ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 липня 2006 р. | № 1/704-20/247 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: | Кравчука Г.А. |
суддів: | Мачульського Г.М. |
Шаргало В.І. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні |
касаційну скаргу | Регіонального відділення Фонду державного майна України у Львівській області |
на постанову | Львівського апеляційного господарського суду |
від | 10.04.2006р. |
у справі господарського суду | № 1/704-20/247 Львівської області |
за позовом | Закритого акціонерного товариства “ІРОКС” |
до | Регіонального відділення Фонду державного майна України у Львівській області |
про | визнання права власності на частку в незавершеному будівництві, - |
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.09.2006р. (суддя Манюк П.Т.) в задоволенні позову відмовлено. Також постановлено скасувати заходи забезпечення позову щодо заборони Регіональному відділенню Фонду державного майна України у Львівській області вчиняти дії щодо приватизації незавершеного будівництвом 45-ти квартирного житлового будинку (м. Львів, вул. Шевченка, корпус 25, мікрорайон Рясне-1).
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2006р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді Давид Л.Л., суддів Кордюк Г.Т., Мурської Х.В.) рішення Господарського суду Львівської області від 13.09.2006р. скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову. Постановлено визнати за Закритим акціонерним товариством “ІРОКС” право власності на об’єкт незавершеного будівництва 45-квартирного житлового будинку №25 в мікрорайоні Рясне-12 по вул. Шевченка в м. Львові.
В своїй касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2006р. та залишити рішення Господарського суду Львівської області від 13.09.2006р. без змін, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 331, 332 Цивільного кодексу України (ред. 1963р.), ст. 876 Цивільного кодексу України, ч. 5 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України.
Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
Сторони не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України на підставі встановлених в них фактичних обставин, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та повноту їх встановлення у рішенні та постанові, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 06.04.1998р. між ВАТ “Львівський завод автонавантажувач” та позивачем був укладений договір (із змінами від 11.05.1999р.), відповідно до якого ВАТ “Львівський завод автонавантажувач” продав, а позивач купив фундамент під будівництво 5-ти поверхового 45-ти квартирного житлового будинку, що знаходиться в мікрорайоні Рясне-1 корпусу 25 (по генплану) з прилеглою до нього територією в м. Львові по вул. Шевченка. В рахунок оплати продавець зарахував як оплату позивачем по даному договору суму грошових коштів в розмірі 97 040 грн., вкладених позивачем в будинок шляхом виконаних ним будівельно-монтажних робіт на суму 27 738 грн. в цінах 1984р., згідно договору між ВАТ “Львівський завод автонавантажувач”, ПП “Нівелір” та МДП “Ірокс” від 10.10.1993р. та відповідних довідок про виконані роботи. В подальшому рішенням Господарського суду Львівської області від 03.09.2001р. у справі №1/359-16/138 за позовом РВ ФДМУ у Львівській області до ВАТ “Львівський завод автонавантажувач” і позивача про визнання недійсним договору, вищезазначений договір від 06.04.1998р. визнано недійсним.
Як вбачається із затвердженого ФДМ України плану розміщення акцій ВАТ “Львівський завод автонавантажувач” до статутного фонду підприємства не ввійшли об’єкти незавершеного будівництва, в тому числі спірний 45-квартирний житловий будинок в мікрорайоні Рясне-1 корпус 25 по вул. Шевченка у м. Львові. Власником незавершеного будівництва даного житлового будинку є держава в особі відповідача, однак вказаний об’єкт незавершеного будівництва знаходиться на балансі позивача і не переданий відповідачу. Оскільки у будівництві вказаного об’єкту є частка будівельно-монтажних робіт виконаних позивачем, які не оплачені, позивач просить визнати право власності на частку в об’єкті незавершеного будівництва –45-ти квартирному житловому будинку (корпус 25) у м. Львові мікрорайон Рясне-1 на вул. Шевченка, а з метою визначення цієї частки просив призначити у справі судово-будівельну експертизу, про що зазначав у позовній заяві. Однак під час розгляду справи у суді першої інстанції питання про призначення вказаної експертизи, а відтак і визначення розміру такої частки в незавершеному будівництві, право власності на яку просить визнати позивач, вирішено не було.
Рішення місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову мотивовано тим, що хоча замовником будівництва було Державне підприємство “Лант”, генпідрядником –КП “Нівелір”, а підрядником –позивач, в процесі приватизації ДП “Лант” спірний об’єкт незавершеного будівництва не був переданий у статутний фонд, а залишився в державній власності. Місцевий господарський суд, з врахуванням викладеного дійшов до висновку, що вимоги ст.876 ЦК України не можуть поширюватись на позивача.
Як встановлено судом апеляційної інстанції 10.10.1993р. Державним підприємством “ЛАНТ” замовник, Колективним підприємством “НІВЕЛІР” (генпідрядник) та Малим підприємством “Ірокс” (Підрядник) було укладено договір б/н, згідно якого Замовник доручив Генпідряднику здійснити будівництво спірного 45-ти квартирного житлового будинку, а Підрядник брав на себе зобов’язання виконати загально-будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації. Вартість робіт встановлена за домовленістю сторін по фактично виконаним роботам в цінах 1984р. Підрядник брав на себе зобов’язання по забезпеченню виконання будівельних робіт, дотримання правил охорони праці, пожежної безпеки, тощо. Замовник щоквартально приймав виконані роботи про що складались відповідні довідки. Згідно висновків судової будівельно-технічної експертизи №3901, проведеної Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз згідно ухвали Львівського апеляційного господарського суду, вартість виконаних позивачем будівельно-монтажних робіт за період листопад 1993р. –грудень 1995р. склала 27 735 грн. в цінах 1984р. і 224 237 грн. станом на 01.01.2006р. без врахування ПДВ. Вартість всіх будівельно-монтажних робіт в незавершеному будівництві 45-квартирного житлового будинку №25 в мікрорайоні Рясне-1, виконаних генпідрядником та позивачем власними силами, становить 650 711 грн., в т.ч. ПДВ 108 452 грн. Частка будівельно-монтажних робіт в зазначеному незавершеному будівництві, виконаних позивачем власними силами з листопада 1993р. по грудень 1995р., становить 41, 35%, плюс –58, 35% за 01.01.1999р. Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, у зв’язку з 10-річним терміном відсутності будь-яких дій по збереженню будівництва, безгосподарського ставлення замовника до виконання своїх обов’язків, не виконано консервацію по збереженню незавершеного будівництва, що під дією зовнішніх факторів призвело до руйнування цегляної кладки, і вартість додаткових будівельно-монтажних робіт, які необхідно виконати з метою відновлення несучої здатності цегляної кладки, становить 73 800 грн. Отже, як встановлено судом апеляційної інстанції, в загальній вартості незавершеного будівництва частка майна позивача станом на 01.01.2006р. становить 224 237 грн. (без ПДВ), що складає 41, 35% (фактично виконані будівельно-монтажні роботи за період з 1993 по 1995р.р.) та 135 952 грн., перерахованих позивачем замовнику, що становить 58, 35% вартості оцінки ДІМП “Містопроекту” в цінах станом на 01.01.1999р. Зважаючи на викладене та з врахуванням приписів п. 3 ст. 331 Цивільного кодексу України (ред. 2003р.) апеляційний господарський суд дійшов до висновку про підставність вимог позивача та необхідність задоволення його позовних вимог шляхом визнання за ним права власності на 99, 7% (41, 35% + 58, 35%) об’єкту незавершеного будівництва.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення або постанова господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
З матеріалів справи вбачається що суд апеляційної інстанції в порядку ст. ст.43, 47, 43, 101 ГПК України у їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази.
Як встановлено судом апеляційної інстанції в загальній вартості об’єкта незавершеного будівництва частка майна позивача станом на 01.01.2006р. становить 99, 7% (41, 35% + 58, 35%). Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, у зв’язку з 10-річним терміном відсутності будь-яких дій по збереженню будівництва, безгосподарського ставлення замовника до виконання своїх обов’язків, не виконано консервацію по збереженню незавершеного будівництва, що під дією зовнішніх факторів призвело до руйнування цегляної кладки, і вартість додаткових будівельно-монтажних робіт, які необхідно виконати з метою відновлення несучої здатності цегляної кладки, становить 73 800 грн.
Згідно ст.331 ч.3 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). Однак за заявою заінтересованої особи суд може визнати її власником недобудованого нерухомого майна, якщо буде встановлено, що частка робіт, яка не виконана відповідно до проекту, є незначною.
Зважаючи на викладене та з врахуванням приписів ч.3, ч.4 ст. 331 Цивільного кодексу України (ред. 2003р.) апеляційний господарський суд дійшов до правильного висновку про правомірність вимог позивача та необхідність їх задоволення.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
Крім того, згідно ст.111 ч.2 ГПК України не допускаються посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи. Відповідно до ст.33 цього кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Таким чином кожна сторона повинна доводити ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, у суді першої та апеляційної інстанції.
За вказаних обставин суд апеляційної інстанції всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з’ясував дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосував норми матеріального права, що регулюють їх спірні відносини, а відтак постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, а тому підстав для її скасування немає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2006р. у справі №1/704-20/247 Господарського суду Львівської області –без змін.
Головуючий Г. Кравчук
С у д д і Г. Мачульський
В. Шаргало