20.09.2016

Справа №642/5214/16а

Провадження №2а/642/195/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2016 р. Суддя Ленінського районного суду м. Харкова Лазарєв А.В., розглянувши у скороченому провадженні в приміщенні Ленінського районного суду м. Харкова адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Холодногірському районі м. Харкова про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинення певних дій з приводу перерахунку довічного грошового утримання, -

ВСТАНОВИВ:

16 серпня 2016 р. до Ленінського районного суду м. Харкова звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до відповідача, управління Пенсійного фонду України в Холодногірському районі м. Харкова ( далі УПФУ в Холодногірському районі м. Харкова), в якому просив: визнати неправомірними дії УПФУ в Холодногірському районі м. Харкова щодо призначення йому, ОСОБА_1, судді у від ставці, з 30.12.2014 р. щомісячного довічного грошового утримання судді в розмірі 70% заробітної плати працюючого судді; скасувати рішення УПФУ в Холодногірському районі м. Харкова в протоколі №109 від 27.07.2016 р. про відмову у перерахунку і встановленні належного розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів»; зобов'язати УПФУ в Холодногірському районі м. Харкова на підставі ч.3 ст.138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. №2453-У1, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 3 червня 2013 р. №3-рп/2013 та за №4-рп/2016 від 08.06.2016 р.) здійснити перерахунок і виплату йому щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90 відсотків грошового утримання судді апеляційного суду, виходячи із суми фактичної заробітної плати (суддівської винагороди) 24116 гр. 40 коп., з урахуванням раніше виплачених сум; ці позовні вимоги задовольнити в межах строку звернення до адміністративного суду, передбаченого ст.99 КАС України, а з 8 червня 2016 р. (дати рішення Конституційного Суду України №4-рп/2016) виплачувати йому довічне грошове утримання судді у розмірі 90 відсотків, виходячи із суми суддівської винагороди 28710 гр..

В обґрунтування вказаних вимог ОСОБА_1 у позові зазначив, що він є суддею апеляційного суду Харківській області у відставці. Його заробітна плата, яка нарахована відповідачем при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, склала 18270 гр. у зв»язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» №1622-УІІ від 31.07.2014 р. (надалі Закон №1622-УІІ), яким встановлено обмеження максимального місячного розміру суддівської винагороди 15 розмірами мінімальної заробітної плати на день її нарахування. Беручи до уваги рішення Конституційного Суду України №4-рп/2016 від 08.06.2016 р., він подав заяву 26.07.2016 р. до УПФУ про перерахування призначеної йому пенсії, виходячи з 90 відсотків заробітку з урахуванням наданої довідки апеляційного суду від 25.07.16 року про заробітну плату в розмірі 28710 гр., яка враховується для обчислення довічного грошового утримання судді у відставці. 15 серпня 2016 р. він отримав витяг з протоколу від 27.07.2016 р. про відмову у перерахунку довічного грошевого утримання судді у відставці відповідно до ЗУ «Про судоустрій та статус суддів».

Приймаючи дане рішення, УПФУ посилається на те, що з 01.06.2015 р. відповідно до п.5 Прикінцевих положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2013 р. №213-УІІІ, скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія призначена згідно Закону України «Про судоустрій та статус суддів». Проте, посилання на зазначений Закон, як на підставу у відмові йому у перерахунку призначеного щомісячного грошового утримання, є помилковим, бо вказані в цьому Законі вимоги стосуються лише осіб, яким призначається щомісячне довічне грошове утримання, а не тих, яким воно вже призначено. Так, згідно з п.5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» закону України №213-УІІІ, у разі неприйняття до 1 червня 2015 р. закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 р. скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України, зокрема, «Про судоустрій і статус суддів».

За думкою позивача, аналіз наведених даних дає підстави стверджувати, що УПФУ була врахована до розрахунку сума його заробітної плати, що обмежена Законом №1622-УІІ, в розмірі 18270 гр. ( 1218 х 15) і тому йому встановлене щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 12799 гр. (70% зазначеної суми заробітної плати), що є порушенням гарантованого законодавством України, в тому числі і Конституцією України, права на належне щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці. Такі дії він вважає неправомірними.

Будучи суддею апеляційного суду Харківської області безстроково, 5.11.2013 р. він подав до Вищої ради юстиції заяву про відставку на підставі п.9 статті 126 Конституції України та ст.109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». 28.11.2013 р. Вища рада юстиції прийняла рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення його з посади судді апеляційного суду у зв»язку з поданням заяви про відставку. Головою Верховної Ради України та головою Комітету Верховної ради з питань правосуддя проект Постанови Верховної Ради України за №3627-1 від 13.12.2013 р. про його звільнення (разом з іншими суддями) було внесено до розгляду до Верховної Ради України 17.12.2013 р., але рішення про його звільнення було прийнято більше ніж через 1 рік, тобто 25.12.2014 р..

Таким чином його право на звільнення у відставку за поданою заявою 5.11.2013 р. порушене у зв»язку з безпідставною затримкою звільнення, внаслідок чого він був змушений працювати на посаді судді до кінця 2014 р. з причин, які від нього не залежали.

Саме така бездіяльність Верховної Ради України постановою колегії суддів судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 16.09.2015 р. була визнана протиправною (справа №21-195а15) за позовом судді апеляційного суду Дніпропетровської області у відставці, яка 08.01.2014 р. до Вищої ради юстиції подала заяву про відставку, а після задоволення цієї заяви Вища рада юстиції 11.02.2014 р. внесла до Верховної ради України подання про звільнення позивача з посади судді, і лише 25.12.2014 року (через 10 місяців) Верховна Рада України Постановою №59-УІІІ звільнила позивача з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Як убачається із наданої до УПФУ довідки апеляційного суду, до прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» №1622-УІІ від 31.07.2014 р. його заробітна плата на день звільнення у відставку відповідно до вимог ст.129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-УІ від 07.07.2010 р. (надалі Закон №2453-УІ), складала 24116 гр. 40 коп., у тому числі оклад - 13398 гр. і надбавка за вислугу років 80% - 10718 гр. 40 коп..

Згідно з даними його трудової книжки його стаж роботи в органах прокуратури складає понад 11 років, стаж роботи суддею - понад 22 роки.

У відповідності до ч.3 ст.138 та п.11 Розділу ХІІІ «Перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-УІ від 07.07.2010 р. він має право отримувати щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% заробітної плати (суддівської винагороди) судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничним розміром щомісячного довічного грошового утримання.

Незважаючи на вказані норми закону саме протягом 2014 р. щодо вирішення питання про звільнення суддів у відставку, Верховною Радою України були прийняті зміни до Закону №2453-УІ, якими звужені зміст та обсяг визначених Конституцією України гарантій незалежності судді, в тому числі, щодо нарахування щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (Закон №1166-УІІ від 23.03.2014 р., Закон №1622-УІІ від 31.07.2014 р.) і які були неправомірно застосовані УПФУ до нього, внаслідок чого його щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 70 відсотків заробітної плати працюючого судді з обмеженнями, встановлено неправильно.

Конституційний Суд України в рішенні за №4-рп/2016 від 8.06.2016 р. послідовно, ще раз роз»яснює та підтверджує своє рішення №3-рп/2013 від 3.06.2013 р., посилаючись на Європейську хартію про Закон «Про статус суддів», що суддя у відставці має: право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його заробітної плати на посаді судді (п.2п.2).

Конституційний Суд в рішенні від 8.06.2016 р. (п.4) також зазначив таке: частина третя статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. №2453-УІ у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 р. №213-УІІІ, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Натомість застосуванню підлягає частина третя статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-УІ до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-УІІІ, а саме: «Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного грошового утримання судді. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання».

За таких обставин позивач вважає, що суд повинен визнати його право на щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 90 відсотків заробітної плати (суддівської винагороди) працюючого судді зі стажем роботи понад 20 років, яке діяло станом на 05.11.2013 р., і у період до внесення змін у частину третю статті 138 Закону №2453-УІ (зміни внесені Законом №1166-УІІ від 27.03.2014 року і вступили в дію з 01.04.2014 р.).

Тобто, при призначенні йому, позивачу, щомісячного довічного грошового утримання застосовується частина третя статті 138 Закону №2453-УІ в редакції до змін, внесених Законом №3668-УІ від 08.07.2011 року, а саме враховуватись його заробітна плата (суддівська винагорода), що становить 24116 гр. 40 коп. та обчислено щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 90 відсотків.

Вищезазначених вимог чинного законодавства відповідач не дотримався. Його, позивача, заява про проведення перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання, рішенням УПФУ в Холодногірському районі неправомірно була залишена без задоволення, а тому він вимушений звернутися до суду з адміністративним позовом до відповідача з приводу неправомірного призначення щомісячного довічного грошового утримання в меншому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством, та відмови в перерахунку довічного грошового утримання за довідкою апеляційного суду №03-54,117 від 25.07.16 р., виходячи з суми заробітної плати 28710 гр. (оклад 15950 гр., надбавка за вислугу років 12760 гр.). Просить розглянути адміністративний позов у порядку скороченого провадження.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 183-2 КАС України скорочене провадження застосовується в адміністративних справах, зокрема, щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб»єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, захисту.

Виходячи з наведених норм Закону, оскільки в адміністративному позові фізична особа, ОСОБА_1, оскаржує рішення суб»єкта владних повноважень про відмову у перерахунку і встановленні належного розміру щомісячного грошового утримання судді у відставці та у відмові здійснити перерахунок йому щомісячного грошового утримання суд, керуючись ст. 183-2 КАС України, 17 серпня 2016 р. відкрив скорочене провадження у адміністративній справі.

31 серпня 2016 р. до суду надійшли заперечення в. о. начальника УПФУ в Холодногірському районі м. Харкова Шргородської І.А., яка просила в задоволенні позовних вимог відмовити та призначити справу у відкритому судовому засіданні за участю представника УПФУ в Холодногірському районі м. Харкова.

У запереченнях зазначено про те, що 26.07.2016 р. позивач звернувся до управління із заявою про перерахунок довічного утримання судді в розмірі 90% заробітку з урахуванням наданої довідки апеляційного суду від 25.07.2016 р. про заробітну плату та проведення відповідних виплат. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213 від 02.03.2015 р. було встановлено, що тимчасово, у період з 1 квітня 2015 р. по 31 грудня 2015 р. особам, яким пенсія призначена відповідно до цього Закону (крім інвалідів І та ІІ груп, інвалідів війни ІІІ групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту І статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного утримання у порядку та на умовах, передбаченими Законами України «Про статус народного депутата» та інших, у тому числі «Про судоустрій і статус суддів», пенсії призначені відповідно до цього закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії, призначеної відповідно до цього закону поновлюється. Тому пенсія з 01.04.2015 р. не виплачується. Відповідач звернув увагу суду на те, що у рішенні від 26.12.2011 р. №20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави. Вказана позиція конституційного суду узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, яка була висловлена в рішенні від 09.10.1979 р. у справі «Ері проти Ірландії», де було зазначено, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державі, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат. Чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів. Так, відповідно до ч.1 ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною 2 цієї статті визначено, що для звернення до суду встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод, чи інтересів. Недоплата пенсії (порушення прав на думку позивача) відбувалося періодично - кожного місяця при отриманні ним сум пенсії, а тому кожного разу при отриманні пенсії позивач був обізнаний про порушення його прав та мав змогу звернутися до суду за їх захистом.

Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України передбачено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала. Під час вирішення питання про відкриття провадження у справі місцевим адміністративним судом необхідно перевіряти додержання строку звернення до суду. У разі пропуску такого строку та не визнання вказаних особою причин пропуску строку поважними місцевий адміністративний суд повинен залишити адміністративний позов без розгляду. Вважаючи зазначене, відповідач вважає, що розглядати цю справу в порядку скороченого провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, не можливо.

Таким чином позивач наполягає на застосуванні в адміністративній справі скороченого провадження, а представник відповідача - на розгляді справи за загальними правилами КАС України.

Відповідно до ч.4 ст.183-2 КАС України суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі. За результатами розгляду справи у скороченому провадженні суддя, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, за наявності достатніх підстав приймає законне судове рішення. У разі недостатності повідомлених позивачем обставин або якщо за результатами розгляду поданого відповідачем заперечення суд прийде до висновку про неможливість ухвалення законного судового рішення без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, суд розглядає справу за загальними правилами цього Кодексу, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.

За думкою суду позивачем достатньо повідомлено про обставини справи, а також за результатом розгляду поданого відповідачем заперечення суд вважає, непотрібним розглядати справу за загальними правилами КАС України, а тому продовжує розгляд справи у скороченому порядку.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає що позовні вимоги підлягають задоволенню частково виходячи з наступних обставин.

05.11.2013 р. голова апеляційного суду Харківської області направив до Вищої ради юстиції заяву судді ОСОБА_1 із доданими матеріалами щодо звільнення у відставку ( а. с. 23).

Постановою Верховної Ради України від 25 грудня 2014 р. відповідно до п. 9 частини п»ятої статті 126 Конституції України у зв»язку з поданням заяви про відставку ОСОБА_1 був звільнений з посади( а. с. 8 - 14).

Після цього наказом голови апеляційного суду Харківської області №04-02/124 від 29.12.2014 року суддя ОСОБА_1 був відрахований зі штату апеляційного суду Харківської області з 29 грудня 2014 р..

На підставі діючого на той час Закону України «Про внесення змін до Закону України «Державний бюджет України на 2014 рік» №1622-У-ІІ від 31.07.2014 р. позивачу була встановлена суддівська винагорода з обмеженням 15 розмірами мінімальної заробітної плати на день її нарахування, що менша 90 відсотків, як було передбачено ст.141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на час подання ОСОБА_1 заяви про відставку.

Після винесення Конституційним Судом України рішення №4-рп/2016 від 08 червня 2016 р. у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п»ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та положень пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) позивач ОСОБА_1 26 липня 2016 р. звернувся до УПФУ в Холодногірському районі м. Харкова з заявою про перерахування і встановлення належного розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90% та про проведення відповідних виплат з урахуванням раніше виплачених сум щомісячного довічного утримання судді у відставці.

Протоколом УПФУ в Холодногірському районі м. Харкова №109 від 27 липня 2016 р. у задоволенні вказаної заяви позивача було відмовлено ( а. с. 18).

16 серпня 2016 р. позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання дій відповідача, УПФУ в Холодногірському районі м. Харкова, неправомірними стосовно призначення йому грошового утримання судді у відставці з посиланням на те, що його права на отримання довічного грошового утримання судді у відставці були порушені.

Відповідно до ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод, та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.100 КАС України адміністративний позов поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строків звернення до адміністративного суду поважними. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

У відповідності до чч.1,2 ст. 102 КАС України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, продовжений судом за клопотання особи, яка бере участь у справі.

Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку суд вирішує в порядку письмового провадження чи в судовому засіданні на розсуд суду. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду клопотання.

Позивач просить розглянути його позов у межах строку звернення до адміністративного суду, передбаченого ст.99 КАС України.

Клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду позивачем не заявлено.

Приймаючи до уваги, що позивач звернувся до суду з позовом 16 серпня 2016 р. його вимоги підлягають розгляду у межах передбаченого ст.99 КАС України 6-місячного строку звернення до суду, тобто з 16 лютого 2016 року.

На підставі викладеного суд залишає без розгляду позовні вимоги про визнання неправомірними дій та рішень відповідача щодо призначення позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді в розмірі 70% заробітної плати працюючого судді за період з 30 грудня 2014 р. по 15 лютого 2016 року.

Таким чином предметом розгляду цієї справи являються позовні вимоги за період часу, починаючи з 16 лютого 2016 р..

В обґрунтування судового рішення суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У частині першій статті 126 Конституції України закріплено положення, згідно з яким незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Однією з гарантій забезпечення незалежності суддів, закріплених у частині першій статті 126 Конституції України, є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту, до яких, зокрема, відноситься і щомісячне довічне грошове утримання.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.

Правові засади організації судової влади, загальний порядок забезпечення діяльності судів та інші питання судоустрою і статусу суддів урегульовані Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07 2010 року.

Гарантії незалежності суддів закріплені, зокрема, у ч. 4 ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою незалежність судді забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом, належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

У зв'язку з набуттям чинності Закону України «Про судоустрій і статус суддів» змінено порядок оплати праці працюючим суддям, яким виплачується суддівська винагорода.

Статтею 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено вид, склад, розмір суддівської винагороди, яка складається з грошового утримання, яке включає в себе посадовий оклад та доплати за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь, роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Таким чином, розмір довічного грошового утримання безпосередньо пов'язаний із розміром заробітної плати суддів відповідних судів.

Як зазначив Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011, щомісячне довічне грошове утримання судді є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу. Правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання працюючого судді є однаковою, а самі ці поняття - однорідними та взаємопов'язаними. Щомісячне грошове утримання судді, який, маючи право на відставку, продовжує працювати на посаді судді, встановлюється у зв'язку з виконанням ним своїх обов'язків щодо здійснення незалежного, неупередженого та справедливого правосуддя, а щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці є належним утриманням цього судді після припинення виконання ним своїх професійних обов'язків та особливою формою його соціального забезпечення.

Частиною 3 статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону від 7 липня 2010 року № 2453-VI встановлено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Законами України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» та «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» частину 3 статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» викладено в новій редакції, згідно з якою щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 70 відсотків грошового утримання судді з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді.

Відповідно до ч. 6 ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

У правовій позиції Конституційного Суду України, висловленій ним у рішенні у справі про гарантії незалежності суддів від 18 червня 2007 року №4-рп/2007, а також у низці його попередніх рішень, зокрема від 24 червня 1999 року №6-рп/99 (справа про фінансування судів), від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 01 грудня 2004 року №20-рп/2004 (справа про зупинення і про обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року №8-рп 2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), Конституційний Суд України наголошує, що ч.3 ст.22 Конституції України встановила, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Пунктом 6.1 Європейської Хартії передбачено, що судді, які виконують професійно свої суддівські функції, мають право на винагороду, рівень якої повинен бути таким, щоб вони були захищені від тиску при прийнятті ними рішень і в роботі взагалі, щоб ніщо не могло вплинути на їх незалежність та неупередженість. Статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (п.6.4).

Отже, особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя.

Частина 1 статті 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України №3-рп/2013 від 03.06.2013 року (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) визнано такими, що не відповідають Конституції (є неконституційними) частину третю, перше, друге, третє речення частини п'ятої статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. №2453 в редакції Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року № 3668.

При цьому, в рішенні зазначено, що визначений Законом № 2453 порядок нарахування щомісячного довічного грошового утримання було змінено Законом № 3668, внаслідок чого зменшено розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів. Залишивши незмінним зміст права на щомісячне довічне грошове утримання суддів, Закон № 3668 звузив обсяг цього права, встановивши обмежену базу для нарахування суддям щомісячного довічного грошового утримання, та скасував право суддів на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру, чим знизив і досягнутий рівень гарантій незалежності суддів.

Отже, частина третя статті 138 Закону № 2453 не узгоджується з конституційним положенням про недопустимість звуження змісту чи обсягу гарантій незалежності суддів, а тому суперечить статті 126 Основного Закону України.

Відповідно до частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» у разі необхідності Конституційний Суд України може визначити у своєму рішенні, висновку порядок і строки їх виконання, а також покласти на відповідні державні органи обов'язки щодо забезпечення виконання рішення, додержання висновку. У рішенні Конституційного Суду України №3-рп/2013 від 03.06.2013 року вказано такий порядок виконання цього Рішення:

- частина третя статті 138 Закону № 2453 у редакції Закону № 3668, яка суперечить Конституції України‚ не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Натомість підлягає застосуванню частина третя статті 138 Закону № 2453 в редакції до змін, внесених Законом № 3668, а саме: „Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання";

- дія статті 2 Закону № 3668 не поширюється на Закон № 2453;

- дія абзацу другого пункту 2 розділу II „Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3668 не поширюється на правовідносини щодо виплати суддям пенсії (щомісячного довічного грошового утримання).

Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними.

Оскільки діючим законодавством чітко визначено, що розмір довічного утримання, який призначено та виплачується судді у відставці, розраховується із розміру грошового утримання працюючого судді, тому у разі збільшення розміру заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді, повинен збільшуватися розмір довічного грошового утримання судді у відставці без обмеження максимального розміру грошового довічного утримання судді у відставці, визначеного ч.5 ст.138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Таким чином з дати прийняття рішення Конституційного Суду слід застосовувати ч.3 ст.138 цього Закону в редакції, згідно якої щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

В Рішенні Конституційного суду України № 4-рп/2016 від 08.06.2016 (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) суд зазначив, що застосуванню підлягає частина третя статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, тобто у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, а саме: "Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання"

Отже, обчислення щомісячного довічного утримання суддів у відставці повинно здійснюватися у відсотковому відношенні до розміру грошового утримання працюючих суддів, тому, у разі зміни розміру грошового утримання суддів, що працюють на відповідній посаді, органи Пенсійного фонду здійснюють відповідний перерахунок раніше призначеного грошового утримання судді у відставці.

Відповідно до п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213 у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії ( щомісячне довічне грошове утримання) призначаються відповідно до законів України, в тому числі, «Про судоустрій і статус суддів».

Посилання відповідача на Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року суперечить Конституції України, Рішенням Конституційного Суду України та іншим законодавчим актам в частині, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, а тому не можуть бути застосовані до позивача, оскільки довічне грошове утримання йому було призначено до прийняття даного Закону.

Відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах управління відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, довічне грошове утримання суддям у відставці.

Суд дійшов висновку, що матеріальні та соціальні гарантії позивача, як судді у відставці, не можуть бути скасовані ані новими законами, ані внесенням змін до чинних законів.

Згідно ст.162 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про: 1) визнання протиправними рішення суб»єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або виконання цього рішення чи окремих його положень

Враховуючи вищевикладене, суд визнає дії та рішення відповідача щодо призначення позивачу ОСОБА_1, судді у відставці, з 16.02.2016 р. щомісячного довічного грошового утримання судді у розмірі 70% заробітної плати працюючого судді та рішення відповідача, викладене в протоколі №109 від 27.07.2016 р. про відмову позивачу в проведенні перерахунку пенсії, встановленні належного розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01травня 2016 р. по 07.06.2016 р. в розмірі 90% та про проведення відповідних виплат з урахуванням раніше виплачених сум щомісячного довічного грошового утримання - протиправними. Відповідача необхідно зобов'язати на підставі ч.3 ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI в редакції від 07.07.2010 здійснити перерахунок і виплачувати та індексувати при зміні мінімального прожиткового мінімуму, належного позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у межах передбаченого ст.99 КАС України строку звернення до адміністративного суду - з 16 лютого 2016 р. в розмірі 90% грошового утримання судді апеляційного суду, виходячи із суми фактичної заробітної плати (суддівської винагороди) 24116 гр. 40 коп.( а. с. 15), а з 01 травня 2016 р., виходячи із суми заробітної плати (суддівської винагороди) 28710 гр. ( а. с. 16) та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум довічного грошового утримання.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.19, 21, 22, 46, 64, 68, 126, 126, 130, 152 Конституції України, ст. ст. 44, 47 ч.4, 129, 138 ч.3 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 1, 160-163, 183-2, Кодексу адміністративного судочинства України, рішенням Конституційного Суду України №4-рп/2016 від 8 червня 2016 р., суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Позовні вимоги про визнання неправомірними дій і рішень управління Пенсійного фонду України в Холодногірському районі м. Харкова щодо призначення ОСОБА_1, судді у відставці, з 30.12.2014 р. щомісячного грошового утримання судді в розмірі 70% заробітної плати працюючого судді за період з 30 грудня 2014 року до 15 лютого 2016 року - залишити без розгляду.

Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Холодногірському районі м. Харкова щодо відмови у здійсненні перерахунку і виплаті судді у відставці апеляційного суду Харківської області ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання, виходячи з грошового утримання судді апеляційного суду Харківської області, працюючого на відповідній посаді, з 16 лютого 2016 року у розмірі 90 відсотків грошового утримання.

Скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в Холодногірському районі міста Харкова, оформленого протоколом №109 від 27.07.2016 р., про відмову у перерахунку і встановленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 01 травня 2016 року по 07 червня 2016 року в розмірі 90 відсотків з урахуванням раніше виплачених сум щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Холодногірському районі м. Харкова провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1, виходячи з розміру грошового утримання працюючого судді апеляційного суду Харківської області згідно довідок про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці апеляційного суду Харківської області №03-51/231та від 25 липня 2016 р. №03-54/117 у розмірі 90 відсотків грошового утримання судді апеляційного суду, виходячи з суми суддівської винагороди у розмірі 24116 гр. 40 коп., починаючи з 16 лютого 2016 р., а з 1 травня 2016 р., виходячи із суми суддівської винагороди у розмірі 28710 гр. 00 коп., провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум довічного грошового утримання та здійснювати такі перерахунки постійно і самостійно при наданні нової довідки про зміну розміру грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру щомісячного грошового довічного утримання з урахуванням проведених виплат.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського адміністративного апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Харкова протягом 10 днів з дня отримання її копії.

Суддя Лазарєв А.В.