Справа № 308/15879/14-ц

У Х В А Л А

Іменем України

13 жовтня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

Головуючого: Куцина М.М.

суддів: Бондаренка Ю.О., Панька В.Ф.

при секретарі: Сочка І.І.

розглянувши без участі сторін в судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 в інтересах позивача ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21 червня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», третя особа: приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Балаж М.В., про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним ,-

в с т а н о в и л а:

У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Кей-Колект», третя особа: приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Балаж М.В., про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 20 листопада 2006 року між ним та АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк» був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11080662000 та додаткові угоди до нього № 1 та № 2 від 30 січня 2009 року, проте цей договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, а також Законам України «Про захист прав споживачів» та «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», у зв'язку з чим є недійсним, оскільки при підписанні договору було порушено законні права позичальника, як споживача фінансових послуг, банк вдався до нечесної підприємницької діяльності і ввів позичальника в оману стосовно валюти кредиту, порядку його надання, умов повернення кредиту споживачем. Крім того, зазначив, що договір містить несправедливі умови, порушує принцип рівності сторін, не містить усіх істотних умов, детальний розпис загальної вартості кредиту.

В порушення Закону України «Про захист прав споживачів» та нормативно-правових актів Національного банку України під час укладання цього договору банком не було надано інформацію про умови кредитування, сукупну вартість кредиту. Вважає, що інформаційний лист банку від 20 листопада 2006 року, який приєднаний до договору карткового рахунку № НОМЕР_1 від 20 листопада 2016 року, не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та постанови НБУ № 168.

Посилаючись на ці обставини, просить визнати укладені між ним та АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк» договір про надання споживчого кредиту № 11080662000 від 20 листопада 2006 року, додаткові угоди № 1 та № 2 від 30 січня 2009 року недійсними та визнати інформаційний лист АКІБ «УкрСиббанк» від 20 листопада 2006 року таким, що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, просить зобов'язати приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Балаж М.В. виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, переданого в іпотеку за договором іпотеки № 11080662000 від 20 листопада 2006 року, укладеного між ним та АКІБ «УкрСиббанк», а саме нерухоме майно - двохкімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та застосувати наслідки недійсності оспорюваного договору про надання споживчого кредиту № 11080662000 від 20 листопада 2006 року.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 21 червня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 в інтересах позивача ОСОБА_2 ставить питання про скасування даного рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема вказує на те, що судом у справі було визначено належним відповідачем ТОВ «Кей-Колект», інтереси якої представляє особа, згідно довіреності, особу якого не було належним чином встановлено в судовому засіданні. Представник вважає, що були порушені права та обов'язки позивача, як учасника судового процесу відповідно до ст. 27 ЦПК України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне в її задоволенні відмовити з наступних підстав.

Відповідно до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 20 листопада 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11080662000, відповідно до якого банк надав позивачу кредит в сумі 17000 швейцарських франків, що дорівнює еквіваленту 68506.24 грн. за курсом НБУ на день укладення цього договору, строком до 20 листопада 2016 року, зі сплатою за користування кредитом 8.99 % річних (а.с. 9-16). У додатку № 1 до вказаного кредитного договору сторони погодили графік погашення кредиту (а.с. 17-20).

У забезпечення виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору в той же день між останнім та АКІБ «УкрСиббанк» був укладений договір іпотеки № 11080662000, посвідчений приватний нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Балаж В.В., відповідно до якого позивач передав в іпотеку банку нерухоме майно - двохкімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 21-24).

Крім того, 20 листопада 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 був укладений договір № НОМЕР_1, відповідно до якого банк, для обліку операцій за платіжною карткою клієнта, відкрив останньому картковий рахунок (а.с. 42-48).

У той же день між сторонами був укладено договір № 591630 про відкриття поточного рахунку та розрахунково-касове обслуговування в іноземній валюті (долари США), згідно умов якого банк відкриває клієнту поточний рахунок в іноземній валюті № НОМЕР_2 на підставі заяви клієнта та документів наданих ним відповідно до вимог чинного законодавства України, і здійснює його розрахунково-касове обслуговування (а.с. 51, 52).

У інформаційному листі від 20 листопада 2006 року АКІБ «УкрСиббанк» повідомив позивачу відомості щодо умов та особливостей кредиту овердрафт для клієнтів - фізичних осіб в рамках програми «Кредитування на споживчі потреби під заставу нерухомості» (а.с. 49).

30 січня 2009 року АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 уклали додаткові угоди № 1 та № 2 до договору про надання споживчого кредиту № 11080662000 від 20 листопада 2006 року (щодо зміни умов кредитного договору при реструктуризації), відповідно до яких сторони домовилися про перенесення строків виконання зобов'язань позичальника зі сплати процентів за договором, зміну кінцевого терміну повернення кредиту за договором, а також сторони домовилися, що для ідентифікації договору можуть застосовуватися як номер договору, зазначений при його укладенні, так і реєстраційний номер договору в системі обліку банку, а саме № 11080662001, та дійшли згоди про зміну схеми погашення кредиту (а.с. 25, 26).

У додатку № 2 сторони погодили графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту (а.с. 30-36).

11 червня 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей - Колект» був укладений договір факторингу № 4, згідно умов якого до нового кредитора - ТОВ «Кей - Колект», перейшли, зокрема права вимоги за зобов'язаннями, які виникли у ОСОБА_2 на підставі договору про надання споживчого кредиту та договору іпотеки № 11080662000 від 20 листопада 2006 року (а.с. 76-85).

Зі змісту підписаного позивачем кредитного договору та додаткових угод до нього вбачається, що позивач був поінформований про всі істотні умови договору, спосіб та терміни погашення кредиту, його сукупну вартість, розмір та терміни сплати процентів та інших платежів тощо.

У пункті п. 9.13 оспорюваного договору зазначено, що підписання даного договору позичальником свідчить про те, що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього, перед підписанням даного договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зазначене відповідає положенням ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції чинній на час укладення договору.

До того ж, Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, якими передбачено надання споживачу відповідної інформації у письмовому вигляді перед укладенням договору, затверджені постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 541/13808 та набрали чинності 4 червня 2007 року, тобто після укладення кредитного договору.

Посилання позивача на несправедливі та дискримінаційні умови договору, не узгоджуються з вимогами ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів» та спростовуються умовами спірного договору, якими визначені предмет договору, умови повернення кредиту, обов'язки як банку, так і позичальника.

Свобода договору полягає у вільному волевиявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб і відповідати їхній волі. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.

Крім того, судом встановлено, що волевиявлення позивача на укладення договору про надання споживчого кредиту № 11080662000 від 20 листопада 2006 року було вільним, жодного тиску з боку контрагента або інших осіб на укладення договорів не виявлено, договори підписані сторонами, а тому ними вільно визначені умови надання кредиту, а також мета кредиту, розмір та строк сплати процентів, тощо. При підписанні договорів та отриманні кредиту від позивача будь-яких заперечень не надходило.

Отже, підпис позичальника на договорі про отримання споживчого кредиту № 11080662000 від 20 листопада 2006 року є письмовим підтвердженням того, що позичальник у письмовій формі ознайомлений з умовами кредитування, а також свідчить про отримання ним всієї інформації про умови кредитування. Таким чином, всі вимоги щодо інформування споживача банком були виконані.

Тому посилання позивача на введення його в оману щодо обставин, які мають істотне значення, з посиланням на ненадання повної інформації про умови кредитування, ризики тощо, виходячи з положень ст. 230 ЦК України є безпідставними, оскільки спростовуються умовами спірного договору.

Посилання позивача про те, що банк не мав законних підстав для здійснення кредитування в іноземній валюті за відсутності індивідуальної ліцензії необґрунтовані, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Позивачем визнається, що грошові кошти на виконання оспорюваного кредитного договору він отримав у гривневому еквіваленті у розмірі, що відповідає курсу НБУ на день укладення договору та визначеного у п. 1.1 кредитного договору. Отримання позивачем кредиту у конвертованій валюті не може бути підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

За змістом ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Такий висновок підтверджений у правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.

На момент укладення договору про надання споживчого кредиту, до відома позичальника були належним чином доведені всі необхідні умови договору. Банк виконав належним чином взятий на себе обов'язок, надав позичальнику кредитні кошти.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 цього Кодексу).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями ст.ст. 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

Розмір та умови надання та повернення грошових коштів, а також сплати процентів, у тому числі черговість погашення заборгованості, визначаються за домовленістю сторін у кредитному договорі, що відповідає принципу свободи договору (правова позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-845цс15).

Суд першої інстанції повно й всебічно з'ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку та прийшов до правильного висновку про те, що у задоволенні позову в частині визнання договору про надання споживчого кредиту № 11080662000 від 20 листопада 2006 року, додаткових угод № 1 та № 2 від 30 січня 2009 року до нього недійсними та визнання інформаційного листа АКІБ «УкрСиббанк» від 20 листопада 2006 року таким, що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а також позовні вимоги про зобов'язання приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Балаж М.В. виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна за договором іпотеки № 11080662000 від 20 листопада 2016 року та застосування наслідків недійсності оспорюваного договору є похідними від позовної вимоги про визнання оспорюваного кредитного договору недійсним, не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

Постановлене судом рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального закону й не може бути скасованим з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 307, 308, 313 - 315, 317 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області , -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 в інтересах позивача ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21 червня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді