ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
26 липня 2006 р. |
№ 1/359-05 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
|
головуючого: |
Кравчука Г.А. |
|
суддів: |
Мачульського Г.М. |
|
|
Шаргало В.І. |
|
розглянувши у відкритому судовому засіданні |
|
касаційну скаргу |
Товариства з обмеженою відповідальністю “Георесурси” |
|
на постанову |
Запорізького апеляційного господарського суду |
|
від |
03.03.2006р. |
|
у справі господарського суду |
№ 1/359-05 Херсонської області |
|
за позовом |
Приватного підприємця ОСОБА_1 |
|
до |
Товариства з обмеженою відповідальністю “Георесурси” |
|
про |
стягнення суми, |
за участю представників
|
- позивача: |
ОСОБА_2 (довіреність НОМЕР_1), |
|
- відповідача: |
не з'явився, - |
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Херсонської області від 19.12.2005р. (суддя Губіна І.В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 03.03.2006р. (колегія суддів у складі: головуючого -судді Кричмаржевського В.А., суддів Мірошниченка М.В., Мойсеєнко Т.В.) рішення Господарського суду Херсонської області від 19.12.2005р. скасовано. Постановлено позов задовольнити частково, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Георесурси” на користь Приватного підприємця ОСОБА_1 1 392, 05 грн. індексу інфляції, 328, 23 грн. трьох процентів річних, 102 грн. державного мита, 91, 43 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення 500 грн. у позові відмовлено. Також постановлено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Георесурси” на користь Приватного підприємця ОСОБА_1 51 грн. за розгляд апеляційної скарги.
В своїй касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 03.03.2006р. та залишити в силі рішення Господарського суду Херсонської області від 19.12.2005р., посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального права, а саме: ч. 1 ст. 11, ст. 30 Закону України “Про виконавче провадження”, п. 1 ст. 509, ч. 1 ст. 510, ст.ст. 610, 611, 614, 625 Цивільного кодексу України, ст. 224 Господарського кодексу України.
Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
Відповідач не використав наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.
Заслухавши представника позивача, переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України на підставі встановлених в них фактичних обставин, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та повноту їх встановлення у рішенні та постанові, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, між сторонами по справі 09.04.2002р. укладено договір на поставку піску, по якому позивач виступав покупцем, а відповідач -постачальником. Позивачем в якості попередньої оплати було перераховано постачальнику 8 000 грн. за 1 600 тонн піску, який відповідач зобов'язувався поставити протягом 3 місяців з дня підписання договору, але фактично було поставлено 65, 55 тонн піску на суму 328 грн. Вказана обставина зазначена в судовому рішенні від 17.06.2003р. по справі №15/192 за 2003р. Під час розгляду справи постачальником залишкова кількість піску на суму 7 672 грн. не поставлена. Суд у справі №15/192 дійшов до висновку що позивач втратив можливість вимагати від відповідача виконання своїх договірних зобов'язань і тому постановив рішення, яким з відповідача стягнув на користь позивача основну заборгованість у розмірі 7672 грн., збитки, пеню та судові витрати. Вказане рішення суду після набрання законної сили було звернуто до виконання і виконано 25.07.2005р. Внаслідок тривалого невиконання відповідачем рішення суду, позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог -1 392, 05 грн. індексу інфляції, 328, 23 грн. -трьох процентів річних та 500 грн. витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги. Зазначені суми були обраховані із суми основної заборгованості у розмірі 7672 грн.
Місцевий господарський суд, відмовляючи в позові, виходив з того, що посилання позивача в обґрунтування своїх вимог на ст. 625 Цивільного кодексу України є безпідставними, оскільки, як зазначено в рішенні, відповідач по справі не мав перед позивачем грошових зобов'язань, які фактично були покладені на позивача по справі, який є покупцем згідно умов договору. Також, як зазначено в рішенні, суд повернув позивачеві попередньо сплачені відповідачу грошові кошти по вартості підлягаючих поставці 1 600 т піску, та стягнув з відповідача на користь позивача неустойку -штраф і пеню, а відтак місцевий господарський суд дійшов до висновку, що змістом зобов'язання відповідача по договору не є грошові зобов'язання.
Як зазначено в постанові апеляційного господарського суду, у відповідача перед позивачем існувала безспірна заборгованість у розмірі 15 967, 94 грн., що підтверджується рішенням Господарського суду Херсонської області від 17.06.2003р. у справі №15/192, а невиконання відповідачем тривалий час зазначеного рішення обумовлює правомірність вимог позивача щодо відшкодування витрат від інфляції та трьох процентів річних. Також, як зазначено в постанові, постановою про відкриття виконавчого провадження відповідачу було визначено строк добровільного виконання рішення Господарського суду Херсонської області від 17.06.2003р. у справі №15/192 -до 29.10.2003р., однак відповідачем добровільно зазначене рішення виконано не було, а розрахунок за вищевказаним рішенням відбувся лише через два роки -у липні 2005р. Задовольняючи позов в частині стягнення суми індексу інфляції та трьох процентів річних апеляційний господарський суд виходив з того, що главою 50 Цивільного кодексу України не передбачено такого випадку припинення зобов'язання як прийняття рішення про стягнення заборгованості та відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню рішення господарського суду, статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, а відтак апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 1 392, 05 грн. витрат від інфляції та 328, 23 грн. трьох процентів річних підлягають задоволенню.
У вказаній частині постанова суду апеляційної інстанції і оскаржується відповідачем.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення або постанова господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
З матеріалів справи вбачається що суд апеляційної інстанції в порядку ст. ст.43, 47, 43, 101 ГПК України у їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази.
Колегія Вищого господарського суду України погоджується із висновками суду апеляційної інстанції що позовні вимоги ґрунтуються на нормах матеріального права, а відтак вважає, що такі позовні вимоги, з урахуванням приписів ст.ст.625. 509, 11, 528, 529, 530. 532, 545 ЦК України, судом апеляційної інстанції задоволені правомірно.
Доводи касаційної скарги стосовно того, що у зв'язку із зміною власника та керівництв товариства останньому не було відомо про свої зобов'язання, і у зв'язку з цим відсутні підстави для задоволення позову, не ґрунтуються на нормах матеріального права і відповідно до приписів ст.96 ЦК України не можуть бути підставою для задоволення касаційної скарги.
Також не ґрунтуються на нормах матеріального права і доводи касаційної скарги стосовно того, що із рішення суду не виникає цивільних прав і обов'язків, а відтак і грошового зобов'язання.
Так, відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. А згідно ч.5 цієї статі судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Таким чином висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на положеннях чинного законодавства і на правильній юридичній оцінці фактичних обставин справи, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
Крім того, згідно ст.111 ч.2 ГПК України не допускаються посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи. Відповідно до ст.33 цього кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Таким чином кожна сторона повинна доводити ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, у суді першої та апеляційної інстанції.
За вказаних обставин суд апеляційної інстанції всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з'ясував дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосував норми матеріального права, що регулюють їх спірні відносини, а відтак постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, а тому підстав для її скасування немає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Георесурси” залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 03.03.2006р. у справі №1/359-05 Господарського суду Херсонської області - без змін.
Головуючий Г. Кравчук
С у д д і Г. Мачульський
В. Шаргало