У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

 Верховного Суду України у складі:

 

головуючого	Школярова В.Ф.,
суддів	Гриціва М.І. та Прокопенка О.Б.,
за участю прокурора представників потерпілої захисника  засудженого	ОСОБА_4,  ОСОБА_5 і ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1,

 

розглянувши у судовому засіданні 01 вересня 2009 року у м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_2 та засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду м. Києва від              16 червня 2009 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

                Вироком Подільського районного суду м. Києва від 08 квітня 2009 року

 

                       ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

уродженця та мешканця м. Києва,

такого, що не має судимості,

 

засуджено:

за ч. 2 ст. 286 КК України до позбавлення волі на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

 

         На підставі до ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки. На нього покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.

 

 

Постановлено стягнути із ОСОБА_1 на користь потерпілої    ОСОБА_6 69363 грн. матеріальної та 50000 грн. моральної шкоди; на користь ОСОБА_9 23 626 грн. матеріальної та 5000 грн. моральної шкоди.

         Як визнав суд, ОСОБА_1 17 жовтня 2004 року о 09 год. 45 хв., керуючи  автомобілем  ВАЗ-2109,  державний  номерний  знак  НОМЕР_1, рухаючись в крайній лівій смузі руху по вул. Олени Теліги в напрямку      вул. Ольжича зі сторони вул. Костянтинівської в м. Києві, в порушення вимог п. 1.3 Правила дорожнього руху, який зобов'язує учасників дорожнього руху знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими, п.п. 1.4, 1.5, 2.3 б), 12.1, 12.3, 13.3 вказаних Правил, не врахував дорожню обстановку і не вибрав безпечну швидкість та інтервал, при виникненні небезпеки для руху, яку об'єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості, створив небезпеку руху та загрозу життю і здоров'ю громадян, внаслідок чого автомобіль занесло на зустрічну смугу руху, де зіткнувся з автомобілем ВАЗ-21102, державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_7, який рухався в середній смузі.

В результаті порушення ОСОБА_1 правил безпеки дорожнього руху пасажир автомобіля ВАЗ-21102 ОСОБА_6 отримала тяжкі тілесні ушкодження, які небезпечні для життя.

 

Розглядаючи справу в апеляційному порядку за апеляцією прокурора,  який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, представників потерпілої ОСОБА_6 та захисника засудженого ОСОБА_1, адвоката ОСОБА_2, Апеляційний суд м. Києва скасував вирок щодо ОСОБА_1 у частині призначеного покарання і постановив свій вирок від 16 червня      2009 року, яким за ч. 2 ст. 286 КК України призначив покарання у виді позбавлення волі на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

 

Змінено вирок суду і в частині стягнення моральної шкоди. Постановлено стягнути із засудженого ОСОБА_1 на користь         ОСОБА_6 завдану моральну шкоду в розмірі 100000 грн.

У решті вирок суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

У касаційних скаргах:

         Захисник ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_1, просить вирок Апеляційного суду м. Києва від 16 червня 2009 року скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд. Вважає, що судове слідство проведено неповно та однобічно, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, у справі істотно порушено кримінально-процесуальний закон, тому, що в основу обвинувального вироку було покладено неналежні докази, а саме акт автотехнічної експертизи №2511/282 від 25 листопада     2004 року, висновок комісійної автотехнічної експертизи №5202/5203/11382 від 10 серпня 2007 року, висновки судово-медичних експертиз №2470/Є від  07 грудня 2004 року та №138/Є від 01 грудня 2005 року і протокол відтворення обстановки та обставин події за участю свідка ОСОБА_7 Крім того, у судовому засіданні не допитано експерта ОСОБА_8 Оскільки відтворення обстановки та обставин події із свідком ОСОБА_7 проведено без участі захисника, ОСОБА_2 вважає, що було порушено право ОСОБА_1 на захист. На думку захисника, до вчинення дорожньо-транспортної пригоди причетний ОСОБА_7 Поряд із цим, захисник вказує, що призначене ОСОБА_1 покарання не відповідає тяжкості вчиненого злочину та даним про його особу, внаслідок суворості. Вважає, що перевиховання ОСОБА_1 можливе без ізоляції його від суспільства.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить вирок Апеляційного суду м. Києва від 16 червня 2009 року щодо нього змінити та призначити йому покарання не пов'язане із позбавленням волі. Засуджений також вказує, що судом істотно порушено кримінально-процесуальний закон, оскільки суд послався на докази, які не відповідають вимогам КПК України.

На касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2 надійшло заперечення від представників потерпілої               ОСОБА_6 - ОСОБА_5 та ОСОБА_3 у якому вони просять залишити касаційні скарги без задоволення. Зазначають, що апеляційним судом, без порушення кримінально-процесуального закону, винесено вирок, що винність засудженого доведена, а призначене апеляційним судом покарання, відповідає тяжкості вчиненого злочину та даним про його особу.  

 

         Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого ОСОБА_1 і захисника ОСОБА_2, які підтримали касаційні скарги, представників потерпілої ОСОБА_6 - ОСОБА_5 та ОСОБА_3 щодо залишення касаційних скарг без задоволення, думку прокурора ОСОБА_4 про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів не знаходить підстав для їх задоволення.

 

                Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілій ОСОБА_6 тяжкі тілесні ушкодження, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються зібраними й дослідженими в судовому засіданні доказами.

Зазначені в касаційних скаргах засудженого та його захисника доводи були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій, вони не містять у собі необхідних та достатніх підстав для скасування вироку й спростовуються наступною сукупністю доказів.

           ОСОБА_1 вказував, що 17 жовтня 2004 року приблизно о 09 год.      50 хв. керував автомобілем  ВАЗ-2109,  рухаючись по вул. Олени Теліги зі сторони вул. Костянтинівської в напрямку вул. Ольжича у м. Києві. Порушивши правила дорожнього руху водій автомобіля ВАЗ-21102, під керуванням ОСОБА_7, раптово виїхав на зустрічну смугу і відбулося зіткнення, в результаті якого пасажиру ОСОБА_6 були заподіяні тілесні ушкодження.

Попри те, що засуджений ОСОБА_1 своїми показаннями намагався вигородити себе, вказуючи про дотримання правил дорожнього руху, суд правильно не надав їм визначального значення, але врахував у сукупності з іншими доказами обвинувачення.

Зокрема, із перевірених судом показань потерпілої ОСОБА_6, убачається, що 17 жовтня 2004 року приблизно о 10 годині вона перебувала в якості пасажира автомобіля ВАЗ-21102 під керуванням ОСОБА_7, коли і відбулася дорожньо-транспортна пригода, в якій вона отримала тяжкі тілесні ушкодження.

Свідок ОСОБА_7 вказував про те, що 17 жовтня 2004 року приблизно 9 год. 50 хв. він керував автомобілем ВАЗ-21102  по вул. О. Теліги з боку вул. Копиловської в напрямку метро «Петрівка», не доїжджаючи до нічного клубу «Фрідом» із зустрічної смуги на великій швидкості на його смугу виїхав автомобіль ВАЗ-2109 під керуванням ОСОБА_1 і від удару вирвало ліве колесо його автомобіля. Після чого автомобіль став некерованим, виїхав на зустрічну смугу де зіткнувся з іншим автомобілем. У результаті ДТП його сестра ОСОБА_6 отримала тяжкі тілесні ушкодження.

Свідок ОСОБА_9 повністю підтверджувала показання свідка   ОСОБА_7

Свідок ОСОБА_10, який їхав на автомобілі «Форд-ескорт» в

зустрічному напрямку автомобіля ВАЗ-21102 під керуванням ОСОБА_7

вказував, що він не був очевидцем зіткнення автомобілів

ВАЗ-2109 та ВАЗ 21102, однак бачив, як автомобіль ВАЗ-21102,

рухався йому назустріч без колеса, змінюючи напрямок руху, а потім виїхав

на смугу його руху і зіткнувся з його автомобілем.

Аналогічні за змістом показання давав свідок ОСОБА_11, який під час ДТП перебував в автомобілі ОСОБА_10

Свідок ОСОБА_12, яка проходила неподалік місця ДТП,

почувши скрегіт металу бачила, як у автомобіля ВАЗ-21102 по ходу його

руху відлетіло колесо, він виїхав на зустрічну смугу і зіткнувся з

автомобілем, що їхав у зустрічному напрямку.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали зазначені показання потерпілої та свідків достовірними, оскільки вони об'єктивно узгоджуються між собою та відповідають іншим доказам у справі.

            Так, оглядом місця ДТП, схеми до нього та фотознімків встановлено, що на смузі руху автомобіля ВАЗ-21102 виявлено бите скло та захист двигуна автомобіля ВАЗ-2109. Інших слідів зіткнення не зафіксовано. Протокол  був підписаний учасниками ДТП ОСОБА_1 та ОСОБА_10, а також понятими (т. 1 а.с. 13-22).

            

             Із висновків комісійної судової транспортно-трасологічної та авто-технічної експертизи від 10 серпня 2007 року, проведеної в суді за ініціативою сторони захисту, вбачається, що зіткнення між автомобілями ВАЗ 21102 та ВАЗ 2109 сталося на середній смузі, по якій рухався автомобіль ВАЗ 21102, в районі середини довжини ділянки зони осипання скла. В даній дорожній ситуації дії водія автомобіля ВАЗ-2109 ОСОБА_1 не відповідали вимогам п. 12.1 ПДР (т. 2 а.с. 253-263).

 

            Разом з тим, судом дана оцінка висновку комплексної транспортно-трасологічної і автотехнічної експертизи від 30 серпня 2005 року, згідно якого припускалась можливість зіткнення (первинного контакту) як на лівій смузі проїзної частини дороги в напрямку руху автомобіля під керуванням ОСОБА_1, так і в середній смузі зустрічної половини проїзної частини в напрямку руху автомобіля під керуванням ОСОБА_7 і визнано, що висновки цієї експертизи суперечать іншим об'єктивним доказам у справі.

 

           Місцевим судом належним чином проаналізовані показання свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14, які начебто бачили сліди зіткнення на смузі руху автомобіля засудженого. Судом, із наведенням мотивів, обґрунтовано визнано, що показання вказаних свідків не відповідають даним, які містяться у матеріалах справи, а тому суд не взяв їх до уваги. Так, свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 не змогли конкретизувати обставини, які достовірно зафіксовані на місці ДТП, крім того, плуталися в показаннях.

 

            З даних протоколу відтворення обстановки і обставин події вбачається, що слідчим перевірялися доводи ОСОБА_1 про те, що автомобіль ОСОБА_7 виїхав на його смугу. Однак, ОСОБА_1 на місцевості не зміг показати як були розташовані транспортні засоби. Крім того, навіть виходячи з тих суперечливих даних, на які вказував засуджений, з урахуванням ширини дороги автомобіль ВАЗ-21102 міг виконати маневр без виїзду на зустрічну смугу руху (т. 2 а.с. 227-229).

Таким чином, з урахуванням наявних у справі доказів у їх сукупності, які належним чином проаналізовані, суд прийшов до правильного висновку про те, що зіткнення автомобілів ВАЗ-21102 і ВАЗ-2109 відбулося на смузі руху автомобіля ВАЗ-21102, а тому твердження ОСОБА_1, в яких він вказує, що зіткнення відбулося на його смузі руху, обґрунтовано судом визнано надуманими і такими, що не відповідають дійсності.

Як встановлено висновком судово-медичної експертизи потерпілій ОСОБА_6 внаслідок ДТП були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя (т. 2, а.с. 3-6, 10-12).

 

 5 лютого 2008 року судом першої інстанції була призначена комплексна судово-медична та автотехнічно-трасологічна експертиза, дані висновків якої відтворюють механізм одержання потерпілою тілесних ушкоджень під час зіткнення автомобілів (т.3 а.с. 37-41). Зазначені  експертизи призначені та виконані у відповідності з вимогами кримінально-процесуального закону, проведені у провідних експертних установах України, їх висновки повні та науково-обґрунтовані, і суд першої інстанції на законних підставах поклав їх в основу вироку.

А тому доводи касаційної скарги  захисника ОСОБА_2 про те, що назви експертиз, на які послався суд, не відповідають тим, що були вказані в постановах про їх призначення, не є суттєвими і не впливають на суть висновків. Жодних суперечностей ці експертизи не містять, навпаки, відповідають іншим наведеним у вироку доказам, в зв'язку з чим судом прийнято правильне рішення щодо відмови у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_2 про виклик до суду експерта-автотехніка          ОСОБА_8

 

Твердження захисника засудженого ОСОБА_1  про те, що суд не мав права посилатися на дані протоколів відтворення обстановки і обставин події за участю ОСОБА_1 від 22 березня 2006 року та ОСОБА_7 від    26 березня 2006 року, з тих підстав, що ці слідчі дії проведені без участі захисника, не можна визнати підставними.

 

Згідно п. 4 ч. 2 ст. 48 КПК України захисник має право бути присутнім при виконанні слідчих дій з участю обвинуваченого, а при виконанні інших слідчих дій - лише з дозволу слідчого. Таким чином, проведення відтворення обстановки і обставин події зі свідком у відсутності обвинуваченого та його захисника є правом слідчого і це ніяким чином не порушує право обвинуваченого на захист.

 

Доводи касаційних скарг захисника ОСОБА_2 та засудженого ОСОБА_1, що суд необґрунтовано  послався як на доказ обвинувачення на висновок автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи від       25 листопада 2004 року, складений експертом Лолою О.П.,  не заслуговують на увагу, оскільки як убачається з вироку суду, в ньому немає посилань на висновки вказаної експертизи.

 

З огляду на наведене, твердження захисника ОСОБА_2 на те, що суд послався на недопустимі та неналежні докази, не відповідають дійсності.

Колегія суддів відзначає, що висновки, яких дійшов суд, були зроблені на підставі ретельного, повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх фактичних обставин справи. Матеріали справи не містять обставин, що можуть викликати сумніви в правильності рішення суду.

Усе зазначене дає підстави вважати, що суд постановив законний та обґрунтований вирок.

Кваліфікація дій засудженого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяли тяжкі тілесні ушкодження, є правильною.

 

Що стосується покарання, обраного апеляційним судом, то воно відповідає тяжкості злочину, даним про особу винного і визначено з урахуванням усіх обставин справи. Зокрема, апеляційний суд належним чином дослідив дані, що характеризують ОСОБА_1, врахував його ставлення до вчиненого, часткове відшкодування завданих збитків, те що ОСОБА_6, 1981 року народження в результаті дорожньо-транспортної пригоди стала інвалідом 1 групи, прикута до інвалідного візка і на даний час відсутні прогнози на її видужання, не має можливості обслуговувати елементарні потреби та дійшов до обґрунтованого висновку, що виправлення    ОСОБА_1 не можливе без ізоляції від суспільства.

 

Таким чином своє рішення про призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі апеляційний суд, у відповідності з вимогами                ст. 65    КК України, належним чином умотивував і колегія суддів знаходить це рішення переконливим. У даному випадку призначене покарання є необхідним й достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Підстав для задоволення касаційних скарг засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2 і визначення покарання засудженому без позбавлення волі колегія суддів не знаходить. Судом у відповідності до закону, за який ОСОБА_1 засуджено, обґрунтовано застосовано і додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на два роки.

 

Істотних порушень вимог кримінального чи кримінально-процесуального закону, які б давали підстави для скасування вироку, не встановлено.

 

Апеляційним судом підставно, з наведенням відповідних мотивів, збільшено розмір заподіяної ОСОБА_1 моральної шкоди потерпілій ОСОБА_6, який визначено в розмірі 100000 грн. Так, судом враховано, що потерпіла в молодому віці перенесла тяжкі фізичні страждання, втратила душевний спокій, її звичний спосіб життя порушений, не має можливості самостійно пересуватися та обслуговувати себе, потребує постійного стороннього догляду і визнана інвалідом першої групи. При визначенні суми моральної шкоди апеляційний суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.

 

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення відповідають вимогам закону, а тому касаційні скарги захисника ОСОБА_2 та засудженого ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

 

Керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів,

 

у х в а л и л а:

 

         касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду м. Києва від 16 червня 2009 року щодоОСОБА_1 - без зміни.

 

С у д д і:

 

 

  В.Ф.Школяров                        М.І. Гриців                          О.Б. Прокопенко