ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 липня 2006 р. | № 39/48 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: | Кравчука Г.А. |
суддів: | Мачульського Г.М. |
Шаргало В.І. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні |
касаційну скаргу | Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області |
на постанову від | Дніпропетровського апеляційного господарського суду 11.05.2006р. |
у справі господарського суду | № 39/48 Дніпропетровської області |
за позовом | Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області |
до | 1). Товариства з обмеженою відповідальністю “Океанмаш-Енергія” 2). Малого приватного підприємства “Діон” |
про | визнання недійсним договору купівлі-продажу |
та за зустрічним позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю “Океанмаш-Енергія” |
до | Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області |
про | визнання частково недійсною угоди, |
за участю представників
- позивача: | Самолевич О.В. (довіреність №25 від 27.04.2006р.), |
- 1-го відповідача: | Єрохіна А.В. (довіреність №01/02-8Ю від 01.02.2006р.), |
- 2-го відповідача: | не з’явився, - |
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.03.2006р. (суддя Ліпинський О.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.05.2006р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді Євстигнеєва О.С., суддів Лотоцької Л.О., Бахмат Р.М.) в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.
В своїй касаційній скарзі позивач за первісним позовом просить скасувати зазначені рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.03.2006р. і постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.05.2006р. та задовольнити свої позовні вимоги, посилаючись на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 2 ст. 1, ч. 1 ст. 2, ст. 23 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, ч. 5 п. 2 ст. 27 Закону України “Про приватизацію державного майна”, п. 1.1 Порядку про надання державними органами приватизації згоди на подальше відчуження та передачу в заставу об’єктів, обтяжених зобов’язаннями їх власників перед державою, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.03.2001р. №500, ч. 7 п. 2 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України. Таким чином доводи касаційної скарги стосуються неправомірності відмови судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, у задоволенні первісного позову, поданого особою, що подала касаційну скаргу.
Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
Відповідач-2 не використав наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.
Заслухавши представників позивача, відповідача-1, переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України на підставі встановлених в них фактичних обставин, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та повноту їх встановлення у рішенні та постанові, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 27.01.2004р. між позивачем та відповідачем-1 було укладено договір купівлі-продажу об’єкта малої приватизації –пасажирського теплоходу “Метеор-39”. На виконання умов договору позивач передав, а відповідач-1 прийняв об’єкт купівлі-продажу, та здійснив оплату його вартості в сумі 159 192 грн. Після цього, 14.09.2005р. позивачем була здійснена перевірка виконання умов зазначеного договору та складено акт поточної перевірки, яким встановлено факт перепродажу зазначеного теплоходу на користь відповідача-2 за договором від 04.02.2004р. Позивач, дійшовши до висновку про порушення відповідачем-1 вимог ст. 27 Закону України “Про приватизацію державного майна” та ст. 220 Цивільного кодексу України звернувся з позовом про визнання недійсним договору від 04.02.2004р., укладеного між відповідачами за первісним позовом. В свою чергу відповідач-1 звернувся до господарського суду із зустрічним позовом про визнання недійсним п. 5.8 договору купівлі-продажу об’єкта малої приватизації –пасажирського теплоходу “Метеор-39”, укладеного між відповідачем-1 та позивачем 27.01.2004р., відповідно до якого у разі подальшого відчуження об’єкта приватизації новий власник у двотижневий термін з дня переходу до нього права власності на цей об’єкт зобов’язаний подати до державного органу приватизації (продавця) копії документів, що підтверджують перехід до нього права власності.
Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні первісного позову, виходив з того, що відповідно до змісту ст.ст. 1, 2 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, об’єкт спірного договору –пасажирський теплохід “Метеор-39”, відноситься до об’єктів малої приватизації, правовий механізм відчуження яких встановлюється положеннями наведеного закону; питання щодо оформлення договорів купівлі-продажу об’єктів малої приватизації та здійснення контролю за виконанням покупцем його умов врегульовані ст. 23 вказаного Закону, а відтак місцевий господарський суд дійшов до висновку, що застосування положень щодо здійснення контролю за виконанням умов договору купівлі-продажу, передбачених ст. 27 Закону України “Про приватизацію державного майна” до договорів купівлі-продажу об’єкта малої приватизації слід визнати необґрунтованим. Також місцевий господарський суд дійшов до висновків про необґрунтованість тверджень позивача щодо недодержання відповідачами під час укладання спірного договору вимог ст. 220 Цивільного кодексу України щодо нотаріального посвідчення правочину, оскільки, як зазначено в рішенні, законодавством не передбачено обов’язкового нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу транспортних засобів, яким є об’єкт за спірним договором.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову місцевий господарський суд виходив з того, що згідно ст. 23 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” зобов’язання покупця, передбачені договором купівлі-продажу, зберігають свою дію для осіб, які придбають об’єкт у разі його подальшого відчуження протягом терміну дії цих зобов’язань, згідно п. 8 зазначеної статті органи приватизації здійснюють контроль за виконанням покупцем умов договору купівлі-продажу, а відтак місцевий господарський суд дійшов до висновку, що покладення обов’язків за договором купівлі-продажу об’єкту приватизації, у разі його подальшого відчуження, на третю особу (нового власника) , відповідає вимогам чинного законодавства.
Апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду та зазначив, що відповідач-1 не повинен був отримувати згоду державного органу приватизації і у випадку застосування до спірних правовідносин Закону України “Про приватизацію державного майна”, в силу приписів ст. 27 вказаного Закону.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково оскільки судами попередніх інстанцій неповно з’ясовано обставини справи щодо дійсних прав та обов’язків сторін, а судові рішення, у зв’язку з цим, прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до вимог ст.84 ч.1 п.3 цього кодексу обставини справи встановлюються місцевим господарським судом в рішенні, а суд апеляційної інстанції, згідно ст.101 цього кодексу, не зв’язаний доводами апеляційної скарги та за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Статтею 43 зазначеного кодексу визначено що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили, а визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України №9-рп від 01.07.1998р. по справі №01/1501-97, угоди купівлі-продажу під час приватизації, як окрема юридична категорія угод, мають назву “угоди приватизації” і є особливими договорами купівлі-продажу державного майна, на які поширюються також відповідні норми цивільного законодавства про угоди, якщо інше не випливає із законодавства про приватизацію.
Статтею 23 ч.1 абзацом 2 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” визначено, що договір купівлі-продажу державного майна підлягає нотаріальному посвідченню. Частиною 2 цієї норми передбачено, що цей договір включає взаємні зобов'язання продавця і покупця, а частиною 3 зазначеної норми визначено, що до договору включаються зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, відповідальність та правові наслідки їх невиконання. Частиною 3 цієї норми також визначено, що зобов'язання покупця, передбачені договором купівлі-продажу, зберігають свою дію для осіб, які придбають об'єкт у разі його подальшого відчуження протягом терміну дії цих зобов'язань. Відповідно до ч.8 цієї статті органи приватизації здійснюють контроль за виконанням покупцем умов договору купівлі-продажу, а у разі їх невиконання застосовують санкції, передбачені чинним законодавством, та можуть у встановленому порядку порушувати питання про розірвання договору.
Однак, належить відзначити, що згідно ст.1 ч.2 зазначеного закону до відносин щодо приватизації невеликих державних підприємств, не врегульованих цим Законом, застосовується Закон України “Про приватизацію майна державних підприємств”. Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств”” від 19.02.1997р. №89/97-ВР постановлено внести зміни до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", виклавши його в новій редакції, у якій назву цього закону визначено як Закон України “Про приватизацію державного майна”.
Таким чином Закон України “Про приватизацію державного майна” застосовується лише до відносин щодо приватизації саме невеликих державних підприємств, не врегульованих Законом України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”. Між тим, як встановлено судами, об'єктом договору купівлі-продажу від 27.01.2004р. було державне майно - пасажирський теплохід “Метеор-39”. Статтею другою Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” передбачено, що об'єктами малої приватизації є, зокрема, як цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств, віднесених Державною програмою приватизації до групи А, так і окреме індивідуально визначене майно. Таким чином судами залишилось не дослідженим та не з’ясованим чи відноситься об’єкт приватизації до цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств, про які зазначено у ст.1 ч.2 цього закону, чи його належить класифікувати як окреме індивідуально визначене майно. Від з’ясування цієї обставини залежить вирішення питання чи підлягає застосуванню до спірних правовідносин Закон України “Про приватизацію державного майна”.
Крім того, відповідно до приписів ст.23 ч.3 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” зобов'язання покупця, передбачені договором купівлі-продажу, зберігають свою дію для осіб, які придбають об'єкт у разі його подальшого відчуження протягом терміну дії цих зобов'язань. Приписи вказаної норми є обов’язковими як для позивача, так і для відповідача-1. Також, згідно п.5.7 договору купівлі-продажу від 27.01.2004р., у разі зміни власника об’єкта приватизації, покупець за цим договором повинен покласти зобов’язання передбачені цим договором на нового власника, крім обов’язків по сплаті за об’єкт приватизації, пунктами 5.4 та 5.5 цього договору визначено обов’язки відповідача-1. А згідно п.5.8 зазначеного договору передбачено, що у разі подальшого відчуження приватизованого об’єкта приватизації новий власник у двотижневий термін з дня переходу до нього права власності на цей об’єкт зобов’язаний подати до державного органу приватизації копії документів що підтверджують перехід до нього права власності.
Однак судами попередніх інстанцій неповно з’ясовано обставини справи щодо дійсних прав та обов’язків сторін, не перевірено чи виконувались належним чином відповідачем-1 зобов’язання, передбачені договором купівлі-продажу від 27.01.2004р., не з’ясовано терміну дії цих зобов'язань. В порушення приписів ст.43 ГПК України суди не дали належної оцінки спірному договору не перевірили чи дотримано відповідачами приписи п.5.8 договору купівлі-продажу від 27.01.2004р., щодо подачі новим власником у двотижневий термін з дня переходу до нього права власності до державного органу приватизації копії документів що підтверджують перехід до нього права власності.
Крім того, судами не дано оцінки тій обставині, що відповідач-1 укладаючи із позивачем договір купівлі - продажу об'єкта малої приватизації - пасажирського теплоходу “Метеор-39”, відповідно до п. 5.8 цього договору купівлі-продажу визнавав правомірність зазначеної в цьому пункті умови щодо того, що новий власник у двотижневий термін з дня переходу до нього права власності на цей об’єкт зобов’язаний подати до державного органу приватизації копії документів, що підтверджують перехід до нього права власності, і заперечував проти зазначеного пункту лише після порушення провадження у справі шляхом подачі зустрічного позову, судами також не перевірено чи знайшли відображення зобов’язань, зазначених у п.5.8 договору купівлі-продажу від 27.01.2004р., у спірному договорі, чи був повідомлений відповідачем-1 новий покупець про цю обставину.
Крім того, щодо доводів суду апеляційної інстанції відносно того, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору, у якому він не є стороною, а відповідно, як вважає суд апеляційної інстанції, згідно ст.23 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” позивач не мав права звертатись з відповідним позовом, колегія Вищого господарського суду України відзначає наступне. Згідно приписів ст.23 ч.8 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” здійснення контролю за виконанням покупцем умов договору купівлі-продажу, а у разі їх невиконання застосування санкцій, передбачені чинним законодавством, є не правом, а обов’язком органу приватизації, яким відповідно до ст.4 цього закону є позивач за первісним позовом. Відповідно до ст.215 ч.3 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний правочин).
Також, п.4 абз. 5 Рішення Конституційного Суду України №9-рп від 01.07.1998р. по справі №01/1501-97 визначено, що невиконання або часткове невиконання умов договору купівлі-продажу державного майна регулюється нормами зобов'язального права.
Між тим, розглядаючи позов про визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу судами не з’ясовано чи спірний договір виконаний сторонами, не досліджено доказів його виконання.
Відповідно до вимог пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 29.12.76 № 11 “Про судове рішення”, судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Таким чином судами попередніх інстанцій неповно з’ясовано обставини справи щодо дійсних прав та обов’язків сторін, а судові рішення, у зв’язку з цим, прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
З врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України у складі колегії суддів дійшов висновку, що допущені судом як першої, так і апеляційної інстанції вищезазначені порушення норм матеріального та процесуального права відповідно до ч. 1 ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень і направлення справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно з’ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.3, 11110 ч.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.05.2006р. та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.03.2006р. у справі № 39/48 Господарського суду Дніпропетровської області в частині відмови у задоволенні первісного позову скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині вказані судові рішення залишити без змін.
Головуючий Г. Кравчук
С у д д і Г. Мачульський
В. Шаргало