У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/873/16

Головуючий у 1-й інстанції: Данилюк У.Т.

Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю.

13 жовтня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Ватаманюка Р.В. Мельник-Томенко Ж. М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до Хмельницької районної державної адміністрації в особі сектору державної реєстрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

В травні 2016 року публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі ТОВ "УкрСиббанк") звернулося до суду з позовом до Хмельницької районної державної адміністрації в особі сектору державної реєстрації (далі державний реєстратор), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 вервесня 2016 року закрито провадження в адміністративній справі, на підставі п.1 ч.1 ст.157 КАС України, а саме: справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просив його скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлялися про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

За приписами п.2 ч.1 ст.197 КАС України розгляд справи колегією суддів здійснюється в письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, виходячи із наступного.

Приймаючи рішення про закриття провадження у справі, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, натомість, спір має розглядатися за правилами ЦПК України, оскільки спірні правовідносини пов'язані з порушенням цивільно-правової угоди.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на слідуюче.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 цього ж Кодексу справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Правова позиція з даного питання також викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» №8 від 20.05.2013 року, відповідно до п. 3 якої вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом пункту 1 частини першої статті 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

З викладеного вбачається, що адміністративним є спір про оскарження дій особи, які вона вчиняє в якості суб'єкта владних повноважень на виконання владних управлінських функцій.

Так, в даній справі, ПАТ "Укрсиббанк" заявлено позовні вимоги щодо визнання протиправними дій державного реєстратора Реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції Хмельницької області щодо вилучення (припинення) обтяження речового права за реєстраційним № 7633739 та №7633754 в Єдиному реєстрі заборон відчудження об'єктів нерухомого майна на підставі заяви про вилучення обтяження нерухомого майна від 08.08.2014 року та щодо виключення запису за реєстраційним № 7633661 на підставі повідомлення про виключення запису з Державного реєстру іпотек від 08.08.2014 року.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 1 липня 2004 року (далі Закон № 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав (ч. 1 ст. 3 вказаного Закону).

Згідно ч. 5 ст. 3 Закону № 1952-IV, державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом.

За змістом абз. 2 ч. 1 ст. 9 цього Закону державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону № 1952-IV дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду.

При цьому, під діями слід розуміти рішення, прийняті зазначеними суб'єктами владних повноважень з питань реєстрації.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави вважати, що вирішуваний спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції.

Таким чином, на думку колегії суддів, висновок суду першої інстанції про те, що цей спір не належить до адміністративної юрисдикції, не ґрунтується на положеннях чинного законодавства України, тому прийняте ним рішення підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу суду першої інстанції на дотримання вимог ст. 99, 100 КАС України.

Відповідно до ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог.

Так, як слідує з адміністративного позову позивачем (найменування) оскаржується рішення відповідача від 08.08.2014 року, однак з даним позовом позивач звернувся до суду тільки 11.05.2016 року, тобто позов заявлений поза межами строку звернення з адміністративним позовом, установлених законом.

Відповідно до ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Виходячи з наведеного, при розгляді справи суд першої інстанції повинен перевірити дотримання позивачем вимог ст. 99 КА України та за необхідності застосувати наслідки передбачені ст. 100 КАС України.

Згідно з ч. 1 ст. 204 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги позивача спростовують висновки, покладені в основу рішення суду першої інстанції, прийнятого з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 199, 204, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" задовольнити.

Ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до Хмельницької районної державної адміністрації в особі сектору державної реєстрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії скасувати.

Справу направити до Хмельницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Сторчак В. Ю.

Судді Ватаманюк Р.В. Мельник-Томенко Ж. М.