Справа № 2 "А"-249/09
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 липня 2009 року суддя Марківського районного суду Луганської області Чернік А.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в селищі Марківка справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Марківської райдержадміністрації Луганської області про визнання дій управління неправомірними щодо відмови у виплаті одноразової компенсації і щорічної допомоги на оздоровлення та стягнення недоплачених сум ,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись у своїх вимогах на те, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, визнаний інвалідом 3 групи з 2000 року, знаходиться на обліку в УПСЗН Марківської райдержадміністрації. Згідно ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення, але відповідач не в повному обсязі виплатив суми на оздоровлення - замість передбачених законом 5-ти мінімальних заробітних плат в травні 2007 року і в вересні 2008 року йому виплачено по 90 гривень. В травні 2007 року мінімальна заробітна плата встановлена була в розмірі 420 гривень, в вересні 2008 року - в розмірі 525 гривень, тому йому не доплатили за 2007 рік 1590 гривень ( 420 х 4 = 1680-90 = 1590 ), за 2008 рік - 2010 гривень ( 525 х 4 = 2100 - 90 = 2010).
Крім цього, згідно ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" він має право на отримання одноразової компенсації, яка виплачується учасникам ліквідації аварії Чорнобильської катастрофи та сім,ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов,язана з Чорнобильською катастрофою, в розмірі 30 мінімальних заробітних плат інвалідам З групи. Виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності.
В 2000 році він отримав 3 групу інвалідності, в порушення зазначеного Закону йому не було виплачено одноразової компенсації в розмірі 30 мінімальних заробітних плат.
17.12.2008 року він звернувся до відповідача з вимогою про виплату невиплачених сум, 09.01.2009 року відповідачем було відмовлено в проведенні цих виплат.
Позивач просив суд визнати неправомірними дії управління праці та соціального захисту населення Марківської райдержадміністрації щодо відмови в виплаті компенсації при отриманні групи інвалідності та недоплачених сум на оздоровлення за 2007-2008 роки і зобов,язати управління виплатити на його користь 3600 гривень на оздоровлення, і одноразову компенсацію при отриманні 3 групи інвалідності в 2000 році з урахуванням виплачених сум.
Позивач в судове засідання не з,явився, просив суд розглянути справу за його відсутності.
Відповідач просив суд розглянути справу без участі його представника, надавши заперечення на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено щорічну допомогу на оздоровлення інвалідам 3 групи в розмірі 90 гривень, в такому розмірі позивачу і була проведена виплата. Розмір цих виплат встановлювався виходячи з норм прийнятого законом розміру мінімальної заробітної плати та видатків, передбачених на ці цілі вищеназваною постановою КМУ та Законами
України про державний бюджет України на 2007 рік" та "Про Державний бюджет України на 2008 рік...". Крім цього, на 2007 рік зупинено дію статті 48 Закону України •'Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати за ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік". Виплата одноразової компенсації здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на час встановлення інвалідності чи втрати годувальника. Відповідач вважає, що строк подання позову являється втраченим.
Третя особа, головне управління державного казначейства України в Луганській області, просило розглянути справу за відсутності його представника та надало письмове заперечення на позов.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню із слідуючих підстав.
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ( Закон № 3054- III) передбачена
щорічна допомога на оздоровлення інвалідам третьої групи в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Судом встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, визнаний інвалідом 3 групи з квітня 2000 року, захворювання пов,язане з виконанням обов,язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується відповідними посвідченнями.
Відповідачем згідно вищезазначеної постанови КМУ №562 проведена виплата позивачу щорічної допомоги на оздоровлення в травні 2007 та у вересні 2008 року в розмірі по 90 гривень.
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивач також має право на отримання одноразової компенсації, яка виплачується учасникам ліквідації аварії Чорнобильської катастрофи та сім,ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов,язана з Чорнобильською катастрофою, в розмірі 30 мінімальних заробітних плат інвалідам З групи. Відомостей про те, що позивачу в 2000 році виплачувалась одноразова компенсація при отриманні 3 групи інвалідності, відповідачем не надано.
Відповідач, відмовляючи позивачу в виплаті різниці між розміром допомоги, встановленим ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постановою КМУ № 532, посилається на те, що Кабінет Міністрів своїми постановами визначив розмір щорічної допомоги з урахуванням можливостей бюджету.
Відповідно ж до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов,язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зазначені постанови, в яких встановлено виплату допомоги в твердій грошовій сумі, суперечать Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яким передбачено, що розмір щорічної допомоги залежить від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на час здійснення виплати. Розмір одноразової компенсації при отриманні групи інвалідності залежить від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на час встановлення інвалідності.
Тому, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та закони про встановлення мінімальних заробітних плат на 2007-2008 роки і на час встановлення 2 групи інвалідності позивачу - квітень 2000 року.
Посилання відповідача на те, що Законом України " Про Державний бюджет України на 2007 рік " зупинена дія ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є безпідставним, оскільки відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист у разі втрати працездатності з незалежних від них обставин. Конституційні ж права і свободи згідно ст. 22 Конституції України гарантуються і не
не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свооод.
В ст. 8 Конституції закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Тому позбавлення громадян пільг, передбачених ст. 48 Закону України " Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" суперечить Конституції України.
Крім цього рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 та від 22.05.2008 року № Ю-рл/2008 положення Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» про зупинення дії та зміну ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист..." визнано неконституційними, а рішення, визнані неконституційними відповідно до законодавства України, втрачають чинність з дня визнання їх неконституційними. Рішення Конституційного суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв,язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Не заслуговує на увагу також посилання відповідача на те, що позивачем пропущений річний строк для звернення до адміністративного суду.
Відповідно до ч.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк.
Позивачу відмовлено відповідачем у виплаті недоплачених сум допомоги 09.01.2009 року і тому строк звернення до адміністративного суду необхідно обчислювати з цього часу.
Згідно законів України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» розміри мінімальних заробітних плат на момент виплати становили 420 гривень у травні 2007 року та 525 гривень у вересні 2008 року.
З урахуванням вказаних розмірів мінімальних заробітних плат та вже виплачених сум відповідач повинен виплатити позивачеві за 2007 рік 1590 гривень ( 420 х 4 = 1680-90 = 1590 ), за 2008 рік - 2010 гривень ( 525 х 4 = 2100 - 90 = 2010 ), всього 3600 гривень.
В квітні 2000 року згідно Закону України "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2000 рік" мінімальна заробітна плата встановлена була в розмірі 118 гривень, тому розмір компенсації при отриманні 3 групи інвалідності повинен становити 3540 гривень (118 х 30 ). В зв,язку з тим, що відсутні дані про виплату компенсації в 2000 році, суд вважає можливим винести рішення про зобов,язання відповідача виплатити компенсацію в розмірі 30 мінімальних заробітних плат з урахуванням виплачених сум.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 8-12, 17-19, 99, 158-163 КАС України, Конституцією України, ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»,
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати неправомірними дії управління праці та соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації Луганської області щодо відмови в виплаті недоплачених сум на оздоровлення ОСОБА_1 за 2007-2008 роки та одноразової компенсації при отриманні 3 групи інвалідності.
Зобов,язати управління праці та соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації Луганської області виплатити на користь ОСОБА_1 відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» недоотримані кошти на оздоровлення за 2007 рік в сумі 1590 гривень, за 2008 рік в сумі 2010 гривень, всього 3600 гривень та одноразову компенсацію при отриманні 3 групи інвалідності в
розмірі 30 мінімальних заробітних плат на час встановлення 3 групи інвалідності з урахуванням виплачених сум.
Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня винесення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.