АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа НОМЕР_12ц - 6597/2006 Головуючий суддя у 1 -й інстанції -Мороз В.П.
Категорія-19/20 Доповідач - Петренко І.О.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 січня 2007 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати по цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Петренко І.О.,
судців - Болтунової Л.М., Лаченкової О.В.,
при секретарі - Шило С.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську справу по апеляційній скарзі Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України" в особі Дніпропетровського обласного управління на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 серпня 2006 року по цивільній справі за позовом Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України" в особі Дніпропетровського обласного управління до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди заподіяної злочином в сумі 2353886, 78 грн, -
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2006 року позивач звернувся до суду з позовною заявою і просив суд постановити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України" в особі філії -Дніпропетровського обласного управління заподіяну шкоду в розмірі 2383886 грн. 78 коп..
В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що між ВАТ „Ощадбанк" в особі Дніпропетровського обласного управління та ВКФ ТОВ „Гермес і Ко" 31 серпня 2000 року був укладений кредитний договір НОМЕР_1 про відкриття останньому постійно відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування 2500000 грн. із сплатою відсотків в розмірі 30% річних, строком повернення до 31.08.2001 року. Строк повернення кредитних коштів було пролонговано до 31.12.2001 року, згідно додаткової угоди НОМЕР_2 від 10.09.2001 року до кредитного договору.(а.с.7-9)
В забезпечення повернення кредитних коштів було укладено договори застави майна та договір поруки.
ВКФ ТОВ „Гермес і Ко" не виконав зобов'язання належним чином і Банк використав своє право на звернення стягнення на заставне майно.
Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 07.02.2002 року за реєстровим НОМЕР_3 було вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1, який належить відповідачу та автотранспорт і сільгосптехніку, згідно вищевказаних договорів застави.(а.с.24)
Згідно виконавчого напису від 07.02.2002 року за реєстровим НОМЕР_3 повинно бути примусово стягнуто заборгованість у розмірі 2817374,61 грн. , в зв"язку з чим ВДВС Жовтневого районного управління юстиції м. Дніпропетровська, було відкрито виконавче провадження Однак, в процесі виконання виконавчого надпису було встановлено , що три комбайни КЗС-2000 , які являються забезпеченням повернення кредитних коштів, не є власністю ВКФ ТОВ „Гермес і Ко" , а знаходяться в користуванні товариства на підставі договору лізінгу від 17 липня 2000 року , укладеного з Дніпропетровською філією національного підприємства „Украгролізінг" , а тому товариство не мало право надавати в заставу вищевказані комбайни , так як не було власником цих комбайнів , про що знав директор ТОВ" Гермес і Ко" ОСОБА_1 і ввів в оману Банк .
ВДВС Жовтневого районного управління юстиції 4 березня 2003 року закрив виконавче провадження. Однак, згодом виконавче провадження про примусове виконання виконавчого напису від 7.2.2002 року за реєстровим НОМЕР_3 знову було відкрито 9 березня 2003 року
ОСОБА_1 та ВКФ ТОВ „Гермес і Ко" 15 грудня 2003 року звернулися до Жовтневого районного суду з позовною заявою до ВАТ „Державний ощадний банк України" в особі Дніпропетровського управління, третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 і просили визнати договір застави від 18 вересня 2000 року припиненим з 28 березня 2001 року ,а виконавчий напис - частково недійсним.(а.с.43-46).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2005 року цей позов було задоволено і ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 квітня 2006 року це рішення залишено без змін.
Однак, позивач по даній справі вважає , що відповідач завдав шкоду Банку у розмірі 2383886 грн. 78 коп. і повинен відшкодовувати її , оскільки під час розслідування кримінальної справи , яка була порушена по відношенню ОСОБА_1 СУ УУМВС України в Дніпропетровській області за ст. ст. 222 ч.2 , 366 ч.2 КК України , останній визнавав себе винним у скоєні злочину , що стало підставою для припинення кримінальної справи по ст..ст. 7-1 п. 4 , 10 КПК України з передачею відповідача про даній справі на поруки трудовому колективу ВКФ ТОВ „Гермес і Ко". Оскільки під час розслідування кримінальної справи Банк було визнано цивільним позивачем , останній вважає , що є підстави для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримував , відповідач ці вимоги не визнавав.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 серпня 2006 року в задоволенні позовних вимог ВАТ „Державний Ощадний банк України" в особі Дніпропетровського обласного управління відмовлено.
В апеляційній скарзі ВАТ „ Державний ощадний банк України" ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції і просить постановити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Вислухавши пояснення учасників процесу , вивчивши матеріали справи , законність та обґрунтованість рішення суду , колегія суддів вважає , що апеляційну скаргу слід відхилити , а рішення суду залишити без змін за наступними підставами.
Як вбачається з матеріалів справи 31 серпня 2000 року між позивачем та ВКФ ТОВ „Гермес і Ко" було укладено кредитний договір НОМЕР_1 про відкриття останньому відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування 2500000 грн. зі сплатою 30% річних строком повернення до 31 серпня 2001 року , який було пролонговано до 31 грудня 2001 року , згідно додаткової угоди НОМЕР_2 від 10 вересня 2001 року. Всього ВКФ ТОВ „Гермес і Ко" отримали кредитних коштів на суму 2499990 ,83 грн. Частково заборгованість була погашена , однак , на 4 лютого 2002 року вона складала 2815574,61 коп.
Для забезпечення повернення кредитних коштів було укладено учасниками договору кредитування також і договір застави майна НОМЕР_4 від 18.09.2000 року за реєстровим НОМЕР_5 ( ар. сп. 13-14), договір поруки №1 від 18.09.2000 року,(а.с.11-12), договір застави майна від 06.04.2001 року,(а.с.15-16), договір застави майна від 26.04.2001 року,(а.с.17-19), договір застави майна від 08.05.2001 року.(а.с.20-21).
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23 вересня 2004 року договір застави НОМЕР_2 від 6 квітня 2001 року в частині застави комбайнів КЗС-9 держномера НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8 визнано недійсним (ар. сп. 156-161)., а рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2005 року договір застави майна НОМЕР_4 від 18 вересня 2000 року , укладений між ВАТ „Державний ощадний банк України „ в особі Дніпропетровського обласного управління цього банку та ОСОБА_1 визнано припиненим у зв"язку з виконанням забов"язання яке забезпечувалось цим договором застави. Цим же рішенням виконавчий напис від 7 лютого 2002 року за реєстровим НОМЕР_3 у цій частині визнано недійсним. ( ар. сп. 29-34).
Виходячи з наведеного , суд першої інстанції обгрунтовано вказав на те , що у відповідності до положень ст. 61 ЦПК України , обставини встановлені судовим рішенням у цивільній , господарській справі, що набуло законної сили не доказуються при розгляді інших справ , у яких беруть участь ті самі особи , щодо якої встановлено ці обставини.
При вище викладених обставинах суд першої інстанції також обгрунтовано дійшов до висновку про те , що у відповідності до положень ст. 553 ЦК України ( в редакції 2003 року) поручитель поручається перед кредитором за виконання ним свого обов"язку повністю , або частково , однак вона, порука, припиняється , якщо кредитор протягом трьох місяців з дня набрання строку забов"язання не пред"явить позову до поручителя.
Окрім того , при викладених обставинах суд дійшов правильного висновку і про те , що у відповідності до положень ст.. 590 ЦК України та закону „Про іпотеку" задоволення вимог кредитора здійснюється за рахунок звернення стягнення на майно заставодавця, а не шляхом стягнення суми заборгованості з заставодавця.
Доводи апеляційної скарги про те , що факт порушення кримінальної справи проти ОСОБА_1, притягнення його у якості обвинувачуваного та припинення її за підставами ст.ст. 7-1 п.4 , 10 Кримінально-процесуального кодексу України з передачею на поруки трудовому колективу свідчить про винність відповідача у стаєнні злочинів передбачених ст.ст. 222 ч.2 , 366 ч.2 КК України , а тому і винність у спричиненні шкоди позивачу слід вважати безпідставними , оскільки особа , відносно якої не було постановлено обвинувачувального вироку у відповідності до положень ст..
2 КК України вважається не винуватою у скоєні злочину.
Решта доводів апеляційної скарги зводиться до не згоди з висновками суду , викладеними у оскаржуваному рішенні , хоча право оцінки доказів по справі їх достатність та взаємний зв"язок належить у відповідності до положень ст. 212 ЦПК України саме суду.
Керуючись ст.ст. 303,307,308,313,315,317,319 ЦПК України , колегія суддів ,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства « Державного ощадного банку України» , в особі філії - Дніпропетровського обласного управління -відхилити.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 серпня 2006 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення , однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців
з дня набрання законної сили до Верховного Суду України .