Апеляційний суд Рівненської області

_______________________________________________________

У Х В А Л А

Іменем України

13 вересня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі :

головуючого судді : Єремейчука С.В., суддів : Полюховича О.І., Маринича В.К.,

з участю секретаря : Вегери М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора Рівненської місцевої прокуратури ОСОБА_1, обвинуваченої ОСОБА_2 на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року у кримінальному провадженні №12013190010004849 по обвинуваченню

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 , квітня місяця, 29 дня, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованої ІНФОРМАЦІЯ_3, проживаючої ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянки України, ІНФОРМАЦІЯ_5, пенсіонерки, розлученої , раніше не судимої,

у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.125 КК України,

з участю

прокурора Бернадської-Ісаєвої С.П., потерпілої ОСОБА_3, захисника ОСОБА_4

обвинуваченої ОСОБА_2,

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.125 КК України та призначено покарання у виді одного року обмеження волі. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням, іспитовим строком на один рік. На підставі ст.76 КК України покладено обов’язки : не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально - виконавчої інспекції; періодично _______________________________________________________________________________Справа № 11 кп/787/387/2016  Головуючий у І-й інстанції : Бердій М.А. Категорія : ч.2 ст.125 КК України   Доповідач : Єремейчук С.В. з'являтися в цей орган для реєстрації; повідомляти кримінально – виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи.

Судом стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_3 в розмірі 30000 (тридцять тисяч ) гривень моральної (немайнової) шкоди.

Згідно вироку суду встановлено, що 31 серпня 2013 року приблизно в 14 годин 00 хвилин ОСОБА_2, перебуваючи в дворі будинку №26 по вулиці Золотіївській в м. Рівне, на грунті особистих неприязних відносин, пластиковим ящиком, який вона взяла в руки, в дворі зазначеного будинку, умисно нанесла ОСОБА_3 не менше одного удару в область голови та лівої кисті, чим спричинила останній тілесні ушкодження у вигляді рани в тім’яній ділянці голови зліва та рани на тильній поверхні третього пальця лівої кисті, які згідно висновку судово-медичного експерта №984 від 02.09.2013р. відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров’я.

В поданих на вирок суду апеляційних скаргах:

- прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції ОСОБА_1, не оспорюючи висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 та кваліфікації її дій, вважає що вирок суду підлягає скасуванню у зв’язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. В обґрунтування своїх вимог прокурор покликається на те, що судом в порушення вимог ч.3 ст.61 КК України обвинуваченій ОСОБА_2 призначено покарання у виді обмеження волі, яке з врахуванням її статусу – пенсіонер , не може бути призначено. Крім цього, на думку апелянта , судом безпідставно застосовано положення ст.75 КК України, оскільки обвинувачена ОСОБА_2 вину у вчиненні злочину не визнала , вчинила злочин відносно потерпілої , яка перебувала у стані вагітності. Просить вирок в частині призначеного покарання скасувати у зв’язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, постановити новий вирок , яким визнати ОСОБА_2 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, призначивши їй покарання у вигляді арешту строком на 3 місяці;

- обвинувачена ОСОБА_2 вважає вирок суду незаконним та необґрунтованим у зв’язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, допущених істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону. В обґрунтування своїх вимог обвинувачена ОСОБА_2 вказує, що судом першої інстанції сформульоване обвинувачення, яке визнане доведеним, яке їй не було викладено у підозрі , ні в обвинувальному акті, чим порушено вимоги ст.337 КПК України. Крім цього,судом порушено вимоги ст.ст.94,374 КПК України щодо зазначення та оцінки доказів при постановленні вироку, не зазначено, чому враховані одні докази та відкинуті інші. Вказує, що суд встановши обставини спричинення їй тілесних ушкоджень, як спосіб і мотив припинення її насильницький дій щодо неї, не досліджуючи в цілому всі докази по справі, не надав юридичну оцінку їм та невмотивовано не врахував їх. Також, апелянт покликається на те, що судом безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про допит експерта та призначення додаткової експертизи. Вважає, що суд не обґрунтував свої висновки щодо задоволення цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди в сумі 30000 гривень , оскільки потерпіла ні дня не була на лікарняному, відсутні були дані про її стан- вагітність. Просить: 1) повторно дослідити письмовий висновок експерта ОСОБА_5 №984; 2)дослідити електронний носій звукозапису судового засідання, а саме допиту свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9П.(засідання від 18 листопада 2015 року) та інших; 3) призначити додаткову судово-медичну експертизу по питанням встановлення відповідності показань обвинуваченої та потерпілої по механізму спричинення ушкоджень останній за обставин вказаних ними при захисті чи умисному спричиненні ушкоджень; 4) скасувати вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року та закрити кримінальне провадження щодо неї за ч.2 ст.125 КК України на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України; 5) відмовити в задоволені цивільного позову.

В поданому запереченні на апеляційні скарги прокурора та обвинуваченої ОСОБА_2, потерпіла ОСОБА_3 просить визнати ОСОБА_2 винною у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.125 КК України та призначити покарання відповідно до КК України та задовольнити цивільний позов в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора Бернадської-Ісаєвої С.П., яка просить скасувати вирок та ухвалити новий вирок , доводи обвинуваченої ОСОБА_2 та її захисника ОСОБА_4, які просять скасувати вирок та закрити кримінальне провадження, думку потерпілої ОСОБА_3, яка просить залишити вирок суду першої інстанції без змін, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг , колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора, обвинуваченої ОСОБА_2 належать до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Висновок суду про винуватість обвинуваченої ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, ґрунтується на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України, яким судом дана правильна юридична оцінка.

Висновки суду щодо умисного нанесення легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров’я , викладені у вироку, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження , підтверджені показаннями обвинуваченої ОСОБА_2, яка в суді першої інстанції підтвердила, що 31 серпня 2013 року біля 14 годин 00 хвилин , перебуваючи в дворі будинку №26 по вулиці Золотіївській в м. Рівне, нанесла один удар пластиковим ящиком по тілу ОСОБА_3. З показань обвинуваченої, нанесений нею удар був самозахистом від неправомірних дій потерпілої , яка перед цим схопила її за волосся , та почала нагинати обличчям до землі та наносити удари чимось твердим по спині. На думку ОСОБА_2, вона захищалась від раптового неправомірного нападу зі сторони ОСОБА_3.

Висновки суду щодо нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_3 обвинуваченою ОСОБА_2 стверджуються показання потерпілої , яка в суді першої інстанції підтвердила, що 31 серпня 2013 року біля 14 години в дворі будинку №26 по вулиці Золотіївській в м. Рівне, обвинувачена ОСОБА_2 нанесла їй удар пластиковим ящиком в область голови та лівої руки, від чого в неї сильно пішла кров з голови. Будь-яких насильницьких дій щодо обвинуваченої не вчиняла.

Показання потерпілої ОСОБА_3 об’єктивно узгоджуються та підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, даними ними в суді першої інстанції, які були попереджені про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань та підтвердили, що 31 серпня 2013 року біля 14 години в дворі будинку №26 по вулиці Золотіївській в м. Рівне, обвинувачена ОСОБА_2 із-за спини охоронця нанесла удар пластиковим ящиком в область голови ОСОБА_3, від чого в останьої пішла кров з голови, були викликані працівники міліції та медслужби. На час вказаної події на подвір’ї перебували вони , ОСОБА_3, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_2 та двоє охоронців, які прийшли з обвинуваченою. Інших осіб не було.

Показання потерпілої ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_11 об’єктивно узгоджуються та підтверджуються даними, викладеними у протоколі проведення слідчого експерименту від 21 листопада 2013 року (а.с.245-259), згідно яких потерпіла відтворила обставини заподіяння їй тілесних ушкоджень ; висновком експерта №984 від 2 вересня 2013 року (а.с.239), згідно якого на тілі ОСОБА_10 виявлено тілесні ушкодження у вигляді рани в тім’яній ділянці голови зліва та рани на тильній поверхні 3-го пальця лівої кисті, які виникли від дії тупого (их) передмету (ів) з обмеженою контактуючою поверхнею, могли утворитися у вказаний в обставинах термін, а саме 31 серпня 2013 року і, як кожне окремо, так і свої сукупності відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров’я. Локалізація та характер ушкоджень в сукупності, не властиві для падіння на площину.

Фактичні дані щодо часу, місця вчинення злочину та наявності на тілі потерпілої тілесних ушкоджень підтверджені показаннями свідків ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_15.

Доводи обвинуваченої ОСОБА_2 та її захисника ОСОБА_4 про те, що вона захищалась від раптових неправомірних (насильницьких) дій потерпілої , а тому нанесла потерпілій тілесні ушкодження в стані необхідної оборони не ґрунтуються на вимогах закону, на досліджених доказах та є безпідставними.

За змістом статті ст.36 КК України необхідна оборона - це правомірний захист охоронюваних законом прав та інтересів особи, суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, необхідної і достатньої в даній обстановці шкоди, що відповідає небезпеці посягання й обстановці захисту.

Право на необхідну оборону виникає лише за наявності для цього певних умов, визначених законом. Такими, відповідно до частини першої статті 36 КК України, є будь-які дії особи, які безпосередньо спрямовані на заподіяння негайної і невідворотної істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам особи, яка захищається, та у зв'язку з цим вимагають свого негайного відвернення або припинення. А така необхідність виникає тоді, коли зволікання з боку того, хто обороняється, в заподіянні шкоди тому, хто посягає, загрожує негайною і невідворотною шкодою для охоронюваних законом прав та інтересів.

У кримінальному провадженні встановлено, що 31 серпня 2013 року приблизно в 14 годин 00 хвилин ОСОБА_2, перебуваючи в дворі будинку №26 по вулиці Золотіївській в м. Рівне, в ході словесного конфлікту, пластиковим ящиком, який вона взяла в руки, в дворі зазначеного будинку, умисно нанесла ОСОБА_3 один удар в область голови та лівої кисті, чим спричинила останній тілесні ушкодження у вигляді рани в тім’яній ділянці голови зліва та рани на тильній поверхні третього пальця лівої кисті, які згідно висновку судово-медичного експерта №984 від 02.09.2013 р. відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров’я. 

Твердження обвинуваченої ОСОБА_2 про те, що вона захищалась від неправомірних дій потерпілої , яка наносила їй удари по спині та рвала за волосся не заслуговують на увагу, оскільки таких обставин не встановлено як на досудовому слідстві, так і в суді першої та апеляційної інстанцій, не доведено належними та допустимими доказами.

Також на думку колегії суддів, є необгрунтованими доводи апеляційної скарги обвинуваченої ОСОБА_2 про безпідставне не врахування судом першої інстанції показань свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_6, оскільки згідно показань потерпілої та свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, вищезазначених свідків не було під час заподіяння тілесних ушкоджень. У вироку суду наведені вмотивовані висновки про не врахування показань свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_6, з якими погоджується і колегія суддів.

Що стосується доводів обвинуваченої ОСОБА_2 про допущені судом першої інстанції істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, а саме, вихід за межі висунутого їй обвинувачення, то на думку колегії суддів, вони є обґрунтованими, оскільки суд першої інстанції в порушення вимог ч.3 ст.337 КПК України, виклав у формулюванні обвинувачення, визнаного доведеним , мотив вчинення злочину – на грунті особистих неприязних відносин, який не був зазначений в обвинувальному акті.

Таким чином, у формулювання обвинувачення , визнаного судом першої інстанції доведеним, належить внести зміни, а саме: замість «на грунті особистих неприязних відносин» вказати « в ході словесного конфлікту».

За таких обставин, встановлені судом фактичні обставини кримінального провадження свідчать, що судом першої інстанції дії обвинуваченої ОСОБА_2 правильно кваліфіковано за ч.2 ст.125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я.

Доводи апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині призначеного покарання заслуговують на увагу із наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.65 КК України суд призначає покарання в межах санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, з урахуванням ступіню тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до санкції ч.2 ст.125 КК України за вчинення зазначеного злочину може бути призначене покарання у виді штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока години або виправних робіт на строк до одного року, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачена ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6 є пенсіонером, що стверджується пенсійним посвідченням №2166804427 (а.с. 103).

Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.125 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі строком 1 (один) рік.

Відповідно до ч.3 ст.61 КК України обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи.

За таких обставин , судом першої інстанції обвинуваченій призначено покарання, яке не може призначено їй згідно її статусу.

Таким чином судом першої інстанції неправильно застосовано Закон України про кримінальну відповідальність.

При призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_2 колегія суддів відповідно до вимог ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України є злочином невеликої тяжкості, відсутність обставин, які пом’якшують покарання, обставину, яка обтяжує покарання- вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності, особу обвинуваченої , яка раніше не судима , по місцю проживання характеризується із задовільної сторони, на «Д» обліку у нарколога та психіатра не перебуває , є пенсіонером і дійшла висновку про призначення обвинуваченій покарання у виді штрафу в максимальних межах санкції ч.2 ст.125 КК України , яке за своїм видом є необхідним і достатнім для її виправлення та  попередження вчинення нових злочинів, відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого .

Прокурором в апеляційній скарзі та при апеляційному розгляді не наведено обґрунтованих доводів про призначення обвинуваченій ОСОБА_2 покарання у виді арешту з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину та особи обвинуваченої.

Як вбачається з вироку суду, обвинуваченою ОСОБА_2 вчинено злочин, передбачений ч.2 ст.125 КК України, 31 серпня 2013 року , який є злочином невеликої тяжкості.

Відповідно до ч.5 ст.74 КК України, особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього кодексу.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності , якщо з дня вчинення нею злочину невеликої тяжкості , за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі, і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки .

За таких обставин, враховуючи, що на даний час минуло три роки з дня вчинення злочину, обвинувачена підлягає звільненню від покарання на підставах, передбачених ст.49 КК України.

У відповідності до ч.1 ст.1167 ЦК України  моральна шкода, завдана неправомірними діями або бездіяльністю фізичної особи,  відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до положень ч.3 ст.23 ЦК України  розмір грошового відшкодування моральної  шкоди  визначається судом  залежно  від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних  страждань,   погіршення   здібностей   потерпілого   або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин,  які мають істотне значення. При   визначенні   розміру   відшкодування   враховуються   вимоги розумності і справедливості.

Судом першої інстанції встановлено, що у зв'язку з заподіянням потерпілій легких тілесних ушкоджень з короткочасних розладом здоров’я, яка була вагітною, вона зазнала моральних страждань, у такий спосіб їй була заподіяна моральна шкода, яка полягає у перенесенні фізичного болю від отриманих травм, душевних стражданнях, які виразилися не тільки в переживаннях за себе, а і за майбутню дитину, негативні наслідки для останьої.

Колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про факт заподіяння моральної шкоди потерпілій , однак розмір її відшкодування визначений без дотримання вимог розумності і справедливості.

Беручи до уваги вищевикладене , колегія суддів, виходячи з вимог про розумність і справедливість розміру відшкодування моральної шкоди, визначає її в сумі 15 000 гривень.

За таких обставин, судом першої інстанції допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, що відповідно до положень п.п.3,4 ч.1 ст.408 КПК України є підставою для зміни вироку, оскільки це не погіршує становище обвинуваченої ОСОБА_2.

Керуючись ст.ст. 404, 405,  407 ,408, 409, 413, 419 КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :  

Апеляційні скарги прокурора, обвинуваченої ОСОБА_2, задовольнити частково.

Вирок  Рівненського міського суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року відносно ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.125 КК України в частині призначеного покарання та вирішення цивільного позову – змінити.

Вважати ОСОБА_2 засудженою за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 100 (ста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1700 гривень).

     Відповідно до п.3 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України звільнити ОСОБА_2 від призначеного покарання у зв’язку із закінченням строків давності.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_3 моральну шкоду в сумі 15 000 (п’ятнадцяти тисяч ) гривень.

В решті вирок суду - залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

С У Д Д І :

________________ ________________ _________________

ОСОБА_16 ОСОБА_17 ОСОБА_18