ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів:

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 01.03.2006 господарського суду Харківської області первісні позовні вимоги задоволені. Стягнено з ТОВ “ФОБ” на користь ТОВ підприємства з іноземними інвестиціями “Олді” 3309, 48 грн. заборгованості за договором про надання послуг № 1-У від 21.03.2005, 975, 00 грн. витрат з оплати послуг адвоката, 102,00 грн. державного мита. В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.

Постановою від 26.04.2006 Харківського апеляційного господарського суду рішення від 01.03.2006 господарського суду Харківської області  залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідачем в порушення умов договору та вимог ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України не виконанні зобов'язання щодо оплати наданих послуг.

Не погоджуючись з судовими рішеннями ТОВ “ФОБ” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати, посилаючись на те, що судами порушені норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 177, 319, 320, 901 Цивільного кодексу України, ст. 48 Господарського процесуального кодексу України. Оспорюваним договором не встановлено, в чому полягає діяльність позивача з надання послуг, яку саме дію він вчиняє особисто або є виконання яких дій він поклав на іншу особу, і яким чином замовник ТОВ “ФОБ” має споживати його утримання. Ці обставини не дістали належної оцінки при вирішенні питання про відповідність договору загальним засадам цивільного законодавства.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково.

Господарським судом встановлено, що ТОВ підприємства з іноземними інвестиціями “Олді”  та ТОВ “ФОБ” 21.03.2005 уклали договір № 1-У про надання послуг. За умовами договору позивач надає послуги з проходження вагонів відповідача залізничними шляхами від стрілки переводу 110 до стрілки переводу 183, довжиною 533 м., які належать йому на праві власності, а відповідач перераховує договірну ціну 38, 04 грн. за проходження кожного вагону.

Позивач звернувся до господарського суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості за період з 01.03.2005 по 01.08.2005. Однак, договір № 1-У про надання послуг, на який посилається позивач, підписаний сторонами 21.03.2005.

Господарські суди при розгляді справи не звернули уваги на те, що відповідно до п.п. 7.1 п. 7 вищевказаного договору № 1-У даний договір вважається укладеним з моменту підписання його обома сторонами, а про те, що його дія розпочинається з 01.03.2005 в договорі не вказано. Колегія суддів вважає що господарські суди, приймаючи судові рішення, неправомірно послалися на акти виконаних робіт, оскільки дані акти не підписані заказчиком.

Відповідно до ст.ст. 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.  

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Зважаючи на те, що відповідно зі ст. 111⁷ Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд господарському суду.

При новому розгляді справи принагідно повно та всебічно вияснити всі обставини справи, дати їм належну правову оцінку та постановити законне та обґрунтоване рішення.

На підставі  викладеного, керуючись ст. 111⁵, ст. 111⁹  - ст.111¹¹  Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну  скаргу  задовольнити частково.

Пункти 1,2,3 резолютивної частини рішення від 01.03.2006 господарського суду Харківської області та постанову від 26.04.2006 Харківського апеляційного господарського суду  в цій частині у  справі  №29/353-05 скасувати.

Справу в цій частині направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Пункт 4 резолютивної частини рішення від 01.03.2006 господарського суду Харківської області та постанову від 26.04.2006 Харківського апеляційного господарського суду в цій частині з даної справи залишити без змін.

Головуючий                                                 В.С. Божок

          Судді                                                             Н.О. Волковицька

                                                                                                Г.П. Коробенко