ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.09.2009 року Справа № 18/70-09
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: судді Науменка І.М. –доповідача
суддів: Білецької Л.М., Герасименко І.М.,
при секретарі судового засідання: Прокопець Т.В.,
Представники сторін у судове засідання не з’явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
розглянувши матеріали апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Дніпропетровська область, на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2009р. у справі №18/70-09
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Українська лізингова
компанія”, м.Київ
до відповідача 1: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,
Дніпропетровська область
відповідача 2: товариства з обмеженою відповідальністю “Спец Монтаж Мережа”,
м.Дніпропетровськ
про стягнення 151 391,71 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2009р. (суддя Петрова В.І.) у справі №18/70-09 позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю “Українська лізингова компанія”, м.Київ, задоволено повністю.
З відповідачів, фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Дніпропетровська область, та товариства з обмеженою відповідальністю “Спец Монтаж Мережа”, м.Дніпропетровськ, на користь позивача, товариства з обмеженою відповідальністю “Українська лізингова компанія”, м.Київ, стягнуто солідарно 142 566,05 грн. основного боргу, 7 886,28 грн. інфляційних, 939,38 грн. 3% річних, 1 513,92 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погодившись з зазначеним рішенням, скаржник звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій називає останнє таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить дане рішення скасувати та прийняти нове, повністю відмовивши в задоволенні позовних вимог та поклавши судові витрати у справі на позивача.
В якості обґрунтування викладених в апеляційній скарзі заперечень, скаржник зауважує на ненаданні судом першої інстанції правової оцінки важливим для вирішення даного спору обставинам справи та, як наслідок, на невсебічному її розгляді.
Вивчивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як видно із матеріалів справи, 23.06.2008р. між товариством з обмеженою відповідальністю “Українська лізингова компанія”, м.Київ (лізингодавець), та фізичної особою-підприємцем ОСОБА_1, Дніпропетровська область (лізингоодержувач), був укладений договір фінансового лізингу №01-151/08-обл, відповідно до умов якого лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов’язується набути у свою власність та передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно (предмет лізингу), модель, рік випуску, найменування, загальна вартість, тощо якого наведені специфікації та умовах його передачі. Лізингоодержувач, в свою чергу, зобов’язався предмет лізингу прийняти та сплачувати лізингові платежі на передбачених договором умовах.
Відповідно до п.3.1. договору, лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі згідно графіку та ст.3 загальних умов, що є невід’ємною частиною договору.
Задля забезпечення виконання грошових зобов’язань за зазначеним вище договором, 23.06.2008р. між позивачем та відповідачем-2, товариством з обмеженою відповідальністю “Спец Монтаж Мережа”, м.Дніпропетровськ, був укладений договір поруки №08-58/08, згідно з яким поручитель (відповідач-2) зобов’язався відповідати перед кредитором (позивач) за виконання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, Дніпропетровська область (відповідач-1), зобов’язань за договором фінансового лізингу.
Отже, позивач свої зобов’язання за договором фінансового лізингу виконав належним чином, за актом приймання-передачі зазначене у специфікації до договору майно, як-то, колісний екскаватор JCBJW16DL81451029, модель JS160W, 2008р.в. у кількості 1 шт. вартістю 735 004,02 грн. без ПДВ та гідромолот HM1260Q, 2008р.в. у кількості 1 шт. вартістю 167 772,66 грн. без ПДВ, відповідачеві-1 передав.
Проте, відповідач-1 (лізингоодержувач) свої зобов’язання за договором належними чином не виконав, завдяки чому станом на 10.02.2009р. у останнього виникла основна заборгованість перед позивачем на суму 142 566,05 грн.
Згідно ж ч.2 ст.625 Господарського процесуального кодексу України, розмір нарахованої позивачем неустойки за неналежне виконання відповідачем-1 грошових зобов’язань за договором, як-то, збитки від інфляції та 3% річних, станом на 10.02.2009р., склав 7 886,28 грн. та 939,38 грн. відповідно.
З метою спроби досудового врегулювання спору, за допомогою листа під №239/1 від 10.02.2009р. позивач звернувся до відповідача-1 з письмовою вимогою щодо сплати суми боргу за договором на загальну суму 151 391,71 грн., що була залишена ним поза увагою. Тому, позивач був змушений звернутись за захистом порушеного права до суду.
Тобто, предметом спору є неналежне виконання грошових зобов’язань за договором фінансового лізингу.
Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, проте, відповідачами цього зроблено не було, тому, колегія суддів вважає таким, що відповідає вимогам чинного законодавства України, прийняття судом першої інстанції рішення за наявними у справі матеріалами.
В якості доказів позивачем господарському суду був наданий обґрунтований розрахунок заборгованості, який жодним з відповідачів заперечений не був. Більш того, відповідачами не було забезпечено явку представників у судові засідання ані під час розгляду справи господарським судом першої інстанції, ані під час апеляційного провадження у даній справі, витребуваних судом документів теж не надано.
Викладені ж скаржником в апеляційній скарзі заперечення щодо порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, зокрема, норм Сімейного кодексу України, а також, норм Цивільного кодексу в частині розпорядження спільною сумісною власністю подружжя, в ході апеляційного провадження підтвердження не знайшли, є безпідставними та документально спростованими, оскільки спірні правовідносини підлягають регулюванню Господарським процесуальним кодексом України.
Відповідно до ст.ст.525,526 Цивільного кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином та у встановлений строк, згідно з умовами договору та вимогами цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вимог і умов –у відповідності зі звичаями ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не передбачене договором або законом.
Cтаттею 554 Цивільного кодексу України передбачено, що, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя, а поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Зважаючи на викладене вище, а також, враховуючи укладення з метою забезпечення виконання грошових зобов’язань договору поруки, то, на думку колегії суддів, вірним є висновок господарського суду першої інстанції щодо визнання суми основного боргу за договором фінансового лізингу доведеною та такою, що підлягає стягненню з обох відповідачів солідарно.
Окрім того, ст.625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не передбачений договором або законом, тому судова колегія також погоджується з солідарним стягненням судом першої інстанції з відповідача-1 та відповідача-2 неустойки, як-то, 7 886,28 грн. інфляційних та 939,38 грн. 3% річних.
В порядку вимог ст.49 Господарського кодексу України, судові витрати у справі, в разі задоволення позову, мають бути покладені на відповідача, що і було зроблено судом першої інстанції шляхом солідарного стягнення з відповідачів, фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Дніпропетровська область, та товариства з обмеженою відповідальністю “Спец Монтаж Мережа”, м.Дніпропетровськ, на користь позивача, товариства з обмеженою відповідальністю “Українська лізингова компанія”, м.Київ, 1 513,92 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Отже, з огляду на наведене, судова колегія вважає рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2009р. у справі №18/70-09 таким, що прийнято з дотриманням вимог чинного законодавства України, а тому, підстав для його скасування не знаходить.
Керуючись ст.ст.101, 103-105 ГПК України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2009р. у справі №18/70-09 –залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Дніпропетровська область, –без задоволення.
Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя І.М. Науменко
Суддя Л.М. Білецька
Суддя І.М. Герасименко