ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
05 червня 2006 р. | № 08/3695 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Кравчука Г.А.–головуючого, |
Мачульського Г.М., Шаргало В.І., |
перевіривши касаційну скаргу | Іноземного підприємства “Аграрпродукти Вільд-Україна” |
на постанову | Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 03.04.2006р. |
у справі | № 08/3695 |
господарського суду | Черкаської області |
за позовом | Іноземного підприємства “Аграрпродукти Вільд-Україна” |
до | 1). Жашківської районної державної адміністрації 2). Приватного підприємства “Багатир” |
про | спонукання Жашківської районної державної адміністрації про продовження дії договору та визнання договору недійсним між Жашківською районною державною адміністрацією та ПП “Багатир”, - |
В С Т А Н О В И В:
До Вищого господарського суду України через господарський суд Черкаської області 27.04.2006р. подана касаційна скарга Іноземного підприємства “Аграрпродукти Вільд-Україна” на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 03.04.2006р. у справі №08/3695 господарського суду Черкаської області.
Однак спір в даній справі виник у зв’язку з адміністративними, а не господарськими відносинами.
Як вбачається з матеріалів справи, спір виник з приводу спонукання 1-го відповідача - Жашківської районної державної адміністрації, який є місцевим органом державної влади, поновити договір оренди землі з позивачем, та визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між відповідачами в справі.
Згідно ст.140 ч.3 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Вищий господарський суд України відзначає, що Конституція України визнає право за територіальною громадою та органами місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, що цілком узгоджується з положеннями пункту 2 статті 4 Європейської Хартії місцевого самоврядування, відповідно до якого місцева влада в межах закону має повне право вирішувати будь-яке питання, що не вилучено із сфери її компетенції і вирішення якого не доручено жодному іншому органу.
Згідно ст. 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, позабюджетні цільові (в тому числі валютні) та інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Між тим, підвідомчість справ господарським судам визначено ст.12 Господарського процесуального кодексу України.
В частині 1 п.1 вказаної статті цього кодексу зазначено зокрема, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві.
Однак 01.09.2005р. набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України, який суттєво змінив перелік категорій спорів, підвідомчих господарським судам.
Із змісту ст.4 ч.1, ст.ст.42, 43, 52, ст.19 ч.5 Господарського кодексу України вбачається, що господарські правовідносини виникають на підставі вільного волевиявлення господарюючих суб’єктів.
У пункті ж 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що справа адміністративної юрисдикції –це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Пунктом 7 статті 3 цього Кодексу вичерпно визначено коло суб'єктів владних повноважень, до яких віднесено органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Виходячи з положень п. 1 ст. 3, п. 1 ч.1 ст. 17 вказаного Кодексу, справа за позовом юридичної особи до суб’єкта владних повноважень про оскарження його дій чи бездіяльності є справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою).
Пунктом 3 цієї норми визначено, зокрема, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори, які виникають з приводу укладення та виконання адміністративних договорів.
Відповідно до п.14 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний договір –дво - або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди.
Згідно ст.4 ч.2 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до ст.104 вказаного кодексу, до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Частиною 4 ст.105 вказаного кодексу визначено, що позовна заява може містити, крім визначених частиною третьою цієї статті, інші вимоги на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин.
З викладених обставин справи вбачається, що з урахуванням заявлених позовних вимог спір стосується правомірності дій місцевих органів влади які є суб’єктами, наділеними владними повноваженнями у спірних правовідносинах що виникли між сторонами у справі, та здійснювали у спірних правовідносинах владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, судом апеляційної інстанції вона розглядалась за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, а касаційна скарга подана позивачем з посиланням на норми цього ж Кодексу.
Статтею 210 цього кодексу визначено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Вищий адміністративний суд України.
За вказаних обставин з’ясування прав та обов’язків сторін шляхом перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення має встановлюватись судом касаційної інстанції адміністративної юрисдикції.
Таким чином касаційна скарга в цій справі не може бути прийнятою до розгляду Вищим господарським судом України.
Також Вищий господарський суд України позбавлений правових підстав передати касаційну скаргу в цій справі безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Так, пункт 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України надає повноваження Вищому господарському суду України передавати до Вищого адміністративного суду України лише ті касаційні скарги та касаційні подання, які були подані до набрання чинності вказаним кодексом і не розглянуті Вищим господарським судом України.
При цьому Прикінцеві та перехідні положення вказаного кодексу не надають повноважень Вищому господарському суду України передавати до Вищого адміністративного суду України ті касаційні скарги, які були подані після набрання чинності вказаним кодексом.
Відповідно до абзацу 2 пункту 6 розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 06.10.2005р. №2953-ІV, який набрав чинності 01.11.2005р., касаційний перегляд рішень за такими справами здійснює Вищий адміністративний суд України за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Касаційна скарга в цій справі була подана після набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України, а тому з врахуванням Прикінцевих та перехідних положень вказаного кодексу не може бути передана з Вищого господарського суду України безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Крім того вказаний кодекс визначає порядок подачі касаційної скарги та вимоги до неї.
Так, з аналізу вказаних норм Кодексу адміністративного судочинства України, а також відповідно до вимог ст.212 цього кодексу, касаційна скарга та касаційне подання в цій справі після набрання чинності вказаним кодексом має подаватись безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.
За вказаних обставин у Іноземного підприємства “Аграрпродукти Вільд-Україна” не було правових підстав подавати касаційну скаргу на судове рішення, прийняте в цій справі, до Вищого господарського суду України, а відтак вказана касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду Вищим господарським судом України чи безпосередньо передана ним до Вищого адміністративного суду України оскільки касаційна скарга в цій справі має подаватись безпосередньо до Вищого адміністративного суду України за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
З врахуванням викладеного, в прийнятті вказаної касаційної скарги в даній справі до провадження Вищого господарського суду України належить відмовити, касаційну скаргу повернути особі, що її подала.
Керуючись ст.ст.1, 2, 108 ГПК України, пунктом 6 абзацу 2 розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий господарський суд України, -
У Х В А Л И В:
Відмовити Іноземному підприємству “Аграрпродукти Вільд-Україна” в прийнятті касаційної скарги на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 03.04.2006р. у справі №08/3695 господарського суду Черкаської області до провадження Вищого господарського суду України, та повернути касаційну скаргу особі, що її подала, а справу №08/3695 –до місцевого господарського суду.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя Г.М. Мачульський
Суддя В.І. Шаргало