ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2010 р. Справа № 2-а-3667/10/0270
м. Вінниця
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Мельник-Томенко Жанни Миколаївни,
при секретарі судового засідання: Зелінській Ірині Василівні
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1, представник на підставі довіреності
відповідача : ОСОБА_2, представник на підставі довіреності
третя особа: ОСОБА_3, представник на підставі довіреності
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ТАС""
до: Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в особі Територіального управління Головавтотрансінспекції у Вінницькій області
про: визнання протиправною та скасування постанови
ВСТАНОВИВ :
Фізична особа – підприємець ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в особі Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови про застосування фінансових санкцій.
Позовні вимоги мотивовані наступним.
На підставі акту перевірки № 181549 від 22.06.2010 року додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт, відповідачем прийнято постанову № 088974 від 02.08.2010 року про застосування фінансових санкцій в сумі 1700 грн. Як слідує з акту перевірки, позивачем допущено порушення ч. 2 ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», яке полягає в наданні послуг з перевезення пасажирів без видачі поліса обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті.
Позивач вважає такі висновки безпідставними. Так, 22.06.2010 року згідно дорожнього листа № 048170 водій автобуса АВ 9702 АІ, на підставі паспорта маршруту на спеціальні регулярні перевезення, проводив перевезення пасажирів по маршруту Київ – Вінниця з відправленням з м. Києва о 18:00 хв. Під час стоянки автобуса о 15:47 год. на площі Привокзальній в м. Києві державними інспекторами ГДІ була проведена перевірка документів у водія. Перевіряючими не було взята до уваги наявність у водія автобусу поліса А №0100224 від 20.01.2010 року обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті, яким застраховано 18 пасажиромісць в даному автобусі, а також не звернуто уваги на наявність відривних талонів до вказаного поліса на кожного пасажира.
Поліс А №0100224 від 20.01.2010 року та відривні талони до нього є додатками до договору страхування, укладеного між приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС»» та ПП ОСОБА_4 Тобто позивачем було виконано вимоги постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті», а також Закону України «Про автомобільний транспорт». Окрім того, в салоні автобуса не було жодного пасажира. Натомість під час відправлення автобусу о 18:00 год. по маршруту Київ – Вінниця наявним пасажирам були видані поліси № 001168-001182.
Враховуючи викладене, позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову відповідача № 088974 від 02.08.2010 року про застосування фінансових санкцій в сумі 1700 грн.
У судовому засіданні позивач підтримав заявлений позов та, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти задоволення позову, надав письмові заперечення та просив суд відмовити в задоволенні позову. Відповідно до заперечень, відповідач вказує, що під час перевірки у пасажирів були відсутні поліси обов’язкового страхування, наявність яких передбачена «Положенням про обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті» № 959 від 14.08.1996 року. Так, позивач був зобов’язаний видати кожному пасажиру страховий поліс, при цьому цей поліс має бути на окрему бланку і знаходитись у кожного пасажира. Надані позивачем копії начебто страхового полісу А №0100224 є додатком № 3 до договору доручення № 02-3823/002/01 від 20.01.2010 року, копію якого не було надано перевіряючим. Разом з тим, чинним законодавством не передбачено страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті додатками до договорів доручення. За таких обставин, відповідач вказує на неможливість застрахувати пасажира додатком додатка до договору доручення. Разом з тим, відповідач звертає увагу суду, що в страховому полісі, який є додатком до договору доручення ПП ОСОБА_4 зазначений як перевізник, що є страховим агентом згідно договору № 02-3823/002/01 від 20.01.2010 року і як страхувальник, що є замовником транспортних послуг перевізника згідно цього ж договору. Тобто, договір укладено ПП ОСОБА_4 в односторонньому порядку, що не відповідає вимогам ст. 901 Цивільного кодексу України. За таких обставин, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.
Ухвалою суду від 01.11.2010 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено – приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС»».
У судовому засіданні представник третьої особи вказав, що ПАТ «Страхова група «ТАС»» уклало з ПП ОСОБА_4 договір доручення № 02-3823/002/01 від 20.01.2010 року де визначено останнього страховим агентом, який від імені довірителя може виконувати дії щодо пропозиції, роз’яснення, отримання страхового платежу, укладення із замовниками транспортних послуг полісу обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті під час здійснення регулярних спеціальних перевезень. Окрім того, ПАТ «Страхова група «ТАС»» уклала з ПП ОСОБА_4 поліс обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті А №0100224 від 20.01.2010 року, додатком до цього полісу є корінці полісу, які видаються кожному пасажиру. Таким чином, пасажири, яких перевозив позивач були належним чином застраховані та мали корінці полісу, що є додатками до полісу № А 0100224, а тому в разі настання страхового випадку мали б право і отримали б страхові виплати.
Суд, вислухавши пояснення позивача, представників відповідача та третьої особи, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно свідоцтва про державну реєстрацію серії В 03 № 389525, ОСОБА_4 зареєстрований фізичною особою – підприємцем 08.10.2002 року.
У відповідності до свідоцтва про сплату єдиного податку серії Ж № 208810 від 01.10.2010 року ПП ОСОБА_4 знаходиться на спрощеній системі оподаткування.
Відповідно до акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №088974 від 02.08.2010 року, проведеною 22.06.2010 року о 15 год. 47 хв. перевіркою встановлено порушення ПП ОСОБА_4 законодавства про автомобільний транспорт. А саме, надання послуг з регулярних спеціальних пасажирських перевезень за маршрутом «Вінниця – Київ - Вінниця» без видачі кожному застрахованому пасажиру страхового полісу, що передбачено п. 3 Положення про обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 959 від 14.08.1996 року, а також ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Повідомленням № 02-3/3545 від 21.07.2010 року ОСОБА_4 повідомлено про розгляд справи щодо порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Постановою про застосування фінансових санкцій № 088974 від 02.08.2010 року до ФОП ОСОБА_4 застосовано фінансові санкції в розмірі 1700 грн., на підставі ч. 1 абз. 3 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Копію постанови направлено позивачу, що підтверджується супровідним листом № 02-3/3788 від 04.08.2010 року.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.
Згідно зі статтею 6 Закону України “Про автомобільний транспорт”, урядовий орган державного управління з питань контролю на автомобільному транспорті здійснює державний контроль за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів законодавчо регульованої сфери, що визначають організацію перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом та державний нагляд за забезпеченням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, безпеки автомобільних перевезень.
Урядовим органом державного управління з питань контролю на автомобільному транспорті, відповідно до пункту 1 Положення про Головну державну інспекцію на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2004 року № 1190, є Головна державна інспекція на автомобільному транспорті (Головавтотрансінспекція), що діє у складі Мінтрансзв'язку і йому підпорядковується.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, наявністю відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням ними ліцензійних умов, а також процедура здійснення державного нагляду за забезпеченням такими суб'єктами господарювання безпеки автомобільних перевезень врегульована Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р. № 1567 (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 2 Порядку державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок (п. 4 Порядку).
Так, відповідно до пункту 15 Порядку під час проведення рейдової перевірки, зокрема, перевіряється наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України “Про автомобільний транспорт” документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Стаття 39 Закону «Про автомобільний транспорт» регламентує, що автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Відповідно до договору замовлення послуг з перевезення пасажирів від 25.05.2010 року, укладеного ОСОБА_5В.(замовник) та ФОП ОСОБА_4 (перевізник), перевізник надає замовнику послуги з оплатного перевезення організованих груп пасажирів за певним маршрутом і визначеним розкладом, протягом передбаченого строком договору, тобто до 31.12.2010 року.
Так, документами для водія автобуса, що здійснює регулярні спеціальні пасажирські перевезення, згідно положень зазначеної вище статті, є: посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, схема маршруту, розклад руху, інші документи, передбачені законодавством України.
Відповідно до пункту 46 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. № 176, регулярні спеціальні перевезення здійснюються на підставі договору, згідно з яким перевізник надає підприємству, установі та організації, яка виступає замовником транспортних послуг, послуги з перевезення організованої групи пасажирів за певним маршрутом і визначеним розкладом руху, протягом передбаченого договором строку.
Як вбачається зі схеми спеціальних перевезень, розкладу руху автобусів, договору на замовлення послуг з перевезень пасажирів від 25.05.2010 р., позивач здійснює регулярні спеціальні пасажирські перевезення по маршруту «Вінниця – Київ - Вінниця» через Житомир.
Як зазначено в акті перевірки позивачем, надавались послуги з перевезення пасажирів без видачі кожному пасажиру страхового полісу, передбаченого п. 3 Положення про обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 959 від 14.08.1996 року.
Згідно пункту 3 Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №959 від 14.08.1996 р. (надалі – Положення № 959), кожному застрахованому перевізник, що виступає агентом страховика, видає страховий поліс. Він може видаватися на окремому бланку або міститися на зворотному боці квитка.
Застрахованими, згідно пункту 2 вказаного Положення, вважаються пасажири з моменту оголошення посадки в морське або річкове судно, поїзд, автобус або інший транспортний засіб до моменту завершення поїздки.
Як встановлено судом, ФОП ОСОБА_4 на підставі договору доручення № 02-3823/002/01 від 20.01.2010 року, укладеного з приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС»» являється страховим агентом даної компанії, згідно ст. 15 Закону України «Про страхування» та п. 3 постанови Кабінету Міністрів України № 959 від 14.08.1996 року Положення № 959.
Окрім того, між ПАТ «Страхова група «ТАС»» та ФОП ОСОБА_4 укладено договір страхування А №0100224 від 20.01.2010 року, предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з життям, здоров’ям та працездатністю застрахованої особи. Відповідно до п.п. 18.1 п. 18 договору страховими випадками є : загибель або смерть застрахованої особи внаслідок нещасного випадку на транспорті; одержання застрахованою особою травми внаслідок нещасного випадку на транспорті при встановленні їй інвалідності; тимчасова втрата застрахованою особою працездатності внаслідок нещасного випадку на транспорті. Відповідно до п. 19 договору, виплата страхової суми застрахованій особі (її сім’ї або спадкоємцю) здійснюється страхувальником на підставі: заяви застрахованої особи (п.п. 19.1.1), акта про нещасний випадок (п.п. 19.1.2), листа непрацездатності або довідки спеціальних установ про встановлення інвалідності (п.п.19.1.3), у разі загибелі чи смерті застрахованої особи внаслідок страхового випадку – копії свідоцтва про смерть та документа про право на спадщину для спадкоємців (п.п. 19.1.4), страхового поліса або документа, що його замінює (п.п. 19.1.5).
Додатком № 3 до договору страхування А 0100224 від 20.10.2010 року являється поліс обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті, укладеного між ПАТ «Страхова група «ТАС»» та перевізником ФОП ОСОБА_4, при цьому застрахованими особами вказані – організована група пасажирів, що перевозиться автобусом перевізника по маршруту Вінниця – Київ – Вінниця.
Таким чином, позивач являючись страховим агентом ПАТ «Страхова група «ТАС»» видав кожному пасажиру корінець полісу, що являється додатком до полісу № А 0100224. Кожен корінець полісу має свій порядковий номер та містить інформацію щодо страховика, розмір страхової суми на кожного пасажира (застраховану особу), прізвище, ім’я, по-батькові пасажира, маршрут, дату та контактний телефон.
Згідно з п. 3 Положення № 959, страховий платіж за обов'язковим особистим страхуванням від нещасних випадків на транспорті утримується з пасажира перевізником, який діє від імені страховика за винагороду на підставі договору доручення на лініях залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного та електротранспорту на міжобласних і міжміських маршрутах у межах однієї області, Автономної Республіки Крим у розмірі до 1,5 відсотка вартості проїзду, на маршрутах приміського сполучення - до 3 відсотків вартості проїзду. Кожному застрахованому перевізник, що виступає агентом страховика, видає страховий поліс. Він може видаватися на окремому бланку або міститися на зворотному боці квитка. Документом, що підтверджує страхування пасажирів під час здійснення регулярних пасажирських перевезень автомобільним транспортом, є квиток. У страховому полісі зазначається: вид обов'язкового страхування; найменування, адреса, телефон страховика; розміри страхового платежу та страхової суми.
У відповідності до п. 5 Положення № 959, відносини між перевізниками та страховиками щодо страхування пасажирів і водіїв визначаються укладеними між ними договорами доручення та договорами страхування.
Враховуючи викладене, суд вважає безпідставними висновки відповідача стосовно порушення позивачем вимог п. 3 Положення № 959, оскільки пасажирам були видані корінці полісу, що є додатками до полісу № А 0100224. Як видно з даного Положення № 959 ним не затверджено обов’язкової форми страхового полісу, а передбачено, що такий поліс може міститися і на зворотному боці квитка. Разом з цим, визначено обов’язкові реквізити, які мають бути у полісі.
Судом встановлено, що у корінцях до полісу вказані ці реквізити, а тому позивачем в повному обсязі додержано вимоги Положення № 959. Окрім того, представник страховика у судовому засіданні вказав, що вказані корінці полісу посвідчують факт укладення договору обов’язкового особистого страхування з кожним із пасажирів. При цьому, вказав, що у разі настання страхового випадку, корінець поліса являється однією з підстав для здійснення страхової виплати.
Враховуючи викладене, судом встановлено, що позивач дотримується вимог Положення № 959.
Окрім того, з пояснень наданих сторонами у судовому засіданні, а також з акту перевірки та розкладу руху автобусів, судом встановлено, що перевірку проведено о 15 год. 47 хв. 22.06.2010 року. При цьому, місцем перевірки вказано місце посадки та висадки пасажирів розташоване неподалік станції Вокзальна в м. Києві, а час відправлення 18 год. 00 хв.
Таким чином, відповідачем не доведено та не підтверджено доказами того, що на момент перевірки позивач надавав послуги з перевезення пасажирів без наявності полісу страхування. Зокрема, не підтверджено перебування пасажирів у автобусі, перелік пасажирів які не були застраховані, їх кількість, а також факт надання позивачем транспортних послуг.
З наведеного вбачається, що обставини викладені в акті, а саме: надання послуг з спеціальних перевезень без видачі кожному пасажиру страхового полісу не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.
З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для притягнення позивача до відповідальності, визначеної абз. 3 ч.1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
А тому, постанова про застосування фінансових санкцій №088974 від 02.08.2010 року прийнята відповідачем без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, необґрунтована, а тому є протиправною та підлягає скасуванню.
При вирішенні справи суд також керувався наступним.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто, протягом розумного строку.
Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Стаття 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За сукупністю наведених обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Згідно положень статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову начальника територіального управління Головавтотрансінспекції у Вінницькій області №088974 від 02.08.2010 року про застосування фінансових санкцій.
Стягнути на користь ФОП ОСОБА_4 документально підтверджений розмір судових витрат в сумі 3, 40 грн.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови оформлено: 12.11.10
Суддя Мельник-Томенко Жанна Миколаївна
09.11.2010