АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Справа №639/9596/15-ц                                                             Головуючий І інстанції – Єрмоленко В.Б.

Провадження №22ц/790/6063/16                                                         Суддя-доповідач – ОСОБА_1

Категорія: договірні                            

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2016 р. Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого судді – Кіпенка І.С.,

суддів – Пшенічної Л.В., Шаповал Н.М.,

за участі секретаря – Брулевича В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 09 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

в с т а н о в и л а :

04 листопада 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з уточненим в подальшому позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики від 10.04.2013 р. та судових витрат.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що 10.04.2013 р. надав відповідачці в борг грошові кошти в розмірі 96000 (дев’яносто шість тисяч) грн..

Відповідно до складених відповідачкою боргової розписки, терміном до якого ОСОБА_2 зобов’язалася повернути грошові кошти вказано 10.04.2014 року.

В зазначений строк відповідачка кошти не повернула та ухиляється від виконання свого грошового зобов’язання.

Просив стягнути з відповідачки суму боргу в розмірі 96000грн., три відсотки річних від простроченої суми -5760 грн. за період з 10.04.2014 р. по 10.04.2016 р., інфляційне збільшення у розмірі 72288 грн., витрати  з надання юридичних послуг-8822 грн.

Позивач та його представник надали заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідачка в судове засідання першої інстанції не з’явилась, про час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 09 березня 2016 року позовні вимоги задоволено частково.

Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики від 10.04.2013р. - 174 048 грн., судові витрати -5504 грн. 20 коп., всього - 179552 ( сто сімдесят дев’ять тисяч  п’ятсот п’ятдесят дві) грн. 20 коп.

В решті задоволення позовних вимог суд відмовив.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду просить його скасувати, та залишити позов без розгляду, судові витрати пов’язані з розглядом справи розділити між сторонами.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України, в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судовим рішенням та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до договору позики від 10.04.2013 року укладено в письмовій формі ОСОБА_2 взяла у борг в ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 96000 грн. (дев’яносто шість тисяч) грн. з терміном повернення до 10.04.2014 року.

Згідно із ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до  звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.  

Наслідки порушення договору позичальником передбачені ст.1050 ЦК України.

Згідно вказаної правової норми у разі, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання ним грошового зобов’язання.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина перша стаття 1050 ЦК України). За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду щодо стягнення з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від 10.04.2013р., яка складається з суми боргу, 3% річних за прострочення грошового зобов’язання та суми інфляційний витрат від простроченої суми заборгованості.

Оскільки індекс інфляції /індекс споживчих цін/ - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні, то ч.2 ст.625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, яке визначене у гривні.

Як вбачається з апеляційної скарги, відповідачка заперечує факт не повернення нею суми позики, та стверджує, що факти повернення нею боргу, та факт відмови ОСОБА_3 надати розписку про повернення грошових коштів можуть бути підтверджені показаннями свідків, яких вона просила допитати в судовому засіданні апеляційного суду.

Зазначені доводи апеляційної скарги є безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Статтею 212 ЦПК визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику (Постанова Верховного Суду України від 18.09.2013 року №6-63цс13).

Порядок підтвердження виконання зобов’язання визначено ст. 545 ЦК України. Доказами виконання зобов’язання можуть бути розписка кредитора про повернення боргу, наявність боргового документа у боржника. На час звернення позивача до суду відповідачка ОСОБА_2 борг не повернула, що підтверджується наявністю боргового документу, - розписки у позивача.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження виконання зобов’язання.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, про порушення норм процесуально права, зокрема відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності, неналежного її повідомлення, порушення умов проведення заочного розгляду справи.

Судова колегія не приймає вказані доводи апелянта, оскільки, у відповідності до вимог ч.3 ст.309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Аналіз норм ст.ст.110,224, ЦПК України дає підстави для висновку про те, що справу розглянуто з дотриманням правил підсудності, за останнім відомим місцем проживання відповідачки вказаним нею в договорі позики від 10.04.2013р. та з дотриманням умов проведення заочного розгляду справи.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду є обґрунтованим, оскільки суд дійшов його на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин справи та наявних в ній доказів, яким дана відповідна оцінка.

Правильно встановивши юридичну природу виниклих правовідносин, суд застосував закон, який їх регулює.

Доводи викладені в апеляційній скарзі були предметом судової перевірки і не дістали об’єктивного підтвердження.

Оскільки судове рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення відносно скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення і висновків суду першої інстанції не спростовують, в її задоволенні належить відмовити на підставі ст.308 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319, 322, 324, 325 ЦПК України, судова колегія,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 09 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий – І.С. Кіпенко

Судді – Л.В.Пшенічна

ОСОБА_4