року підприємець ОСОБА_3 звертались до голови Сингаївської сільської ради із заявами про надання дозволу на продаж магазину по АДРЕСА_1 (а.с.58,59).
Зі змісту ч.1 ст.16 Закону України від 06.03.1992р. №2171-XII "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" випливає, що наявність двох або більше заяв на продаж об'єктів приватизації, припускає проведення продажу цих об'єктів на конкурентних засадах (аукціону, конкурсу).
Згідно ст.14 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" продаж об'єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта або за рівних умов - найвищу ціну.
Отже, за результатами розгляду заяв підприємців ОСОБА_3 та ОСОБА_1, Сингаївська сільська рада 30.12.2003р. цілком правомірно та в межах повноважень, визначених пунктом 30 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" прийняла рішення про продаж нежилого приміщення під магазин в АДРЕСА_1на конкурсній основі.
Закон України від 06.03.1992р. №2171-XII "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" встановлює вимоги щодо порядку продажу майна за конкурсом (публікація інформації про об'єкт, що підлягає продажу за конкурсом; реєстрація покупців-учасників конкурсу; створення конкурсної комісії, яка здійснює відбір покупців, визначає умови та термін проведення конкурсу - ст.ст.15-18 Закону).
Як зазначалося вище, Сингаївська сільська рада своїм рішенням НОМЕР_2 від 30.12.2003р. постановила створити комісію з продажу приміщення по АДРЕСА_1.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази створення конкурсної комісії в установленому законом порядку та будь-які відомості щодо її діяльності.
Таким чином, не створивши, всупереч вимогам законодавства, на час прийняття рішення НОМЕР_2 від 30.12.2003р. "Про дачу дозволу на продаж приміщення під магазин в АДРЕСА_1 конкурсну комісію, відповідач неправомірно включив до вказаного рішення пункт 3 про продаж нежилого приміщення магазину в АДРЕСА_1 підприємцю ОСОБА_1, чим фактично порушено права іншого претендента на відчужуваний об'єкт.
А тому, сільською радою цілком обґрунтовано, з метою усунення вищезазначеного порушення та на виконання вимог протесту прокурора Коростенського району прийняте рішення про скасування пункту 3 рішення НОМЕР_2 від 30.12.2003р. про продаж спірного приміщення ОСОБА_1
За таких обставин, підстави для задоволення позовних вимог про скасування рішення Сингаївської сільської ради НОМЕР_1 від 16.03.2004р. "Про розгляд протесту прокурора Коростенського району на рішення НОМЕР_2 сесії сільської ради від 30.12.2003р." в частині пунктів 1,2 цього рішення відсутні.
Однак, є цілком законні підстави для скасування пунктів 3,4,5 та 6 оспореного рішення, якими рада постановила продати нежиле приміщення магазину в АДРЕСА_1не нижче балансової вартості на конкурсній основі (пункт 3 рішення); створити конкурсну комісію у складі п'яти чоловік (пункт 4 рішення); встановити стартову ціну магазину 19500,00грн. без врахування ПДВ (пункт 5 рішення) та дати об'яву про продаж магазину в районну газету "Древлянський край" (пункт 6 рішення).
Незважаючи на допущені радою порушення, спірне приміщення магазину по АДРЕСА_1 все ж було продане підприємцю ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 31.12.2003р.
На час укладення зазначеного договору діяв Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963р., норми якого не передбачали нотаріального посвідчення угоди купівлі-продажу нежилого приміщення та його державної реєстрації.
Згідно ч.1 ст.128 Цивільного кодексу УРСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Аналогічну норму закріплено в ч.1 ст. 334 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р., який набрав чинності з 01.01.2004р.
Спірне приміщення було передане Грозинським державним комунальним підприємством підприємцю ОСОБА_1 згідно акту передачі-приймання від 05.01.2004р.
Підприємець перерахувала продавцю кошти за приміщення згідно платіжних доручень НОМЕР_5 від 06.01.2004р., НОМЕР_6 від 02.03.2004р. та НОМЕР_7 від 22.06.2004р. (а.с.14-15) в сумі 23400,00грн. (в т.ч.19500,00грн. в оплату вартості приміщення магазину, решта - ПДВ).
Таким чином, до позивача на цілком законних підставах перейшло право власності на приміщення магазину по АДРЕСА_1 Коростенського району.
Враховуючи, що на час прийняття оспорюваного рішення НОМЕР_1 від 16.03.2004р. власником приміщення магазину по АДРЕСА_1 являлась підприємець ОСОБА_1, якій ст.4 Закону України "Про власність" та ч.1 ст.319 Цивільного кодексу України надане право розпорядження належним їй майном, у Сингаївської сільської ради не було достатніх правових підстав для прийняття рішення про продаж вищевказаного приміщення на конкурсній основі.
Отже, пункти 3,4,5 6 рішення Сингаївської НОМЕР_1 від 16.03.2004р. підлягають скасуванню.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова судом першої інстанції прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, й підлягає скасуванню в частині відмови в позові підприємця ОСОБА_1 в частині вимоги про скасування пунктів 3,4,5,6 рішення Сингаївської сільської ради НОМЕР_1 від 16.03.2004р. з прийняттям в цій частині нового рішення - про задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, м. Коростень Житомирської області задовольнити частково.
2. Постанову господарського суду Житомирської області від 11 травня 2006 року скасувати в частині відмови в позові щодо скасування пунктів 3, 4, 5, 6 рішення 10 сесії 24 скликання Сингаївської сільської ради від 16.03.2004р. НОМЕР_1 "Про розгляд протесту прокурора Коростенського району на рішення НОМЕР_2 сесії сільської ради від 30.12.2003р." та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Скасувати пункти 3, 4, 5, 6 рішення 10 сесії 24 скликання Сингаївської сільської ради від 16.03.2004р. НОМЕР_1 "Про розгляд протесту прокурора Коростенського району на рішення НОМЕР_2 сесії сільської ради від 30.12.2003р.".
В решті постанову господарського суду Житомирської області від 11 травня 2006 року залишити без змін.
3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
4. Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя Гулова А.Г.
судді:
Пасічник С.С.
Щепанська Г.А.
Віддрук.8 прим.
1 - до справи
2 - п/п ОСОБА_1
3 - Сингаївській с/раді
4 - Грозинському ДКП
5 - прок-ру Коростенського району
6 - прок-ру Житом.області
7 - п/п ОСОБА_3
8 - в наряд