ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2016Справа №910/18888/16

За позовом Дочірнього підприємства «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

до Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ» Національної

акціонерної компанії «Нафтогаз України»

про стягнення 196 446,78 грн.

Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Шегера І.П. - по дов.

від відповідача: Похомова О.А. - по дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про стягнення 196 446,78 грн., з яких пеня в розмірі 59 762,52 грн., інфляційні втрати в сумі 23 899,08 грн., 3% річних в розмірі 6065,60 грн., пеня згідно ст.231 Господарського кодексу України в сумі 62 448,92 грн., штраф 7% відповідно до ст.231 Господарського кодексу України в розмірі 44 270,66 грн.

Ухвалою суду від 18.10.2016р. порушено провадження по справі №910/18888/16 та призначено її розгляд на 31.10.2016р.

Представником позивача 31.10.2016р. через відділ діловодства суду було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду, а в судовому засіданні подано письмове підтвердження відсутності аналогічного спору.

Представником відповідача 31.10.2016р. через відділ діловодства суду було подано відзив на позовну заяву.

Представником позивача у судовому засіданні 31.10.2016р. було надано усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представник відповідача надав усні пояснення по справі, згідно змісту яких проти задоволення позовних вимог заперечив.

Згідно приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошено перерву до 14.11.2016р.

Представником позивача 03.11.2016р. через відділ діловодства суду було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено.

Представником відповідача 10.11.2016р. через відділ діловодства суду подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом також розглянуто та задоволено.

Представник позивача у судовому засіданні 14.11.2016р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача під час розгляду справи 14.11.2016р. проти задоволення позову заперечував.

В судовому засіданні 14.11.2016 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі представлені докази, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.09.2015р. між Публічним акціонерним товариством «УКРТРАНСГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (покупець) та Дочірнім підприємством «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (продавець) було укладено договір №К/1509000094 купівлі-продажу стисненого природного газу за допомогою пластикових карток, відповідно до п.2.2 якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар на АГНКС (автомобільна газонаповнювальна компресорна станція продавця) з використанням пластикової картки, а покупець зобов'язується прийняти у власність товар та повністю оплатити його вартість (ціну) у порядку та на умовах, визначених договором.

Відповідно до п.1.3 договору №К/1509000094 від 03.09.2015р. товаром є газ природний стиснений (метан), газ природний, скраплений або в газоподібному стані (код ДК 016-2010:06.20.1).

Згідно п.4.1 договору №К/1509000094 від 03.09.2015р. ціна договору (загальна вартість товару, що планується відпустити довіреним особам покупця) складає 7 992 000 грн., в тому числі, податок на додану вартість - 1 332 000 грн.

Ціна (максимальна) за одиницю товару складає 19,98 грн. за 1 куб.м, з урахуванням податку на додану вартість - 3,33 грн. Ціна договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін (п.п.4.2, 4.5 договору №К/1509000094 від 03.09.2015р.).

За умовами п.5.1 покупець здійснює попередню 100% оплату заявленої партії товару на підставі виставленого продавцем рахунку-фактури, в якому зазначається обсяг та загальна вартість заявленої партії товару, згідно заявки покупця.

У п.п.5.2, 5.3 укладеного між сторонами правочину передбачено, що оплата за товар здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок продавця. Датою здійснення оплати вважається дата зарахування грошових коштів на особовий рахунок покупця.

Зі змісту п.5.7 спірного правочину вбачається, що підставою для визначення та проведення остаточних фінансових взаєморозрахунків між покупцем та продавцем за фактично відпущений товар у звітному місяці є підготовлений продавцем акт приймання-передачі товару.

Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та діє один рік, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по ньому (п.12.1 договору №К/1509000094 від 03.09.2015р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №К/1509000094 від 03.09.2015р., як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків з поставки товару.

Як свідчать матеріали справи, в межах дії договору №К/1509000094 від 03.09.2015р. позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 2 633 992,44 грн., про що сторонами складено акти приймання-передачі товару (стисненого природного газу) від 31.01.2016р., від 29.02.2016р., від 31.03.2016р., від 30.04.2016р., від 31.05.2016р., від 30.06.2016р., від 31.07.2016р., від 31.08.2016р.

Вказані акти підписано представниками обох сторін та скріплено печатками юридичних осіб без жодних зауважень та заперечень.

Одночасно, судом прийнято до уваги, що відповідачем протягом розгляду справи, обставини щодо належного виконання Дочірнім підприємством «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» свого обов'язку з поставки товару за договором №К/1509000094 від 03.09.2015р. заперечено не було.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Наразі, з приводу того, що до моменту поставки товару покупцем не було внесено попередню оплату за товар, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Наявність у покупця зобов'язання щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Аналогічну правову позицію наведено в Оглядовому листі №01-06/767/2013 від 29.04.2013р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Тобто, у даному випадку невнесення відповідачем попередньої оплати не нівелює обов'язку останнього оплатити товар у відповідності до ст.692 Цивільного кодексу України, а саме у день його отримання. Правову позицію щодо визначення строку оплати товару згідно ст.692 Цивільного кодексу України наведено у п.1.7 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Одночасно, заперечення відповідача про те, що останній не отримував рахунків на оплату партій товару, суд також до уваги не приймає, як юридично неспроможні. При цьому, слід зауважити наступне.

За приписами статті 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, і не є первинним бухгалтерським документом.

Наразі, суд зазначає, що укладений між сторонами правочин містить відомості щодо вартості товару, порядку розрахунків та платіжні реквізити продавця.

Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку з оплати поставленого товару.

Аналогічну правову позицію висловлено Вищим господарським судом України у постановах від 24.05.2016р., від 25.06.2015р., від 22.12.2015р. по справах №905/2239/15, №910/29784/14, №925/564/15.

Таким чином, з огляду на наведене у сукупності, суд дійшов висновку, що строк оплати товару, який було прийнято покупцем у відповідності до актів приймання-передачі від 31.01.2016р., від 29.02.2016р., від 31.03.2016р., від 30.04.2016р., від 31.05.2016р., від 30.06.2016р., від 31.07.2016р., від 31.08.2016р., настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими доказами не заперечені, покупцем товар одразу після його отримання оплачено не було.

За поясненнями учасників судового процесу, частина грошового зобов'язання за договором №К/1509000094 від 03.09.2015р. була виконана покупцем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Дочірнього підприємства «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України». Вказані обставини підтверджуються представленими до матеріалів справи платіжними дорученнями.

Одночасно, інша частина грошового зобов'язання покупця була припинення шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Вказані обставини контрагентами відображено в актах взаємних розрахунків від 01.07.2016р., від 01.08.2016р., від 01.09.2016р. по договору №К/1509000094 від 03.09.2015р.

Наразі, суд зазначає, що Наказом №148/234/383 від 10.11.1998р. Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики України «Про інвентаризацію заборгованості за станом на 1 листопада 1998 року» затверджено форму акту звіряння розрахунків, зокрема визначено, що акт підписується представниками підприємств.

Судом прийнято до уваги, що акт звірки взаєморозрахунків не є первинним бухгалтерським документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», проте, є додатковим свідченням підтвердження контрагентами вчинення певної господарської операції.

Отже, з огляду на наведене вище, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи документи, представлені учасниками судового процесу в якості доказів оплати покупцем товару за договором №К/1509000094 від 03.09.2015р., суд дійшов висновку, що Публічним акціонерним товариством «УКРТРАНСГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» було порушено свої зобов'язання за вказаним правочином в частині своєчасної оплати товару.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 Цивільного кодексу України).

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пеня, за визначенням ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

З ч.1 ст.547 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

За змістом ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

З п.2.1 постанови №14 від 17.12.2013р. пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» вбачається, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Тобто, пеня стягується тільки у тому разі, коли її розмір визначено в договорі.

За умовами п.9.2 договору №К/1509000094 від 03.09.2015р. у разі виникнення заборгованості перед продавцем, покупець сплачує продавцю, крім суми заборгованості, ще й пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який нараховується пеня, від загальної суми заборгованості за кожен день прострочення оплати.

З огляду на порушення відповідачем строків внесення плати за товар, на підставі п.9.2 спірного правочину, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення пеню на загальну суму 59 762,52 грн.

Проте, здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку, суд дійшов висновку щодо його помилковості. При цьому, суд зауважує наступне.

За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У ст.254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до п.2.5 постанови №14 від 17.12.2013р. пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня нараховується починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Одночасно, п.1.9 постанови №14 від 17.12.2013р. пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Проте, заявником при визначенні періодів нарахування вказані вище приписи чинного законодавства та позицію Пленуму Вищого господарського суду України враховано не було, що призвело до невірного визначення періодів нарахування неустойки.

Одночасно, заявником невірно визначено кількість днів у періоді з 20.07.2016р. по 30.07.2016р. та вказано, що даний період складається з сорока трьох днів.

Здійснивши власний перерахунок, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача пені в розмірі 52 136,12 грн.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на порушення покупцем своїх грошових зобов'язань за договором №К/1509000094 від 03.09.2015р. позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 6065,60 грн. та інфляційні втрати в розмірі 23 899,08 грн.

Наразі, суд зауважує, що при визначенні періодів нарахування заявником було допущено ті ж самі помилки, як і при визначенні періодів нарахування пені.

Здійснивши власний перерахунок, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача 3% річних в сумі 5435,07 грн.

Одночасно, навіть з урахуванням допущених заявником помилок, враховуючи визначений заявником період нарахування інфляційних втрат, господарський суд дійшов висновку, що вирахувана позивачем кінцева сума втрат від інфляції є вірною, внаслідок чого вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявленому до стягнення розмірі.

Щодо позовних вимог Дочірнього підприємства «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» пені згідно ст.231 Господарського кодексу України в сумі 62 448,92 грн. та штрафу 7% відповідно до ст.231 Господарського кодексу України в розмірі 44 270,66 грн. господарський суд зазначає наступне.

За змістом ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За приписами ч.2 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У п.2.2 постанови №14 від 17.12.2013р. пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Тобто, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 04.02.2014р. по справі №3-14гс14, листі від 01.08.2014р. та постанові від 19.10.2016р. Вищого господарського суду України по справі №921/1179/15-г.

Проте, як вказувалось вище, позовні вимоги обґрунтовані саме порушенням відповідачем свого зобов'язання з оплати товару за договором №К/1509000094 від 03.09.2015р.

Пунктом 1.1 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що грошовим зобов'язанням - є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Тобто, у даному випадку штрафні санкції заявником нараховано саме за порушення грошового зобов'язання, що виключає у даному випадку можливість визначення розміру штрафу та пені на підставі ст.231 Господарського кодексу України.

З огляду на наведене, позовні вимоги Дочірнього підприємства «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про стягнення пені згідно ст.231 Господарського кодексу України в сумі 62 448,92 грн. та штрафу 7% відповідно до ст.231 Господарського кодексу України в розмірі 44 270,66 грн. підлягають залишенню без задоволення.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не прийняті судом до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Судовий збір згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись, ст. ст. 32, 33, 49, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (03134, м.Київ, вул.Григоровича-Барського, буд.2, ЄДРПОУ 36265925) на користь Дочірнього підприємства «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (01021, м.Київ, Кловський Узвіз, буд.9/1, ЄДРПОУ 30019801) пеню в сумі 52136,12 грн., 3% річних в розмірі 5435,07 грн., інфляційні втрати в сумі 23 899,08 грн. та судовий збір в розмірі 1222,05 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

17.11.2016р.

Суддя Спичак О.М.