ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
26 липня 2006 р. |
№ 11/66/06 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
|
|
Божок В.С.- головуючого, |
|
|
Волковицька Н.О., Коробенко Г.П. |
|
розглянувши матеріали касаційної скарги |
Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 |
|
на постанову |
Одеського апеляційного господарського суду від 23.05.2006 |
|
у справі |
господарського суду Миколаївської області |
|
за позовом |
Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 |
|
до |
1. Приватного малого підприємства “Навігатор” 2. Фонду комунальної власності Миколаївської міської Ради |
|
про |
визнання договору купівлі-продажу комунального майна від 26.01.1998 недійсним |
|
в судовому засіданні взяли участь представники: |
|
від позивача: |
ОСОБА_1 - суб'єкта підприємницької діяльності-фізична особа; ОСОБА_2 -дов. НОМЕР_1 |
|
від відповідачів: |
Кузнєцов І.Є. -дов. від 25.08.2005 |
ВСТАНОВИВ:
Рішенням від 04.04.2006 господарського суду Миколаївської області в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою від 23.05.2006 Одеського апеляційного господарського суду рішення від 04.04.2006 господарського суду Миколаївської області залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що Закон України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (мала приватизація)” встановлює правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу.
Продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у загальнодержавній та комунальній власності, є зокрема, Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва.
Повноваження Зіми В.К. - начальника представництва ФДМ України припинились з 30.01.1998, отже на момент укладання спірного договору він мав повноваження на його укладання.
Не погоджуючись з судовими рішеннями СПД - фізична особа ОСОБА_1 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати, посилаючись на те, що судами порушені норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, ст. 30 Земельного кодексу України, ст. 42 Закону України “Про місцеве самоврядування”. Відповідно до норм Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, договір купівлі-продажу комунального майна від 26.01.1998 повинен був укладати міський голова м. Миколаєва, а не начальник Фонду державного майна у м. Миколаєві.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним у задоволенні касаційної скарги відмовити.
Господарськими судами встановлено, що представництвом Фонду державного майна України у м. Миколаєві в особі начальника Представництва Зіми В.К. (продавець) та ПМП "Навігатор" в особі власника Іванова П.О. (покупець) 26.01.1998 укладений договір купівлі-продажу комунального майна - нежитлового приміщення в літ.В -частина першого поверху житлового будинку літ.В, загальною площею 12,7кв.м, яке знаходиться у м. Миколаєві, пр.Леніна,85.
Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 211.
Відповідно до статей 1, 21 Господарського кодексуУкраїни підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Господарські суди обґрунтовано дійшли висновку щодо неможливості визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, з тих підстав, що після його укладання, покупець не використав свого права на оформлення земельної ділянки.
Відповідно до чинного законодавства угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками передбаченими законом.
Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Підстави і наслідки недійсності угод, встановлені статтею 48 ЦК УРСР, чинного на час укладення угоди, за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону.
За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання угоди не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною.
У такому разі зацікавлена сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших, передбачених законом чи договором наслідків, а не визнання угоди недійсною.
Розглядаючи питання стосовно повноважень Представництва Фонду державного майна України на укладання договору купівлі-продажу комунального майна, господарські суди з урахуванням Указу Президента України від 19.02.1994 № 56/94 “Про єдину систему приватизації в Україні”; постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження положення про регіональне відділення та про Представництво Фонду державного майна України в районі, місті” від 15.06.1994 за № 412, наказів регіонального відділення Фонду державного майна України, узгоджених з Миколаївською міською радою народних депутатів, Закону України “Про місцеве самоврядування”, встановили, що шляхом реорганізації правонаступником майнових прав і обов'язків Представництва Фонду державного майна України у м. Миколаєві стало Управління майном комунальної власності Миколаївської міської ради.
Згідно наказу регіонального відділення Фонду державного майна України в Миколаївській області № 12-к від 30.01.1998р. начальник Представництва Фонду державного майна України у м. Миколаєві Зіма В.К. був звільнений від своїх обов'язків з призначенням його на посаду начальника Управління майном комунальної власності Миколаївської міської ради.
Таким чином, на момент укладення спірного договору купівлі-продажу комунального майна, начальник Представництва Фонду державного майна України мав відповідні повноваження на укладення даної угоди, наданими йому Положенням про Представництво Фонду державного майна України у м. Миколаєві.
Відповідно до норм ст. 4 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємства (мала приватизація)” встановлений правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємства шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу. Продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають за загальнодержавній та комунальній власності, є зокрема, Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва.
Пунктом 3 та абз. 6 пункту 4 Положення про Представництво Фонду державного майна України у м. Миколаєві передбачені організація і проведення приватизації майна, що знаходиться в комунальній власності міста та продажа об'єктів приватизації.
Господарськими судами правомірно не прийнято до уваги посилання позивача на п.5 підпункту 5.4 додатку № 1 рішення Миколаївської міської ради № 4 від 04.04.1995, оскільки пунктом 4 зазначеного рішення передбачено затвердження “Положення про порядок погодження міською радою рішень Представництва Фонду державного майна України у м. Миколаєві з реалізації делегованих йому повноважень по розпорядженню майном, що знаходиться в комунальній власності міста”.
В Положенні про Представництво Фонду державного майна України у м. Миколаєві передбачено, що в питаннях приватизації майна, яке знаходиться в комунальній власності м. Миколаєва, Представництво підзвітне Міській раді народних депутатів і керується “Положенням про порядок погодження міською радою народних депутатів рішень Представництва Фонду державного майна України у м. Миколаєві по реалізації делегованих йому повноважень з розпорядження майном, що знаходиться в комунальній власності міста”.
Представництво в межах своїх повноважень, визначених Фондом державного майна України, повноважень, делегованих міською радою народних депутатів здійснює державну політику в сфері приватизації майна, що знаходиться в комунальній власності міста і є орендодавцем цілісних майнових комплексів комунальної власності.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що Одеським апеляційним господарським судом дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для їх скасування немає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 1115, п.1 ст. 1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ :
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Постанову від 25.05.2006 Одеського апеляційного господарського суду зі справи № 11/66/06 залишити без змін.
Головуючий В.С. Божок
Судді Н.О. Волковицька
Г.П. Коробенко