УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/8981/15-ц Головуючий у першій інстанції

Провадження № 22-ц/774/1511/К/16 Пустовіт О.Г.

Категорія - 48 (І) Доповідач - Михайлів Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

29 вересня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Михайлів Л.В.,

суддів - Зубакової В.П., Митрофанової Л.В.,

секретар - Маслова К.В.,

за участю: представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та його представника - ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 01 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И Л А:

В жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення коштів, посилаючись на те, що він, починаючи з 2013 року є інвалідом І групи загального захворювання й у зв'язку з цим потребує постійного лікування. Оскільки відповідач, яка є його дружиною, добровільно відмовляється надавати йому матеріальне утримання, просив суд стягнути з неї витрачені на своє лікування кошти в розмірі ? частини від 111092,32 грн., що складає 55546,16 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 01 червня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Судовий збір по справі віднесено за рахунок держави.

В апеляційні скарзі позивач ОСОБА_2 та його представник - ОСОБА_3, ставлять питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неповне з?ясування обставин справи та невідповідність висновків суду першої інстанції зазначеним обставинам. Вважають, що судом порушено приписи ст. 75 СК України, оскільки при перевірці доходів сторін не враховано, що відповідач отримує аліменти на утримання неповнолітньої дитини, які сплачуються позивачем, не враховано співвідношення прожиткового мінімуму відповідача та фактичних витрат на лікування.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню за таких обставин.

Судом встановлено, що сторони з 08 серпня 1998 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітню доньку - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6, 96).

Позивач ОСОБА_2 з 11 червня 2013 року є інвалідом І групи загального захворювання та потребує постійного стороннього догляду (а.с. 7, 15).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції керувався ст. 75 СК України та виходив з того, що сам факт непрацездатності відповідача без доведеності його потреби в матеріальній допомозі не зумовлює виникнення у відповідача обов'язку надання утримання позивачу шляхом відшкодування половини суми витрачених на його лікування коштів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник з приводу відшкодування дружиною на користь позивача витрат, пов'язаних з його лікуванням у зв'язку з хворобою.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються ст. 90 СК України, яка встановлює взаємний обов'язок чоловіка та дружини брати участь у витратах, пов'язаних із хворобою або каліцтвом другого з подружжя.

Разом з тим, діючий СК України не встановлює порядку та підстав реалізації цього обов'язку.

Статтею 75 СК України встановлені загальні правила щодо взаємного утримання подружжя.

Як стаття 75, так і стаття 90 СК України розміщені законодавцем в одній главі 9 СК України під назвою «Права та обов'язки подружжя з утримання».

Згідно ч.1 ст. 10 СК України якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).

Оскільки спірні правовідносини регулюються положеннями ст. 90 СК України, однак зважаючи на те, що положення вказаної норми не визначають порядку її застосування, то до врегулювання правовідносин сторін за аналогією закону підлягають застосуванню положення ст. 75 СК України, що правильно визначив суд першої інстанції, визначаючи характер спірних правовідносин та правову норму, що підлягає застосуванню до їх врегулювання.

За положеннями частин 2-4 ст. 75 СК України право на утримання має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що обов'язок утримання одного подружжя іншим виникає за наявності юридичних складових - сукупності певних умов, а саме: перебування в зареєстрованому шлюбі або у фактичних шлюбних відносинах після розірвання шлюбу (стаття 76 СК України); хвороба одного з подружжя; потреба в матеріальній допомозі; нижчий від прожиткового рівень матеріального забезпечення.

Отже, при вирішенні питання щодо участі одного з подружжя у витратах на лікування, пов'язаних з хворобою іншого, обов'язковому встановленню підлягає факт не забезпечення останнього прожитковим мінімумом, що свідчить про його потребу у матеріальній допомозі. Вказане повинно бути доведено позивачем.

Відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст. 60 ЦПК України, доведенню позивачем підлягає й наявність у відповідача коштів для участі у витратах на лікування й на нього покладається обов'язок з доведення необхідності лікування та придбання ліків.

Як видно з матеріалів справи позивач є інвалідом першої групи загального захворювання й потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується висновком ВКК № 897 від 15.08.2013 року та довідкою МСЕК від 11.06.2013 року (а.с. 7,15).

Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2016 року встановлено в сумі 1074 гривні; з 1 травня 2016 року - 1130 гривень; з 1 грудня 2016 року - 1208 гривень.

Розмір пенсії позивача по інвалідності становить 2865,26 грн. (а.с. 101), що вдвічі перевищує встановлений законом розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

В порушення вимог ст.ст.10, 60 ЦПК України позивачем та його представником ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції не доведена можливість відповідача ОСОБА_4 надавати кошти на його лікування, наявність в неї додаткових доходів, які не відносяться до спільного майна подружжя, а також наявність особистого майна, визначеного ст. 57 СК України, за кошти якого вона б мала змогу брати участь у витратах, пов'язаних із хворобою чоловіка.

Отже, враховуючи, що позивач ОСОБА_2 отримує пенсію по інвалідності в розмірі, що забезпечує його прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність, відсутність у відповідача можливості брати участь у витратах на лікування позивача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Доводи апеляційної скарги позивача щодо неврахування судом першої інстанції при перевірці доходів відповідача факту отримання нею аліментів на утримання їхньої малолітньої дитини колегія суддів вважає безпідставними, оскільки це не впливає на забезпечення позивача прожитковим мінімумом у встановленому законом розмірі й не є доказом наявності у відповідача особистих коштів для участі у витратах на його лікування, з огляду на те, що позивач отримувану нею заробітну плату в розмірі 3107,10 грн. (а.с. 95) й аліменти, витрачає на утримання себе разом з малолітньою дитиною, що проживає разом з нею.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на неврахування судом співвідношення прожиткового мінімуму відповідача та фактичних витрат на лікування не мають правового значення для вирішення даної справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313- 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та його представника - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 01 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Л.В. Михайлів

Судді: В.П. Зубакова

Л.В. Митрофанова