Справа №592/3705/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1

Номер провадження 22-ц/788/1607/16 Суддя-доповідач - ОСОБА_2

Категорія - 5

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2016 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Околота Г. М.,

суддів -   Левченко Т. А. ,  Хвостика С. Г.

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 на рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 26 серпня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання права власності,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Ковпаківського районного суду м.Суми від 26 серпня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. ( а.с. 62-63)

Не погодившись з рішенням суду представник позивача ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтування скарги зазначає, що суд першої інстанції не з’ясував чи добросовісно, відкрито і безперервно позивачка володіє спірним майном, залишив поза увагою та не надав правової оцінки наданим доказам. Зазначає, що відповідач втратив інтерес до свого майна, не володіє, не користується, не розпоряджається та не утримує його більше ніж 10 років, у зв’язку з чим у позивачки виникло право отримати це майно у власність за набувальною давністю.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано належних доказів, які б давали підстави визнати за нею право власності на спірне майно у порядку, передбаченому ст. 344 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 06 квітня 1998 року ОСОБА_5 було придбано житловий будинок за адресою: м. Суми, вул. Ботанічна, 29 житловою площею 25 кв.м. з надвірними господарчими та побутовими будівлями, що підтверджується договором купівлі - продажу (а.с.6).

З технічного паспорту та інформаційної довідки з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що відповідач є власником зазначеного житлового будинку та земельної ділянки, розташованої за вказаною адресою (а.с. 7 – 11).

06 червня 1998 року сторони зареєстрували шлюб, який був розірваний рішенням Ковпаківського районного суду м.Суми від 22 березня 2004 року (а.с. 12 – 13).

Згідно паспортних даних позивачки вона прописана за адресою: м. Суми, вул. Ботанічна, 29 (а.с. 5).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 зазначала, що з 2004 року відповідач виїхав із спірного житлового будинку, витрати по утриманню будинку та комунальні послуги вона сплачує самостійно, добросовісно, відкрито безперервно володіє майном, тому просила суд визнати за нею право власності на нього у порядку ст. 344 ЦК України.

Відповідно до частин 1, 4 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Виходячи зі змісту ст. 344 ЦК України, обставинами, які мають значення для справи та які повинен довести саме позивач (ч. 1 ст. 60 ЦПК України), є: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Крім того, при вирішенні питання, чи відповідає порядок володіння спірним майном визначенню набувальна давність, слід враховувати, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.

Однак позивач ОСОБА_3 всупереч ст.ст.10, 60 ЦПК України не довела належними та достатніми доказами наявності вказаних обставин, натомість з матеріалів справи вбачається, що спірна нерухомість була придбана відповідачем ОСОБА_5 до укладення шлюбу з позивачкою ( а.с.6) , позивач володіє та користується спірним будинком за волею власника будинку ОСОБА_5, як колишній член сім’ї власника будинку і знає хто є власником майна, тоді як застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстав) для виникнення права власності в момент заволодіння чужою річчю (майном).

Як вбачається з пояснень сторін, між сторонами також існують судові спори та непорозуміння з приводу порядку користування будинком, крім того, відносно спірного будинку існує обтяження, зокрема, спадковий договір від 23 червня 2015 року, відповідно до якого в інтересах ОСОБА_6 встановлено обтяження відносно майна та прав ОСОБА_5 ( зворот а.с. 10).

Таким чином, оскільки в розумінні ст. 344 ЦК України позивач ОСОБА_3 не є добросовісними володільцем спірного житлового будинку, власник якого їй відомий та не відмовилися від свого майна, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених ст. 344 ЦК України правових підстав для визнання за ОСОБА_3 права власності на спірний будинок за набувальною давністю.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції упереджено оцінив докази по справі, а саме показання свідків та надані позивачем документи, а саме квитанції про сплату комунальних послуг, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції дотримався встановленого ст.212 ЦПК України принципу оцінки доказів та дав їм належну оцінку. У зв'язку з цим, суд обґрунтовано відхилив доводи позивача та показання свідків, оскільки їх свідчення не містять обставин щодо визначення порядку володіння спірним будинком, а тому не можуть бути розцінені як достовірні докази на підтвердження вимог позивача.

Крім того, сам факт користування позивачем ОСОБА_3 спірним будинком, сплата нею комунальних платежів, не може бути підставою для застосування набувальної давності, оскільки надані позивачем документи та докази підтверджують лише те, що вона у встановленому законом порядку, як член сім'ї власника житлового будинку у листопаді 1999 року вселилася у будинок , користується ним та приймає участь у витратах по його утриманню на теперішній час, а відтак відсутні підстави для визнання права власності на житловий будинок за ОСОБА_3 за набувальною давністю, відповідно до ст. 344 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач втратив інтерес до свого майна не знайшли свого підтвердження по справі, зокрема, це спростовується запереченням ОСОБА_5 на позовну заяву та його поясненнями у судових засіданнях. (а.с. 40 – 41).

Тому колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про наявність підстав для задоволення позову, пов’язані з невірним тлумаченням зазначеної норми права, а тому не спростовують висновків суду першої інстанції.

Інші доводи скарги також не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи і не містять передбачених законом підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення суду.

Висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки ґрунтуються вони на обставинах, які встановлені в судовому засіданні, наданих сторонами доказах, у відповідності з нормами матеріального і процесуального законодавства, рішення суду відповідає вимогам ст.ст.213, 214 ЦПК України, підстав для його скасування немає, тому відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317, 325 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 – відхилити.

Рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 26 серпня 2016 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -