УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-400 Головуючий суддя у 1-ій
Категорія -5 інстанції-Фісунов А.Л,
Доповідач - Поплавський В.Ю.
РІШЕННЯ
Іменем України
11 січня 2007 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Поплавського В.Ю.,
суддів - Приходченко А.П., Стежко В.А.,
при секретарі - Колесніченко О.В.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_1
на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2006 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на частину домоволодіння, визнання договору купівлі-продажу домоволодіння недійсним, переводу права покупця, -
встановила:
Позивачка звернулася до суду 7 червня 2002 року з позовом до ОСОБА_2 про розділ майна між подружжям і визнання права власності на частину домоволодіння, де зазначала, що в 1983 році вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_2, який в теперішній час розірваний. Від шлюбу мають дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. В 1986 році їх сім'я переселилася в будинок АДРЕСА_1, який належав батьку відповідача ОСОБА_5. В 1989 році ОСОБА_5 помер. Після його смерті відкрилася спадщина, яка складалася з цього домоволодіння. Разом з тим, у 1986 році після того, як вони вселилися в будинок, вона з відповідачем здійснили перебудову будинку, а саме добудували кімнату, веранду та інші господарські споруди.
На спадщину претендувало троє спадкоємців: відповідач і дві його сестри - ОСОБА_6 і ОСОБА_7. Вона з відповідачем виплатили їм грошову компенсацію за фінансовою допомогою її батьків, які знімали гроші з ощадної книжки. Крім того, у 1991 році вона з відповідачем провели воду, газ, каналізацію в будинок, виконали капітальний ремонт будинку. Вважає, що за час спільного життя та особистої трудової участі вони збільшили вартість і цінність домоволодіння. Після того, як вона з відповідачем розірвали шлюб, у них виник майновий спір про розділ домоволодіння.
Після проведення судово-технічної експертизи, позивачка 10 березня 2005 року уточнила свої вимоги, посилаючись на те, що в спірному домоволодінні були проведені наступні роботи: будівництво житлових прибудов А-1, сараїв В, Ж, З, Л, Н, убиральні Г, навісів Е, М, душа К, будівель і споруд 5-16, переобладнання сараю Б-1 в літню кухню і благоустрій в жилих приміщеннях А-1ж, А-1, шляхом проводу водопроводу, каналізації, газопостачання, системи опалювання від АГВ, ванної з газовим водонагрівачем, проведення ремонтно-будівельних робіт типа капітального ремонту в приміщеннях 1.1-1.5 та 1.8-1.9.
Вказані збільшення складають 43/100 частки від всього домоволодіння АДРЕСА_1, тому вона як дружина має право на 43/200 частини у спільно нажитому майні подружжя. Крім того, з нею залишилася проживати дочка ОСОБА_4, яка на момент подачі позову була неповнолітньою, тому позивачка вважає, що її частку необхідно збільшити і визнати за нею право власності на 2/5 частини домоволодіння або 40/100.
Ухвалою Ленінського районного суду від 25 березня 2006 року цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним була об'єднана з цивільною справою за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на домоволодіння АДРЕСА_1.10 квітня 2006 року при новому розгляді справ позивачка уточнила позовні вимоги і остаточно просила визнати за нею право власності на 40/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, стягнути з ОСОБА_2 витрати по справі - оплату за проведення будівельно-технічної експертизи - 640,25 грн. і оплату держмита - 115 грн,, визнати договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3. 5 лютого 2004 року недійсним, перевести на неї права і обов'язки покупця по договору купівлі-продажу цього домоволодіння. Вважає, що її чоловік не мав права продавати домоволодіння, в якому частка спільної власності подружжя належить їй, без її відома. Крім того, ухвалою суду від 7 червня 2002 року було накладено заборону на відчуження домоволодіння, тому угода від 5 лютого 2004 року є недійсною.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов визнав частково, суду пояснив, що не згоден з позовними вимогами в частині визнання за позивачкою права власності на 40/100 частин спірного домоволодіння, решту вимог він визнає (а.с.47,187).
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2006 року в задоволені заявлених позовних вимог було відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка просила скасувати рішення суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, та постановити нове рішення, яким задовольнити її вимоги.
Розглянувши справу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволеню, рішення суду необхідно скасувати і постановити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 1983 року по травень 2004 року. Від шлюбу мають дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка на час постановления рішення є повнолітньою. Домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2.
Відмовляючи в задоволені позову, районний суд виходив з того, що спірне домоволодіння є особистою приватною власністю ОСОБА_2, тому він мав право 5 лютого 2004 року укласти договір купівлі-продажу спірного домоволодіння з ОСОБА_3. без згоди колишньої дружини - позивачки по справі.
Проте з такими висновками погодитися не можна.
Оскільки свідоцтво про розірвання шлюбу було отримано у травні 2004 року, то слід вважати, що шлюб розірвано з моменту отримання свідоцтва, тому до спірних правовідносин необхідно застосувати норми Сімейного кодексу України, які набрали чинності з 1 січня 2004 року.
Відповідно до ч.1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Статтею 61 передбачено, що об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.
Згідно ч.1 ст.62 якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22 березня 2002 року після смерті свого батька ОСОБА_5 померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_2 набув права власності на жилий будинок АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці 520 кв.м. На земельній ділянці розташовано: А-1 житловий будинок шл.бет. жил.пл. 30,6 кв.м., Б-лкухня цег., г- убиральня цегл., Е-навіс, К-душ цегл., М-навіс,Н-сарай дер., №1-16, І-споруди шл. бет. Мет, що належать померлому на підставі договору забудови виданого Ленінським РКХ м. Дніпропетровська 6 березня 1957 року (а.с.38).
Під час подружнього життя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 була збільшена вартість житлового дому за рахунок житлових прибудов та господарських споруд, було поліпшено умови проживання за рахунок виконання відповідних комунальних переобладнань. Данні обставини підтверджені показаннями подружжя ОСОБА_5 та свідків ОСОБА_6(а.с.47,48) та ОСОБА_8(а.с.49).
Крім того, у 2003 році ОСОБА_2 звернувся до Ленінського райвиконкому з проханням оформити право власності на житлову прибудову і сараї. Рішенням НОМЕР_1 (а.с.34) було надано згоду на оформлення права власності на житлову прибудову А, сараї В,Л.,3,Ж,Д приміщення 1-4 площею 12,8 кв.м., 1-7 - 14,8 кв.м. як житлові і 1-8 (коридор) площею 6 кв.м.
Таким чином судом встановлено, що подружжя за час шлюбу у спірному домоволодінні спільною працею провела наступні роботи: будівництво житлових прибудов А-1, сараїв В, Ж, З, Л, Н, убиральні Г, навісів Е, М, душа К, будівель і споруд 5-16. переобладнання сараю Б-1 в літню кухню і благоустрій в жилих приміщеннях А-1ж, А-1, шляхом проводу водопроводу, каналізації, газопостачання, системи опалювання від АГВ, ванної з газовим водонагрівач, проведення ремонтно-будівельних робіт типа капітального ремонту в приміщеннях 1.1-1.5 та 1.8-1.9.
Відповідно до судової будівельно-технічної експертизи від 21 липня 2004 року (а.с.53-63) вказані збільшення складають 43/100 частки від всього домоволодіння АДРЕСА_1.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позивачка має право на 1/2 частку спільно нажитого майна, тобто на 43/200 частини спірного домоволодіння, а ОСОБА_2 має право на 157/200 частини.
Оскільки на час вирішення справи, подружжя не має неповнолітніх дітей, а також не були надані суду докази про підстави відповідно до ст.70 СК, які можуть бути враховані судом для збільшення частки позивачки, то колегія суддів не знаходить підстав для задоволення цих позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.63 дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Статтею 65 передбачено, що
1. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
2. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
3. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. '
Як видно з матеріалів справи ОСОБА_2 5 лютого 2004 року уклав договір
купівлі-продажу спірного домоволодіння з ОСОБА_3. (а.с. 163). Згідно п.2.1 та показань сторін цього договору ціна продажу склала 33730 грн.
Відповідно до п.1.4 в договорі зазначено, що продавець (ОСОБА_2) стверджує про відсутність відносно домоволодіння на момент укладення цього договору арешту чи заборони, що не ведуться судові спори, відсутня застава, не укладено будь-які договори з іншими особами.
Оскільки, ОСОБА_2 під час укладання угоди не зазначив нотаріусу про наявність судового спору з дружиною, не було виконано вимоги ч.З ст.65 СК України, бо на той час подружжя ще юридично перебувало у шлюбі.
За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне визнати договір купівлі-продажу недійсним на підставі ч.1 ст.215, ч.1 ст.203 ЦК України (в ред.2003 p.), оскільки цей правочин було вчинено в порушення закону, за наявності ухвали про заборону відчуження спірного майна (а. с. 30), порушує права позивачки на спільно нажите майно та право розпорядження своєю часткою у домоволодінні.
Відповідно до вимог ч.1 ст.216 ЦК України, необхідно повернути сторони по угоді у попередній стан, тому колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 гроші отримані за угодою в розмірі 33 730 грн., зобов'язати ОСОБА_3 повернути домоволодіння ОСОБА_2 та ОСОБА_1
Оскільки судом при вирішені даного спору було встановлено та визначено право подружжя на конкретну частку у спірному домоволодінні, то відповідно до вимог ст. 355 ЦК України домоволодіння АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності.
Статтею 362 ЦК визначений порядок здійснення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності.
Оскільки судом, визнано договір купівлі-продажу домоволодіння недійсним, то відсутні законні підстави вважати, що відповідач дотримав вимог ст.362 ЦК щодо продажу своєї частки домоволодіння і у позивача виникло переважне право на купівлю його частки, тому колегія судів вважає, що в задоволені цих вимог позивачці необхідно відмовити, бо вони заявлені передчасно.
Оскільки позовні вимоги частково задоволено, то на підставі ст.88 ЦПК України необхідно стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по справі - оплату за проведення будівельно-технічної експертизи - 640,25 грн. і оплату держмита - 115 грн., а на підставі ст.83 ЦПК стягнути з ОСОБА_2 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн.
Керуючись ст.ст.307, п.3 с 1 ст.309 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2006 року скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 частково задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 43/200 частини у спільної власності подружжя на домоволодіння АДРЕСА_1, а за ОСОБА_2 право на 157/200 частини.
Визнати договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3. 5 лютого 2004 року недійсним. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 гроші отримані за угодою в розмірі 33 730 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по справі - оплату за проведення будівельно-технічної експертизи - 640,25 грн. і оплату держмита - 115 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двох місяців до Верховного Суду України.