18 жовтня 2016 року                                                                                                         м. Київ       

У Х В А Л А 

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

 

головуючого ОСОБА_5суддів ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_4 про перегляд судових рішень щодо нього,

 

 

в с т а н о в и л а:

 

Вироком Чутівського районного суду Полтавської області від 2 червня 2015 року ОСОБА_4 визнано невинуватим та виправдано у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК), у зв'язку із недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення. 

 

Вироком Апеляційного суду Полтавської області від 18 лютого 2016 року вказаний вирок скасовано та ухвалено новий, яким ОСОБА_4 визнано винним за частиною першою статті 190 КК та призначено покарання у виді  штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень. На підставі статті 49, частини п'ятої статті 74 КК ОСОБА_4 звільнено від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.  

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 липня 2016 року вирок апеляційного суду залишено без зміни.

 

В заяві до Верховного Суду України ОСОБА_4 порушує питання про перегляд вироку апеляційного суду та ухвали суду касаційної інстанції з підстави пункту 2 статті 445 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), стверджуючи про неоднакове застосування касаційним судом однієї і тієї самої норми права, передбаченої пунктом 1 частини першої                            статті 91 КПК, пов'язуючи ці доводи з тим, що подія кримінального правопорушення, за вчинення якого його засуджено, і яка відповідно до зазначеної норми права підлягає доказуванню, в кримінальному провадженні щодо нього не встановлена, так як касаційний суд не звернув увагу на неконкретність обвинувачення у вироку апеляційного суду, яким визнав ОСОБА_4 винуватим у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК, без уточнення способу шахрайського заволодіння майном: шляхом обману чи зловживання довірою.

З огляду на це просить скасувати зазначені судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

 

На підтвердження зазначених доводів ОСОБА_4 долучив копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 березня 2016 року щодо ОСОБА_4, в якій констатація неконкретності обвинувачення і відсутність встановлення конкретного способу вчинення шахрайських дій стала підставою для скасування вироків судів нижчих інстанцій й спрямування провадження на новий розгляд до суду першої інстанції. 

 

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши заяву та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів вважає, що передбачені законом підстави для відкриття провадження відсутні.

 

Згідно зі статтею 444 КПК Верховний Суд України переглядає  судові рішення у кримінальних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. 

Перелік підстав для перегляду судових рішень Верховним Судом України, що набрали законної сили, визначений статтею 445 КПК. Цей перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

 

За змістом заяви ОСОБА_4 стверджує про недоведеність події кримінального правопорушення, у вчиненні якого його визнано винуватим.

 

Разом із тим, питання факту вчинення правопорушення, його доведеність не є предметом перегляду Верховним Судом України.

 

Окрім того, відповідно до статті 190 КК шахрайство може бути вчинено шляхом обману чи зловживання довірою, що не виключає можливість вчинення цього правопорушення одночасно двома способами, визначеними у диспозиції цієї статті.

 

Із оскаржуваних судових рішень убачається, що ОСОБА_4 визнано винуватим у шахрайстві, вчиненому як шляхом обману, так і зловживання довірою. При цьому у вироку апеляційного суду, з яким погодилася і касаційна інстанція, визначено, які дії ОСОБА_4 відносяться до обману, а які ─ до зловживання довірою, тоді як в порівнюваному судовому рішенні касаційна інстанція визнала, що обвинувачення щодо способу вчинення шахрайства не конкретизовано.

 

Отже, з наданих документів не вбачається неоднаковості застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої Кримінальним процесуальним Кодексом України, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень, тобто підстави для перегляду судових рішень Верховним Судом України, передбаченої пунктом 2 статті 445 цього Кодексу.

 

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що подана                   ОСОБА_4 заява є необґрунтованою. 

 

Керуючись статтями 450, 451 КПК, колегія суддів       

                                            

ухвалила:              

Відмовити ОСОБА_4 у допуску справи до провадження Верховного Суду України про перегляд судових рішень щодо нього.

 

Ухвала оскарженню не підлягає.

                                                                              

Судді:

    

ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_5                                                     

 

 

З оригіналом згідно

Суддя Верховного Суду України                                                                 ОСОБА_5