ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2010 р. Справа № 2-а-2188/10/0270 м.Вінниця

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Драчук Тетяни Олександрівни,

при секретарі судового засідання: Димчишина Тетяна Вікторівна

за участю представників сторін:

позивача : ОСОБА_1

відповідача : ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Вінінтерсервіс"

до: Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ :

В березні 2010 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю “Вінінтерсервіс” з позовом до Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень рішень.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що за результатами перевірки підприємства, з питань дотримання вимог податкового законодавства, яка проводилась за період з 15.01.2008 по 30.06.2009 року, підприємству визначено податкові зобов’язання та штрафні санкції за податковими повідомленнями-рішеннями від 27.04.2010 року за №0001582300\3 про донарахування податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 592407 та №0001592300\3 про донарахування податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 257500,50.

За результатами адміністративного оскарження вищезазначені податкові повідомлення-рішення залишено без змін як ДПА у Вінницькій області так і ДПА України.

Не погоджуючись з мотивацією відповідача щодо виявлених в ході перевірки порушень позивач зазначає про те, що при проведенні перевірки не було враховано повноту формування валових витрат та формування податкового кредиту при здійсненні фінансово-господарської діяльності із контрагентами товариства.

Зокрема, щодо нарахування податку на прибуток, позивач вказує на необґрунтованість тверджень податкового органу щодо проведення товариством безтоварної господарської операції із СПД ОСОБА_4 В, а також на неврахування відповідачем при збільшенні зобов’язання з податку на прибуток операції по повороту коштів. Так, кошти повернуті контрагенту внаслідок неможливості виконати зустрічне зобов’язання були віднесені відповідачем у доходи, однак не віднесені до витрат підприємства.

В даному випадку поза увагою відповідач залишив те, що фактично господарська операція щодо купівлі-продажу між сторонами не відбулась, дебіторська або кредиторська заборгованість не виникли, що також вказує на те, що придбання або реалізація товару не здійснювалась.

Наводить позивач також те, що поворот коштів здійснено в той самий день, коли і отримано на рахунок товариства, тобто в тому самому податковому періоді.

Вважає позивач помилковим також твердження податкового органу щодо не дотримання вимог податкового законодавства у фінансово-господарських відносинах із ПП «Коммтрейд». Зокрема, у позові звернено увагу на те, що податкова дійшла висновку про недійсність правочину купівлі-продажу конвеєрних стрічок на тих підставах, що відносно посадових осіб ПП «Коммтрейд» порушено кримінальну справу по факту фіктивного підприємництва, а також відсутність у бухгалтерському обліку ТОВ «Вінінтерсервіс» підтвердження використання обладнання у господарській діяльності. Будь-які інші підстави стверджувати недійсність операції у податкового органу відсутні.

Висновок щодо недійсності операції позивача із ПП «Коммтрейд» став підставою для збільшення податкового зобов’язання з ПДВ та відповідного зменшення податкового кредиту, яке позивачем заперечується виходячи із наявності всіх підстав для включення сум ПДВ до податкового кредиту та здійснення останнього на підставі податкових накладних.

Щодо невикористання конвеєрних стрічок у діяльності товариства, останнім у позові вказано, що в подальшому вони були реалізовані ВП «Волиньвуглезбудпостач» та ТОВ «Агропромпереробка». Податкові накладні щодо придбання та реалізації стрічок відображені у книзі обліку придбання та продажу товарів, довіреності зареєстровані в книзі реєстрації. В даному випадку ТОВ «Вінінтерсервіс» щодо вказаної господарської операції здійснило посередницьку діяльність і транспортування не проводило, що також не було прийнято до уваги під час перевірки і, в свою чергу, спростовує безтоварність вказаної операції.

Заперечуючи проти позову, Гайсинська міжрайонна державна податкова інспекція Вінницької області подала до суду письмові заперечення в яких наводить, що не визнає позовні вимоги ТОВ «Вінінтерсервіс» та не погоджується з наведеним у позовній заяві, зазначаючи, що кошти, які надійшли від СПД ОСОБА_4 як плата за зерно не було враховано товариством у складі податкових зобов’язань. Окрім того, дана операція по бухгалтерському обліку товариства не відображена.

В запереченнях відповідач в обґрунтування своєї позиції щодо невизнання позову наводить також те, що перевіркою було виявлено факт надходження на рахунок товариства, від одного із його засновників (ОСОБА_5 У.), 730000 грн. Його частина у статутному фонді становить 33%. Розмір статутного фонду станом на 30.06.2009 року становить 52000, відтак частка ОСОБА_5 в ньому дорівнює 17160 грн. У бухгалтерському обліку дані операції було відображено як погашення заборгованості по внескам до статутного капіталу. Разом з тим, заборгованість ОСОБА_5 у статутному фонді, яка складала 8580 грн. була погашена станом на 31.07.2008. За таких обставин решта суми, а саме 721420 грн. прирівняно податковим органом до безповоротної фінансової допомоги, що в свою чергу підлягає оподаткуванню податком на прибуток.

Стосовно операцій між позивачем і ПП «Коммтрейд» у запереченнях вказано, що підприємство не представило документів, які б свідчили про фактичне отримання (переміщення, транспортування) товару, за даними бухгалтерського обліку основні засоби у товариства також відсутні, таким чином товариством не доведено реальність операцій. Окрім того, відносно ПП «Коммтрейд» порушено кримінальну справу, в процесі розслідування якої були встановлені докази, які підтверджують реєстрацію ПП «Коммтрейд» з метою приховування незаконної діяльності. За наведених обставин, перевіркою зроблено висновок про відсутність документів, які б підтверджували фактичне отримання і використання у господарській діяльності конвеєрних стрічок та визнано усну угоду їх купівлі нікчемною. За рахунок включення до податкового кредиту податкових накладних виданих ПП «Коммтрейд» завищено і суми податкового кредиту.

Таким чином, відповідач вважає оскаржувані рішення обґрунтованими та прийнятими у відповідності до закону, а позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

В судовому засіданні представник позивача – ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити з підстав викладених в позовній заяві.

Представники відповідача – ОСОБА_6 та ОСОБА_7 заявлені позовні вимоги не визнали, посилаючись на викладене в письмових запереченнях (а. с. 56-58). Окремо зазначили про незаконність віднесення суми у розмірі 721420 грн. до доходної частини товариства, оскільки фактично це сума внесена на збільшення статутного фонду товариства.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно, об’єктивно дослідивши надані у справу докази, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі з наступних підстав.

Так, зі свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи ТОВ «Вінінтерсервіс» серія А00 №534911, державну реєстрацію товариства проведено 14.01.2008 року.

У вересні-жовтні 2009 року, відповідно до наказу Гайсинської МДПІ від 13.10.2009 року №446, дане підприємство було перевірене з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 15.01.2008 року по 30.06.2009 року. Наслідки перевірки знайшли своє відображення в ОСОБА_1 від 20.10.2009 року №1817/2301/35536946.

Даний акт став підставою для винесення відносно ТОВ “Вінінтерсервіс” податкових повідомлень-рішень від 27.04.2010 року за №0001582300\3 про донарахування податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 592407 та №0001592300\3 про донарахування податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 257500,50.

Досліджуючи зобов’язання щодо податку на прибуток, визначене податковим рішенням-повідомленням №0001582300/3, суд встановив, що на нього, серед іншого, вплинуло не оподаткування товариством доходу від отриманої фінансової допомоги в сумі 721420 грн., яка надійшла на рахунок товариства в 3 кварталі 2008 року.

Дані кошти надійшли на рахунок товариства, як погашення заборгованості по внескам до статутного фонду від ОСОБА_5, який є одним із учасників товариства. Із посиланням на дану обставину підприємство і обґрунтовує те, що наведена сума не була обкладена податком на прибуток.

Доказом збільшення статутного фонду товариства є наявна в матеріалах справи копія статуту, затвердженого протоколом загальних зборів учасників за №2 від 22 квітня 2009 року та зареєстрований 27.08.2009 року. Безпосередньо відомості щодо статутного фонду та розміру частик у ньому кожного з учасників товариства містить стаття 10 Статуту, з якої вбачається, що дійсно статутний фонд підприємства становить 785000 грн.

Разом з тим, як встановлено в судовому засіданні та не заперечується сторонами, станом на 30.06.2009 року розмір статутного фонду становив 52000 грн. і частка ОСОБА_5 у ньому становила 17680 грн. Від початку ним було внесено 8840 грн., залишок було внесено до 31.07.2008 року шляхом зарахування на рахунок товариства 730 000 гривень. За мінусом заборгованості ОСОБА_5 по статутному фонду товариства, решта сума становить 721420 грн.

За наведеного вище вбачається, що зміни до статуту були зареєстровані в серпні 2009 року, в той час, як сума, яку позивач вважає погашенням заборгованості по внесках до статутного фонду, була внесена іще третьому кварталі 2008 року, тобто за рік до фактичного збільшення фонду та реєстрації відповідних змін.

Таким чином, сума 721420 грн. була прирівняна податковим органом до безповоротної фінансової допомоги, яка за положеннями п. 4.1.6 п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон про прибуток) включається до валового доходу.

За таких обставин суд приходить до висновку про обґрунтованість збільшення податкового зобов’язання з податку на прибуток в цій частині.

Разом з тим, безпідставним суд вважає нарахування податку на прибуток на суму 250 000 грн., на яку податковим органом встановлено заниження задекларованих товариством доходів від продажу товарів.

Дана сума була зарахована на рахунок позивача його контрагентом – СПД ОСОБА_8, про що свідчить виписка від 31.07.2008 року, відповідно до якої на рахунок ТОВ «Вінінтерсервіс» надійшло 300000 в т.ч. ПДВ 50000 грн. Кошти перераховані як плата за зерно, згідно рахунку б/н від 30.07.2008 року.

Наведений факт був розцінений податковим органом як порушення правил ведення податкового обліку, зокрема п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону про прибуток, відповідно до якого датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

В спростування такої позиції відповідача, позивач надав документи з яких вбачається повернення СПД ОСОБА_8 отриманої від нього суми коштів, зокрема платіжне доручення 31 липня 2008 року №20, призначенням платежу за яким є плата за зерно.

Таким чином кошти були повернуті ОСОБА_8 в той самий день, коли і отримані від нього.

Як встановлено в судовому засіданні поворот коштів був викликаний неможливістю виконати своє зобов’язання із відвантаження зерна.

Оцінюючи дані обставини суд виходить із визначення господарської операції наведеного у ч.1 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Так, господарська операція – це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань у власному капіталі підприємства.

Визначення господарської операції наведене також у Положенні про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (Положення №88), за яким господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Цим же положенням визначена необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами.

В даному випадку відносини між суб’єктами господарювання обмежились лише перерахуванням, а в подальшому поверненням перерахованої суми коштів.

Тобто господарська операція з продажу товару не відбулась, кошти були повернуті в тому самому періоді, а відтак не відбулось і жодного впливу на дохідну частину підприємства, в зв’язку з чим підстав для збільшення валового доходу товариства не вбачається.

За умови ж зарахування перерахованих коштів до валового доходу товариства, необхідним, у випадку їх повернення є також віднесення цих коштів до валових витрат.

В результаті можна дійти висновку, про протиправність збільшення відповідачем податкового зобов’язання товариства в цій частині.

Наступним показником, який вплинув на збільшення податку на прибуток товариства є виключення зі складу валових витрат коштів за придбання конвеєрної стрічки, як включених до таких в порушення п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону про прибуток, за положеннями якого до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Так, з акту перевірки вбачається, що перевіркою встановлено проведення позивачем взаєморозрахунків з ПП «Коммтрейд» в результаті яких позивач отримав від контрагента податкову накладну №110 від 30.07.2008 року на суму 730000 грн. в т.ч. ПДВ 121666,72 грн. (видаткова накладна від 30.07.2008 року) на придбання стрічки ТР.2ШТС-ТК-200/1000 – 490 кв.м. та стрічки ТР.2ШТС-ТК-200/800 – 782,9 пог. м. та відповідно включено до суми валових витрат декларації з податку на прибуток.

Факт відрахування коштів вбачається також із датованих 30.07.2008 р. відповідних банківських виписок з рахунку ТОВ «Вінінтерсервіс» відкритого у відділенні №101 АКІБ «УкрСиббанк».

Однак дана операція розцінюється податковою інспекцією як безтоварна, оскільки товариством не представлено документів, які б свідчили про фактичне отримання (переміщення, транспортування) товару від ПП «Коммтрейд».

Такий висновок податкової ґрунтується також на відсутності у ТОВ «Вінінтерсервіс» основних засобів. Свідчення щодо організації транспортування також відсутні. Отже, а думку податкового органу у позивача відсутні документи, які б свідчили про фактичне отримання та використання у господарській діяльності вказаного товару

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здіснення господарських операцій.

Стаття також містить вимоги до первинних документів, які передбачені і Положенням №88.

Дотримання визначених наведеними нормативними актами вимог є умовою надання первинним документам юридичної сили і доказовості.

Суд, дослідивши податкову та видаткову накладні, які стали підставою відображення операції з купівлі конвеєрної стрічки у бухгалтерському обліку товариства, дійшов до висновку про їх відповідність вимогам до первинних документів.

Відносно відсутності документів, що підтверджують фактичне отримання (переміщення, транспортування) товару – суд не вважає це достатньою обставиною для визнання операції безтоварною, оскільки неотримання товару покупцем не означає відсутності самої господарської операції з його купівлі.

Виходячи із зазначеного вище визначення господарської операції для визнання факту її здійснення такою, що відбулась достатньою є діяльність підприємства із контрагентами, що вплинула на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів

Окрім того, судом встановлено, що метою купівлі конвеєрної стрічки була подальша її продаж іншим контрагентам, зокрема ТОВ «Агропромпереробка» та ДП «Волиньвуглезбудпостач».

Дана обставина підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, супроводжуючими відповідні податкові операції (ДП «Волиньвуглезбудпостач»: накладна та податкова накладна від 15.09.2008 року №3, а також довіреність на отримання товару; ТОВ «Агропромпереробка»: накладна та податкова накладна від 30.08.2008 №19)

Щодо відсутності документів, які підтверджують транспортування, суд вважає за необхідне зазначити, що як організація транспортування так і безпосередньо його здійснення, не є обов’язковою умовою для угоди купівлі-продажу та відображення її у бухгалтерському обліку, а відтак і не є доказом безтоварності операції.

Документи ж які є обов’язковими в даній ситуації у бухгалтерських документах присутні та оформлені з дотриманням всіх норм і правил.

Податковим органом також зменшено валових витрат товариства за рахунок вилучення податкової накладної, визнаної останнім недійсною. Підставою для такого вилучення стали отримані відповідачем в ході перевірки відомості щодо порушення кримінальної справи по факту фіктивного підприємництва ПП «Коммтрейд».

Суд критично оцінює таку позицію податкової інспекції виходячи з наступного.

Так, діючі суб’єкти господарювання мають право укладати господарські угоди із іншими суб’єктами господарювання, здійснення яких підтверджується виданими останніми первинними документами.

Статтею 215 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Водночас, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого вказаною статтею міститься обов’язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов’язковому доведенню.

Крім того, при кваліфікації правочину за цією статтею, має враховуватись вина, доказом якої може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. Факту ж лише її порушення в даному випадку недостатньо.

Також, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов’язання пов’язує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності).

Відповідачем не надано доказів порушення позивачем при укладанні/виконанні правочину конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договору, як і не доведено вини позивача та наявності умислу при укладенні угоди.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість висновку податкового інспектора щодо визначення правочину як такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та, відповідно, щодо нікчемності правочину.

Згідно п.п.7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є звітним податковим документом і розрахунковим документом одночасно.

Чинним законодавством України не передбачено обов’язку одного суб’єкта господарювання перевіряти дійсність первинних документів, виданих йому іншими.

Отже, посилання відповідача на недійсність податкової накладної, як на одну з підстав, що слугувала прийняттю оскаржуваного податкового повідомлення-рішення судом до уваги не беруться.

Дана обставина вплинула також на формування податкового кредиту позивача.

За загальним правилом, установленим пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит –це сума, на яку платник має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду.

Відповідно до положень п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів (робіт, послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отримана від ПП «Коммтрейд» податкова накладна, яка стала підставою для нарахування податкового кредиту містить всі обов’язкові реквізити, передбачені п.п. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість.

Окрім того, згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. №165, єдиною підставою визнання недійсною податкової накладної є її заповнення особою, яка не є платником ПДВ.

За таких обставин, суд вважає безпідставним твердження податкового органу щодо завищення підприємством податкового кредиту на суму ПДВ в серпні місця 2008 року в розмірі 118787 та в вересні 2008 року в розмірі 2880 грн.

Як наслідок протиправним є і оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0001592300\3 про визначення податку на додану вартість в сумі 85833,50 грн.

Наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину (пункт, речення) рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій.

Нарахування податку на прибуток (а звідси й податку на додану вартість) в разі порушення вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" стосовно формування валових витрат виключає визнання рішення податкового органу недійсним в якійсь сумі цих податків. Таке рішення підлягає визнанню протиправним повністю, оскільки суд перевіряє обґрунтованість рішення податкового органу, зокрема, й у частині розрахунків, і не може самостійно нараховувати податки, збори, штрафні (фінансові) санкції.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить також із того, що податкові повідомлення-рішення №0001582300\3 про визначення податку на прибуток підприємств та №0001592300\3 про визначення ПДВ підлягають визнанню протиправним з наведених вище підстав і скасуванню в повному обсязі, оскільки суд перевіривши обґрунтованість рішення податкового органу і у частині розрахунків, не може самостійно нараховувати податки та штрафні санкції.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб’єкта владних повноважень.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні.

Враховуючи наведене, суд, дійшов до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Позивачем, сплачено 3,40 грн. судового збору, а тому дана сума має бути стягнута на його користь з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Позов задовольнити.

Визнати протиправними податкові повідомлення-рішення від 27.04.2010 року №0001582300/3, №0001592300/3 прийняті Гайсинською міжрайонною державною податковою інспекцією Вінницької області та скасувати.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства обмеженою відповідальністю "Вінінтерсервіс" 3грн.40коп. судового збору.

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови оформлено: 30.07.10

Суддя          Драчук Тетяна Олександрівна

27.07.2010