РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2014 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі :

Головуючого судді ОСОБА_170;.О.

судді: ОСОБА_252;.М., ОСОБА_343;.Г.

при секретарі : Маринець Д.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 - Феєр ОСОБА_5івни на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 10 жовтня 2012 року, -

в с т а н о в и л а :

Чубірка Іван Васильович 25 червня 2012 року звернувся з позовом до першої Ужгородської державної нотаріальної контори про визнання спадкоємцем четвертої черги за законом. Позовні вимоги мотивовані тим, що 04 липня 2011 року померла ОСОБА_6 Панасівна, яка проживала та була власницею квартири № АДРЕСА_1і. Дітей та рідних померла немала. З 2005 року позивач опікувався померлою, надавав їй допомогу по господарству, купував продукти харчування, сплачував рахунки за комунальні послуги. Після смерті ОСОБА_642;.П. він звернувся до нотаріальної контори про прийняття спадщини, так як рахує що фактично прийняв спадщину за померлою, ключі від її квартири знаходяться у нього, і він доглядає за помешканням.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суд від 10 жовтня 2012 року позов задоволено. та визнано Чубірка Івана Васильовича членом сім’ї ОСОБА_6 Панасівни та спадкоємцем за законом четвертої черги за померлою ОСОБА_6 Панасівною.

Не погоджуючись з рішенням суду Кравчук-Феєр ОСОБА_5івна подала апеляційну скаргу, якою просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував , що в позивача були відсутні підстави для визнання його спадкоємцем 4 черги, оскільки він з померлою в одному житловому приміщенні протягом 5 років не проживав, спільний побут не вів і вони не мали спільних прав та обов'язків. Твердження позивача про те що він надавав допомогу померлій за життя, нічим не підтверджені. Крім того перша Ужгородська державна нотаріальна контора є неналежним відповідачем у даній справі, а вона, як власниця квартири до справи навіть не залучена.

В судовому засіданні представник апелянта та апелянт просили задовольнити апеляційну скаргу.

Позивач в судове засідання в черговий раз не з'явився.

Заслухавши апелянта та її представника, дослідивши матеріали справи судом встановлено, що 19 березня 2004 року між ОСОБА_6 Панасівною та ОСОБА_4 ОСОБА_5івною було укладено договір довічного утримання, за яким ОСОБА_642;.П. передала у власність ОСОБА_447;.Р. належну їй на праві приватної власності квартиру, в м. Ужгороді по вул.Перемоги 35/2 свою чергу ОСОБА_447;.Р., зобов’язувалась надавати довічне матеріальне утримання (а.с.23). 03 лютого 2007 року ОСОБА_447;.Р. одружилась і взяла прізвище Кравчук-Феєр (а.с.34). ОСОБА_6 Панасівна померла 04 липня 2011 року (а.с.6). 30 грудня 2011 року позивач звернувся до першої Ужгородської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за померлою ОСОБА_642;.П..(а.с.4).

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Статтею 213 ЦПК передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст.214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають з установлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про задоволення позову виходив з того що позивач входить до четвертої черги спадкоємців, як член сім’ї тобто особа що спільно проживала з померлою та пов'язана побутом.

Відповідно до ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Будь - яких доказів що позивач проживав зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років тобто з 2006 року в матеріалах справи відсутні.

Більше того у справі щодо спадкування при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

В свою чергу, в дані справі також в якості відповідача слід було залучити власницю квартири на яку претендує Чубірка Іван Васильович, як спадкоємець 4 черги (а.с.26-30).

Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 N 14 " Про судове рішення у цивільній справі", суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду.

У відповідності до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права, що відповідно до ст.. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.60,61,209,218,303,309,313,314,315,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

р і ш и л а :

Апеляційну ОСОБА_4 - Феєр ОСОБА_5івни – задовольнити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 10 жовтня 2012 року – скасувати, у справі ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову Чубірка Іван Васильович до першої Ужгородської державної нотаріальної контори про визнання спадкоємцем четвертої черги за законом – відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді