Справа № 127/12474/16-ц Провадження № 22-ц/772/2795/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1

Категорія 53Доповідач Медяний В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі:

              головуючого Медяного В.М.,

              суддів: Денишенко Т.О., Оніщука В.В.,

              за участю секретаря Сніжко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної акціонерної компанії «Укрресурси» про стягнення середньомісячного заробітку за затримку розрахунку при звільненні, компенсації втраченої частини коштів та відшкодування моральної шкоди,

 за апеляційною скаргою ОСОБА_2на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 липня 2016 року,-

встановила:

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернувся в суд з даним позовом до Державної акціонерної компанії «Укрресурси» про стягнення середньомісячного заробітку за затримку розрахунку при звільненні, компенсації втраченої частини коштів та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що наказом №1 від 01.12.2015 року відповідач вніс зміни в дату його звільнення, змінивши її на 01.12.2015 року та 26.12.2015 року видав йому трудову книжку, однак розрахунку при звільненні з ним не провів. Зазначає, що раніше рішеннями судів на його користь з даного відповідача була стягнута компенсація за частину невикористаних відпусток. Крім цього, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11.05.2016 року стягнуто на його користь середньомісячний заробіток за затримку розрахунку при звільнені за період по 10.05.2016 року.

Позивач вважає, що не проведення з ним повного розрахунку порушує його трудові права, а тому просив стягнути з ДАК «Укрресурси» на його користь компенсацію за додаткові щорічні невикористані відпустки за період з 09.05.2012 року по 26.12.2015 року на суму 49950,00 грн., середньомісячний заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 11.05.2016 року по 10.06.2016 року в розмірі 13500,00 грн. або на день вирішення справи в суді та компенсацію втраченої частини коштів, внаслідок затримки в термінах їх виплати та інфляції згідно його розрахунку, а також моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн. (а.с.1-2). В подальшому позивач ОСОБА_2 зменшив свої позовні вимоги та просив стягнути з відповідача на його користь середньомісячний заробіток 13500 грн. за час затримки повного розрахунку за період з 11.05.2016 року по 10.07.2016 року в розмірі 27 000,00 грн. або на день вирішення справи в суді, компенсацію втраченої частини коштів в розмірі 1 401 325,00 грн. та завдану йому моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн., а всього разом суму 1 528 325 грн. (а.с.45).

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 липня 2016 рокупозов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з Державної акціонерної компанії «Укрресурси» (01601, м.Київ, Музейний провулок, 12, код ЄДРПОУ 00036044) на користь ОСОБА_2 середньомісячний заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні  за період з 11.05.2016 року по 10.07.2016 року в сумі 18 000,00 грн. та компенсацію втрати частини заробітку внаслідок затримки в термінах його виплати в розмірі 26 478,66 грн., а всього 44 478,66 грн.

Стягнуто з Державної акціонерної компанії «Укрресурси» (01601, м.Київ, Музейний провулок, 12, код ЄДРПОУ 00036044) на користь держави судовий збір в розмір 551,20 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного розрахунку судом розміру стягнення та відповідно неправильного вирішення справи, просить заочне рішення суду першої інстанції в частині стягнення середньомісячного заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 11.05.2016 року по 10.07.2016 року – змінити, стягнувши суму 27 000,00 грн., а в частині стягнення компенсації втрати частини заробітку внаслідок затримки термінів її виплати в розмірі 26 478,66 грн. – залишити без змін. Також просить доповнити рішення суду стягненнями втраченої частини зарплати внаслідок затримки термінів виплати доплати за сумісництво посад за період 01.03.2002 року по 01.12.2015 року, компенсацією, що згідно уточненого розрахунку становить суму індексації 1 845 688 грн. та за затримку терміну виплати середньомісячного заробітку за затримку видачі трудової книжки за період з 09.05.12 р. по 26.12.15 р. компенсацію, що згідно уточненого ним розрахунку становить суму індексації 945 312 грн. Крім цього, просить стягнути понесені ним витрати за надання йому правової допомоги в сумі 1500 грн. та моральну шкоду в сумі 200 000 грн. В іншій частині просить рішення залишити без змін.

08.08.2016 року позивач ОСОБА_2 подав доповнення до своєї апеляційної скарги та просить змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення середньомісячного заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 11.05.2016 року по 10.07.2016 року з 18 000,00 грн на суму 27 000,00 грн., в частині стягнення компенсації втрати частини заробітку внаслідок затримки термінів її виплати в сумі 26 478,66 грн. – залишити без змін. Також просить доповнити рішення суду стягненнями втраченої частини зарплати внаслідок затримки термінів виплати доплати за сумісництво посад за період 01.03.2002 року по 01.12.2015 року, компенсацією, що згідно уточненого розрахунку № 2 становить суму індексації 1060419 грн. та за затримку терміну виплати середньомісячного заробітку за затримку видачі трудової книжки за період з 09.05.12 р по 26.12.15 р. компенсацію, що згідно уточненого ним розрахунку становить суму індексації 241 293 грн. Крім цього, просить стягнути понесені ним витрати на надання йому правової допомоги в сумі 1500 грн та моральну шкоду в сумі 200 000 грн. В іншій частині просить рішення залишити без змін.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_2 свою апеляційну скаргу повністю підтримав та просив її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Представник відповідача Державної акціонерної компанії «Укрресурси» до суду апеляційної інстанції не з’явився, тому відповідно до вимог ст. 74, ч. 2 ст. 305 ЦПК України справа розглянута у його відсутність.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача у справі, вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст.214 ЦПК України, при ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст.10, 57, 60 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобов’язана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ч.1-3 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів вважає, що зазначеним вимогам Закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Так зокрема, судом установлено, що ОСОБА_2 працював на посаді заступника директора по будівництву Вінницького заводу «Модуль», правонаступником якого є відповідач ОСОБА_3 акціонерна компанія «Укрресурси».

Наказом ДАК «Укрресурси» від 01.12.2015 року №1 змінено дату звільнення позивача ОСОБА_2 з 08.05.2012 року на 01.12.2015 року та внесено відповідний запис в трудову книжку.

Однак, в день звільнення позивача ОСОБА_2 відповідачем не проведені всі належні йому виплати.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11.05.2016 року у справі №127/7801/16-ц за позовом ОСОБА_2 до АК «Укрресурси» про стягнення середньомісячного заробітку за затримку видачі трудової книжки, компенсації за дні невикористаних відпусток і затримку повного розрахунку та інших відшкодувань, частково задоволено позов ОСОБА_2 та стягнуто з відповідача на його користь середньомісячний заробіток за затримку повного розрахунку за період з 01.01.2016 року по 10.05.2016 року. В судовому засіданні при розгляді даної справи встановлено, що на день ухвалення рішення з позивачем такі виплати не проведенні, а представник відповідача в судове засідання не з’явився та відповідних доказів виплат не надав.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській, адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у встановлені законодавством строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою  розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від  підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок,  суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток  за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день  постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.  Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки встановлено, що на день звільнення позивача відповідачем не було проведено з ним розрахунок, також не було його проведено і на момент ухвалення рішення, а тому суд дійшов обґрунтованого висновку, що періодом затримки розрахунку при звільненні позивача є період з 11.05.2016 року (враховуючи рішення суду по справі №127/7801/16-ц) по 10.07.2016 року (день, по який просить стягнути  позивач), тобто 2 місяці.

Судом першої інстанції також встановлено, що середньомісячний заробіток ОСОБА_2 становить 9000,00 грн. (6000,00 грн. посадовий окладі+50% посадового окладу за сумісництво), а тому також дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 18000 грн. (9000,00 грн. х 2). При цьому, суд правильно вважав необґрунтованим посилання позивача на те, що його середньомісячний заробіток становить 13500,00 грн., тобто до окладу 9000,00 грн. включається ще 4500,00 грн., як робота за сумісництво, оскільки вони суперечать раніше встановленим обставинам у рішенні Апеляційного суду Вінницької області від 01.04.2016 року у справі №127/27237/15-ц.

При цьому судом звернута увага на те, що вказана сума визначена судом без урахування податків та інших обов’язкових платежів, зважаючи, що справляння і сплата податку з доходів громадян є обов’язком роботодавця та працівника, а тому суд визначив вказану сум без урахування цих платежів, на що звертає увагу Пленум Верховного Суду України в постанові від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати регулюється ст. 34 ЗУ «Про оплату праці», ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушення термінів їх виплати» (зі  змінами і доповненнями).

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Відповідно до зазначених нормативних актів підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги і 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї матеріалів, позивач просив стягнути компенсацію за несвоєчасну виплату суми коштів, стягнутих на його користь відповідно до рішень суду.

Зокрема, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04.12.2015 року у справі №127/23627/15-ц за позовом ОСОБА_2 до Державної акціонерної компанії «Укрресурси» про стягнення коштів, позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 25.06.2015 року по 04.12.2015 року в сумі 48 000, 00 грн.

Однак, судом першої інстанції правильно звернута увага на те, що вказаним рішенням стягувалась не заробітна плата, а середньомісячний заробіток за час затримки її виплати, що є виплатою одноразового характеру та мірою відповідальності роботодавця, а тому нарахування компенсації на вказану суму є безпідставним.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 01 квітня 2016 року у цивільній справі №127/27237/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ДАК «Укрресурси» про стягнення середнього заробітку та компенсації за невикористані відпустки, рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягнені компенсації за невикористані відпустки скасоване та ухвалене нове рішення, яким стягнуто з ДАК «Укрресурси» на користь ОСОБА_2 25 446,57 грн. грошової компенсації за невикористані відпустки за період з 09.05.2015 року по 01.12.2015 року. При цьому, предметом даного спору були не нараховані відпускні (заробітна плата за час відпустки), а грошова компенсація за невикористану відпустку, яка не носить системного характеру, а є разовою виплатою, а тому нарахування компенсації на компенсацію також є безпідставним.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 травня 2016 року у цивільній справі №127/7801/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ДАК «Укрресурси» про стягнення середньомісячного заробітку за затримку видачі трудової книжки, компенсацій за дні невикористаних відпусток і за затримку повного розрахунку та інших відшкодувань, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_2 середньомісячний заробіток за затримку видачі трудової книжки в сумі 385 200,00 грн., компенсацію за дні невикористаних відпусток з 01.03.2002 року по 26.12.2015 року в сумі 49627,00 грн., за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 01.01.2016 року по 10.05.2016 року в сумі 58500,00 грн. та вихідну допомогу за один місяць в сумі 13500,00 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02.02.2016 року у справі №127/28655/15-ц за позовом ОСОБА_2 до АК «Укрресурси» про стягнення заробітку та втраченої частини зарплати, позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_2 кошти в сумі 767 322 грн., яких:

доплата за сумісництво посад в сумі 4500 грн. щомісячно за період з 01.03.2002 року по 01.12.2015 року в сумі 742500,00 грн.,

середньомісячний заробіток за затримку видачі трудової книжки за період з 01.12.2015 року по 26.12.2015 року на суму 11 322,00 грн. і відшкодування середньомісячного заробітку за затримку проведення повного розрахунку за період з 01.12.2015 року по 01.01.2016 року в сумі 13 500,00 грн.

Як вбачається зі змісту зазначених рішень на користь позивача ОСОБА_2 стягувалися разові виплати, крім доплати за сумісництво, яка є частиною заробітної плати. Однак, сума та розмір цієї доплати визначний саме рішенням суду. Враховуючи, що однієї із складових виплати компенсації є її нарахування, а в даному випадку таке нарахування проведене саме судом, нарахування проведене в лютому 2016 року, рішення суду з приводу такого нарахування набрало законної сили 13 лютого 2016 року, дана сума є доходом позивача саме в лютому 2016 року, на момент розгляду цієї справи та ухвалення рішення її виплата не здійснена, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що компенсацію цієї доплати у зв’язку з втратою частини доходів слід провести за період з березня по червень 2016 року.

До такого висновку суд першої інстанції дійшов з урахуванням правового висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові від 7 листопада 2012 року (справа №6-131цс12), відповідно до якого, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення власником встановлених строків виплати нарахованих доходів (зокрема, заробітної плати, пенсії, соціальної виплати, страхових виплат). При цьому, компенсація за порушення строків виплати нарахованого доходу проводиться незалежно від вини органу, що здійснює відповідні виплати та незалежно від порядку і підстав нарахування цього доходу чи його частини: самим підприємством добровільно чи на виконання судового рішення, оскільки ці нормативні акти не містять будь-якого виключення.

Висновок суду щодо можливості поширення положень ст. 34 ЗУ «Про оплату праці» щодо компенсації частини заробітної плати, якщо затримка її виплати пов’язана з невиконанням рішення суду узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові від 21 травня 2014 року ( справа №6-43цс14).  

Згідно п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159  сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу (після утримання податків та обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Як вбачається з матеріалів справи позивачу ОСОБА_2 відповідно до рішення суду нарахована доплата за сумісництво в розмірі 742 500 грн., яка без урахування податків та зборів становить 597 712,50 грн. (18% - податок на доходи фізичних осіб, 1,5 %- військовий збір).

Приріст цін за вказаний період з березня по червень 2016 року становить 4,43  (1,01 х 1,035 х 1,00 х 0,998 х 100-100), а тому сума компенсації становить 26 478,66 грн. Вказана сума також визначена без урахування податків та інших обов’язкових платежів.

Разом з тим при розгляді позовної вимоги в частині стягнення компенсації, судом вірно не взято до уваги розрахунок проведений позивачем, оскільки він проведений на разові виплати, при проведенні розрахунків інших категорії (доплати за сумісництво) не враховані строки нарахування та їх виплати, а також об’єкт нарахування (розрахунки проведенні без урахування утримання податків та обов’язкових платежів).

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до п. п. 5, 13 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її  заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2М в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивач вказує, що невиплатою заробітної плати, втратою доходів внаслідок знецінення йому спричинена моральна  шкода, він страждав, перебував на лікуванні, ніс витрати з цього приводу. Колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов правильно та обґрунтовано висновку про недоведеність вказаної вимоги, оскільки жодного належного та допустимого доказу з цього приводу позивачем суд не надано, а сам факт перебування на лікуванні не свідчить, що дане було спричинено діями відповідача у справі та є підтвердженням причинно-наслідкового зв'язку.

Таким чином колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Згідно ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській, адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції, визначаючи розмір середньомісячного заробітку позивача в розмірі 9000 грн., помилково дійшов такого висновку, пославшись на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 01.04.2016 року, оскільки на його думку суд повинен був послатися на обставини справи встановлені рішенням Вінницького міського суду від 11.05.2016 року, яким розмір середньомісячного заробітку визначений в сумі 13500 грн., оскільки дані твердження повністю спростовуються встановленими та дослідженими судом доказами у справі.

Також не може погодитись колегія суддів і з твердженнями позивача ОСОБА_2 про те, що судом порушені вимоги Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМ України №159 від 21.02.2001 року та твердження ОСОБА_2 про те, що судом безпідставно відмовлено в індексації вчасно невиплачених доходів та невірно застосована норма щодо утримання податків, оскільки такі твердження позивача також не знайшли свого підтвердження та спростовані судом.

Щодо відшкодування понесених позивачем витрат на правову допомогу в сумі 1500 грн., то ОСОБА_2 не надав суду належних доказів понесення ним даних витрат.

Судом правильно та обґрунтовано також відмовлено у відшкодуванні завданої позивачу моральної шкоди, оскільки ним не доведено належними та допустимими доказами те, що невиплатою заробітної плати, втратою доходів внаслідок знецінення йому спричинена моральна  шкода, а сам факт перебування його на лікуванні не свідчить, що дане було спричинено діями відповідача у справі та є підтвердженням причинно-наслідкового зв'язку.

За таких обставин колегія суддів переконана, що доводи апеляційної скарги, що наведені на її обґрунтування, які фактично зводяться до незгоди з ухваленим місцевим судом по справі справедливим рішенням та його суб'єктивної переоцінки, в даному випадку є несуттєвими, рішення суду, прийняте по суті розглянутого цивільно-правового спору не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що посилання скаржника на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, є безпідставним, не обґрунтованим та таким, що суперечить вимогам Закону та матеріалам справи, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2відхилити.

Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : /підпис/ ОСОБА_4

Судді : /підпис/ ОСОБА_5

/підпис/ ОСОБА_6

Згідно з оригіналом: