АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/2044/16Головуючий по 1 інстанції

Категорія : 19, 27 Соколишина Л. Б.

Доповідач в апеляційній інстанції

Міщенко С. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоМіщенка С. В.

суддівПодороги В. М., Захарової А. Ф.

при секретаріГаджієвій Ю. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 26 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, ОСОБА_8 про стягнення боргу за договором позики, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2015 року ОСОБА_7. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 та ОСОБА_8 про стягнення боргу за договором позики, посилаючись на те, що ОСОБА_6 в липні 2012 року взяв у нього в борг грошові кошти у розмірі 106 000 доларів США, на придбання вантажних автомобілів, в інтересах сім'ї та за спільною згодою з дружиною ОСОБА_8 Те, що ним передано кошти у борг підтверджується розписками ОСОБА_6 Повернути позичені гроші ОСОБА_6 зобов'язувався до 01 липня 2015 року, однак не зробив цього, у зв'язку з чим позивач просив стягнути з нього та його дружини у солідарному порядку борг у розмірі 2 238 365 грн. 21 коп., (що еквівалентно станом на 29 вересня 2015 року - на дату підписання позовної заяви - 106 000 доларів США).

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 26 липня 2016 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 борг в розмірі 2 238 365 грн. 21 коп. та 6 090 грн. судового збору, сплаченого позивачем при подачі позову.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_8 відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_6 оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справ. Оскільки суд не врахував його доводів щодо наявності підстав для солідарної відповідальності відповідачів як подружжя передбачені ст.65 СК України, тому що зазначені кошти бралися ОСОБА_6 в інтересах сім'ї. ОСОБА_7 просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог та доводів апелянта, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до відхилення, виходячи з наступного.

Ст. 213 ЦПК України передбачає, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення, що переглядається, в цілому відповідає визначеним критеріям та вимогам.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до розписки від 08.07.2012 року відповідач ОСОБА_6 отримав в позику від позивача ОСОБА_7 56 000 доларів США, а відповідно до розписки датованої 03.07.2013р. відповідач ОСОБА_6 отримав позику від ОСОБА_7 в сумі 50 000 доларів США, а всього 106 000 доларів США , з зобов'язанням повернути отримані кошти до 01.07.2015 року /а.с.67,68/.

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (кошти в такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

ОСОБА_6 не заперечував ні факту написання зазначених розписок, ні факту отримання ним позики від ОСОБА_7 в сумі 106 000 доларів США.

Тому суд, встановивши, що право позивача як позикодавця на отримання наданих в борг коштів було порушено, дійшов до правильного висновку про наявність підстав для стягнення зазначених коштів у повному обсязі.

Але, дослідивши матеріали справи в частині вимог ОСОБА_7 про солідарну відповідальність за даними борговими зобов'язаннями як відповідача ОСОБА_6, так і відповідача ОСОБА_8, суд дійшов до висновку, що заборговані кошти підлягають до стягнення лише з ОСОБА_6, а підстав для застосування до даних правовідносин норм ст.65 СК України і солідарного стягнення боргу також і з ОСОБА_8, як з дружини ОСОБА_6 з якою на час укладення договорів позики останній перебував у шлюбі, суд не встановив, стягнувши борг лише з ОСОБА_6, що відповідає правовим позиціям висловленим Верховним судом України з подібних правовідносин у справі № 6-163цс12

З чим, до того ж, погодився зокрема й позивач ОСОБА_7, який не оскаржив ухвалене судом рішення.

А відповідач ОСОБА_6, оскарживши рішення суду першої інстанції в частині відмови в солідарному стягненні боргу, вказує, що суд при ухваленні рішення не врахував ту обставину, що зазначені кошти в борг у ОСОБА_7 він брав на потреби сім'ї та за згодою ОСОБА_8 з якою на час укладення договорів позики перебував у шлюбі, а тому вона відповідно до ст.65 СК України має відповідати за цими зобов'язаннями як солідарний боржник.

Але ці заперечення ОСОБА_6 не знайшли підтвердження в ході апеляційного розгляду.

Згідно ч. 3 ст. 61 Сімейного кодексу України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Ч. 2 ст. 73 Сімейного кодексу України передбачено, що стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Відповідно до змісту ст. 65 СК України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Відповідно до статті 31 Цивільного кодексу України, правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість.

Тому, враховуючи розмір отриманої ОСОБА_6 від ОСОБА_7 позики, яка в десятки раз перевищує встановлений в Україні місячний прожитковий мінімум, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що зазначені правочини не відносяться до дрібних, у зв'язку з чим ОСОБА_8 мала надавати дозвіл на укладення ОСОБА_6 договорів позики у письмовій формі, як це передбачено ст.65 СК України

А оскільки такого дозволу вона не надавала, то суд першої інстанції правильно вказав, що за таких обставин підстав для солідарної відповідальності ОСОБА_8 по боргових зобов'язаннях ОСОБА_6 перед ОСОБА_7 не має.

Цих висновків суду першої інстанції ОСОБА_6 належними і допустимими доказами не спростував, а надані ним розписки складені від його імені, де ОСОБА_6 вказує про отримання в борг коштів за згодою ОСОБА_8, не є доказом надання такої згоди самою ОСОБА_8, оскільки остання стороною договорів позики укладених між ОСОБА_6 і ОСОБА_7 не була і розписок не надавала.

Також безпідставними є посилання ОСОБА_6 й на ту обставину, що отримані ним від ОСОБА_7 в борг 106 000 доларів США були витрачені в інтересах сім'ї, оскільки, як встановив суд першої інстанції, доказів про це ОСОБА_6 не надав, а його посилання на ту обставину, що ці кошти були витрачені на придбання автомобілів, суд першої інстанції обґрунтовано спростував при ухваленні рішення, правильно зокрема вказавши, що час придбання автомобілів не збігається з часом укладення договору позики.

Крім того, дослідивши ці заперечення відповідача ОСОБА_6 під час апеляційного розгляду, колегія суддів встановила, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 існував спір за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про розподіл спільного майна подружжя, серед якого в тому числі було зазначено й автомобілі на які посилається ОСОБА_6

По наслідкам розгляду даного цивільного позову Черкаським районним судом було ухвалено рішення від 28 жовтня 2015 року, змінене рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 29 липня 2016 року.

У ході розгляду даного спору сторони визнали, що зокрема автомобілі були придбані за спільні кошти, про що вказав суд у рішенні.

При цьому ОСОБА_6, знаючи про наявність позову ОСОБА_7, що є предметом розгляду у даній справі, в ході розгляду справи про поділ майна подружжя не заявляв про наявність зазначених зобов'язань перед ОСОБА_7 з приводу отриманих позик, як таких, що виникли в інтересах сім'ї.

Також судовим рішенням від 29 липня 2016 року було встановлено, що 14 квітня 2015 року транспортні засоби, які були зареєстровані за ОСОБА_8 і на які посилався ОСОБА_6 оскаржуючи рішення за позовом ОСОБА_7, були перереєстровані на ОСОБА_6 , що суд розцінив як добровільний розподіл спірних транспортних засобів. І ця обставина відповідно до вимог ст.61 ЦПК України не підлягає доказуванню.

До того ж сам ОСОБА_6 під час апеляційного розгляду також пояснив, що він здійснює підприємницьку діяльність пов'язану автомобільними перевезеннями і отримані в борг кошти використав для розвитку підприємницької діяльності.

Тому заперечення ОСОБА_6 щодо необґрунтованого відхилення судом першої інстанції його доводів про отримання в борг коштів для придбання автомобілів в інтересах сім'є - є безпідставними.

Про інші порушення чи неповноту розгляду справи судом першої інстанції відповідач ОСОБА_6 в апеляційній скарзі не зазначає.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За таких обставин судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду є законним, обґрунтованим, постановленим на зібраних по справі доказах, які надали суду сторони. Відповідає вимогам матеріального і процесуального законодавства, а доводи апеляційної скарги не є суттєвими, були предметом судового розгляду, суд дав їм належну оцінку і вони не дають підстав для його скасування чи зміни.

Керуючись ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 26 липня 2016 року - відхилити.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 26 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, ОСОБА_8 про стягнення боргу за договором позики.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Головуючий :

Судді :