Єдиний унікальний номер 242/1777/16-ц Номер провадження 22-ц/775/1662/2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2016 року м. Бахмут Донецької області

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого - судді: Будулуци М.С.,

суддів: Космачевської Т.В., Курило В.П.,

за участю секретаря Марченко Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Селидові Донецької області на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 01 серпня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Селидові Донецької області, Державного підприємства «Селидіввугілля» про визнання неправомірною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Селидові Донецької області (далі - ВВД ФССНВ та ПЗ України в м. Селидові Донецької області, Фонд, Відділення), Державного підприємства «Селидіввугілля» (далі - ДП «Селидіввугілля») про визнання неправомірною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, який двічі уточнив (а.с. 1-4, 99, 100).

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 16 квітня 2008 року з ним трапився нещасний випадок на виробництві. За висновком МСЕК його визнано інвалідом 1 групи з трудового каліцтва безстроково. Вважає, що ВВД ФССНВ та ПЗ України в м. Селидові Донецької області систематично порушує його права на отримання належних та якісних медико-соціальних послуг, зокрема, в частині своєчасного забезпечення спеціальними засобами пересування - кімнатною та спортивною колясками.

На виконання рішення Селидівського міського суду Донецької області від 10 жовтня 2012 року ВВД ФССНВ та ПЗ України в м. Селидові Донецької області забезпечило його вищевказаними спеціальними засобами.

У лютому 2015 року сплинув дворічний строк експлуатації наданої йому кімнатної коляски, а у вересні 2015 року - дворічний строк експлуатації спортивної коляски.

Незважаючи на його неодноразові звернення, його не було забезпечено вказаними колясками, а тому він був змушений за власні кошти придбати зазначені засоби пересування. У січні 2016 року ВВД ФССНВ та ПЗ України в м. Селидові Донецької області відмовилося йому відшкодувати вартість придбаних ним спеціальних засобів пересування в загальній сумі 195 000 грн. Крім того, внаслідок невиконання ВВД ФССНВ та ПЗ України в м. Селидові Донецької області свого обов'язку по своєчасному наданню колясок йому спричинено моральну шкоду, яку він оцінив в 100 000 грн.

29 березня 2016 року він звернувся до ДП «Селидіввугілля» з письмовою заявою про фінансування для нього мобільного підйомника по сходах PT-UNI 130 в сумі 144 900 грн., однак вказаним відповідачем йому було відмовлено в задоволенні заяви.

Вважав вказані дії Фонду протиправними, а відмову ДП «Селидіввугілля» у фінансуванні витрат на закупівлю мобільного підйомника по сходах безпідставною та просив суд, з урахуванням уточнених вимог:

- визнати неправомірною бездіяльність Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м. Селидові Донецькій області щодо своєчасного чергового забезпечення його кімнатною коляскою з 21 лютого 2015 року та спортивною коляскою з 30 вересня 2015 року, відповідно до вимог ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»;

- визнати неправомірними дії Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м. Селидові Донецькій області щодо відмови відшкодувати йому вартість самостійно придбаних кімнатної та спортивної колясок, потреба в забезпеченні якими підтверджена висновком МСЕК від 09 вересня 2010 року № 038541;

- стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м. Селидові Донецькій області на його користь 195 000 грн. в рахунок відшкодування вартості самостійно придбаних ним кімнатної та спортивної колясок;

- стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м. Селидові Донецькій області на його користь 100 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок несвоєчасного надання матеріального забезпечення та соціальних послуг;

- стягнути з ДП «Селидіввугілля» на його користь вартість мобільного підйомника по сходах PT-UNI 130 в сумі 144 900 грн., згідно рахунку № ДВ 000000039 від 27 квітня 2016 року.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 01 серпня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ВВД ФССНВ та ПЗ України в м. Селидові Донецької області, ДП «Селидіввугілля» про визнання неправомірною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди задоволені частково.

Визнано неправомірною бездіяльність ВВД ФССНВ та ПЗ України в м. Селидові Донецької області щодо своєчасного чергового забезпечення ОСОБА_1 кімнатною коляскою з 21 лютого 2015 року та спортивною коляскою з 30 вересня 2015 року, відповідно до вимог ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Визнано неправомірними дії ВВД ФССНВ та ПЗ України в м. Селидові Донецької області щодо відмови відшкодування ОСОБА_1 вартості самостійно придбаних кімнатної та спортивної колясок, потреба в забезпеченні якими підтверджена висновком МСЕК від 09 вересня 2010 року № 038541.

Стягнуто з ВВД ФССНВ та ПЗ України в м. Селидові Донецької області на користь ОСОБА_1 вартість придбаних ним кімнатної та спортивної колясок у розмірі 195 000 гривень.

Стягнуто ВВД ФССНВ та ПЗ України в м. Селидові Донецької області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 гривень.

Стягнуто з ВВД ФССНВ та ПЗ України в м. Селидові Донецької області на користь держави судові витрати в розмірі 1 102 гривень 40 коп.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

З рішенням суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог до ДП «Селидіввугілля» не погодився позивач ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ДП «Селидіввугілля» на його користь вартість мобільного підйомника по сходах PT-UNI 130 в сумі 144 900 грн., згідно рахунку № ДВ 000000039 від 27 квітня 2016 року.

В обґрунтування доводів скарги позивач зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 1195 УК України юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом, зобов'язана відшкодувати потерпілому додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду, тощо.

Вважав, що усі потрібні йому додаткові витрати на медичну та соціальну допомогу повинні компенсуватися ДП «Селидіввугілля», за виключенням тих додаткових витрат, потреба в яких підтверджується висновком МСЕК, які повинні компенсуватися ВВД ФССНВ та ПЗ України в м. Селидові Донецької області, про що роз'яснено в п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6.

Вважав, що у відповідності до Конвенції про права інвалідів, він має право на належну соціальну адаптацію в суспільстві, зокрема, шляхом відшкодування йому юридичною особою, яка завдала шкоди каліцтвом, додаткових витрат на придбання мобільного підйомника по сходах PT-UNI 130 в сумі 144 900 грн.

З вказаним рішенням суду не погодився Фонд та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Апелянт зазначив, що 21 лютого 2013 року потерпілому ОСОБА_1 Фондом надана кімнатна коляска активного типу Flaer, 30 вересня 2013 року його забезпечено спортивною колякою для заняття баскетболом, а 30 грудня 2014 року - прогулянковою коляскою KUSCHALL R33. Індивідуальною програмою реабілітації інваліда ОСОБА_1 від 09 вересня 2010 року № 640 визначено необхідність забезпечення його засобами пересування: крісла-колісними (колясками), а саме, кімнатною коляскою та прогулянковою коляскою. Необхідність забезпечення його іншими засобами пересування - спортивною коляскою не визначено.

Окрім цього, позивач не надав заяву про заміну кімнатної коляски за встановленою формою (додаток 7), яка передбачена Положенням про забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації унаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання від нещасних випадків на виробництві, затвердженого постановою Правління фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві 25 березня 2008 року.

У відповідності з абзацом 2 пункту 5.4 цього ж Положення, для заміни засобу пересування та іншого технічного засобу реабілітації після закінчення строку його експлуатації, потерпілий повинен подати до робочого органу виконавчої дирекції Фонду заяву про його заміну.

06 травня 2016 року та 24 липня 2016 року ОСОБА_1 двічі звертався з заявою до Фонду про надання чергової коляски KUSCHALL R33. При вирішенні справи суд не врахував, що Фондом проведено роботу щодо пошуку постачальника та укладання договору з офіційним представником - компанією ТОВ «Ваше здоров'я Трейдінг» (місто Київ). Для забезпечення ОСОБА_1 вказаною коляскою укладено договір від 25 серпня 2015 року з ФОП ОСОБА_2 про поставку інвалідної коляски. Втім, кошти, що були замовлені Фондом на жовтень 2015 року, до Відділення не надійшли. 25 грудня 2015 року, після звернення Фонду з листом до управління Фонду в Донецькій області про вирішення питання щодо придбання коляски, від останнього надійшла відповідь з рекомендацією розглянути питання про заміну кімнатної коляски активного типу Flaer19, що знаходилась у користуванні позивача з 21 лютого 2013 року, на іншу.

10 лютого 2016 року ОСОБА_1 відмовився від заміни кімнатної коляски типу Flaer1 19 на аналогічну запропоновану модель.

Окрім цього, 30 вересня 2013 року ОСОБА_1 забезпечено спортивною коляскою, строк експлуатації якої вказаним Положенням не визначений.

Суд безпідставно визнав неправомірними дії Фонду щодо відмови відшкодувати вартість самостійно придбаних ОСОБА_1 кімнатної та спортивної колясок, оскільки він придбав їх у ФОП ОСОБА_1, тобто у самого себе, без укладання договору. Позивач не надав економічне обґрунтування ціни виготовлених ним кімнатної та спортивної колясок, вартість яких він просив відшкодувати. Відшкодування потерпілим на виробництві вартості самостійно придбаних технічних та інших засобів реабілітації Положенням про їх забезпечення не передбачено.

Відповідач також зазначив, що суд помилково стягнув з Фонду моральну шкоду на користь позивача, не зазначивши доказів спричинення йому моральної шкоди та не обґрунтувавши розмір такої шкоди.

Втім, Фонд виконував свої обов'язки в питаннях соціального забезпечення інваліда в межах, що обумовлені діючим законодавством та в умовах затвердженого кошторису.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 підтримав доводи своєї апеляційної скарги, яку просив задовольнити, та заперечував проти доводів скарги Фонду, які вважав безпідставними, та просив скаргу відповідача відхилити.

Представник ВВД ФССНВ та ПЗ України в м. Селидові Донецької області Шашков В.В. підтримав доводи апеляційної скарги Фонду, просив вказану скаргу задовольнити, рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Фонду скасувати та відмовити в їх задоволенні.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга ВВД ФССНВ та ПЗ України в м. Селидові Донецької області підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування судом норм матеріального або процесуального права.

За приписами ч. 2 ст. 309 ЦПК України, норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Судом встановлено, що 16 квітня 2008 року під час виконання трудових обов'язків на виробництві з позивачем стався нещасний випадок.

Згідно з висновком МСЕК від 09 вересня 2010 року ОСОБА_1 встановлено першу групу інвалідності зі 100 відсотковою втратою працездатності безстроково та визначено потребу у додаткових видах допомоги, у тому числі - кімнатна, прогулянкова та спортивна коляки (а.с. 7).

Згідно індивідуальної програми реабілітації інваліда № 640 від 09 вересня 2010 року, ОСОБА_1, як інваліду 1 А групи рекомендовано - реабілітаційні тренажери, у тому числі засоби пересування - крісла колісні, коляски різних типів, а саме: прогулянкова, кімнатна та інше (а.с. 29 - 31).

21 лютого 2013 року та 30 вересня 2013 року ОСОБА_1 за рахунок коштів ВВД ФССНВ та ПЗ України в м. Селидові Донецької області забезпечено інвалідною коляскою активного типу моделі (кімнатною кріслом коляскою) Flaer 19, вартістю 15 757 грн. 61 коп., та інвалідною спортивною коляскою для заняття баскетболом з двійним ручним управлінням від задніх коліс, вартістю 43 995 грн., що підтверджується актами приймання-передачі засобів пересування від 30 вересня 2013 року та від 21 лютого 2013 року, відповідно, та актом приймання-передачі продукції від 21 лютого 2013 року, що не оспорюється сторонами (а.с. 24, 25, 95а, 95, 96, 187-190).

Пунктом 7 Положення про забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації потерпілих унаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 25 березня 2008 року № 23, (надалі - Положення) передбачено, що крісла колісні (коляски) активного типу видаються на два роки.

Судом також встановлено, що відповідно до витягів з Реєстру платників Єдиного податку № 1505213400209 від 27 жовтня 2015 року та № 1505213400236 від 14 грудня 2015 року, ОСОБА_1 є Фізичною особою-підприємцем, перебуває на обліку у Красноармійській ОДПІ Головного Управління ДФС у Донецькій області та займається господарською діяльністю з виробництва велосипедів, дитячих та інвалідних колясок (а.с. 93, 94).

З Книги обліку доходів № 15052100228 ФОП ОСОБА_1 вбачається, що дохід від провадження його діяльності за 10 грудня 2015 року склав 195 000 грн.(а.с. 91-92).

Як пояснив в суді позивач, 10 грудня 2015 року він самостійно виготовив та придбав у себе, як у фізичній особи-підприємця, кімнатну коляску за 95 000 грн. та спортивну коляску за 100 000 грн., що підтвердив товарним чеком № 01 від 10 грудня 2015 року.

11 січня 2016 року позивач звернувся з заявою до Фонду щодо сплати йому вартості самостійно придбаних спортивної та кімнатної колясок (а.с. 77).

Листом від 28 січня 2016 року Фонд повідомив ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для відшкодування коштів постраждалим на виробництві за самостійно придбані технічні та інші засоби реабілітації (а.с. 78).

З заяви ОСОБА_1 від 10 лютого 2016 року вбачається, що 08 лютого 2016 року він відмовився від коляски Flaer 19 з тих підстав, що 10 грудня 2015 року придбав самостійно кімнатну коляску за свій рахунок з причини не надання Фондом по закінченню терміну експлуатації попередньої коляски нової. Вказаною заявою ОСОБА_1 звернувся до Фонду з приводу відшкодування витрат на самостійно придбані

Листом від 22 лютого 2016 року Фонд повідомив позивача про відсутність правових підстав для відшкодування коштів постраждалим на виробництві за самостійно придбані технічні та інші засоби реабілітації та пропонував ОСОБА_1 повторно розглянути питання щодо можливості заміни коляски Flaer 19 на аналогічну модель, про що повідомити письмово (а.с. 88).

Відповідно до ч. 3 ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Фонд фінансує витрати на медичну та соціальну допомогу, у тому числі на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування, протезування, медичну реабілітацію, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо потребу в них визначено висновками МСЕК та індивідуальною програмою реабілітації інваліда (у разі її складення).

Вирішуючи справу, суд першої інстанції вважав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання неправомірною бездіяльність ВВД ФССНВ та ПЗ України в м. Селидові Донецької області стосовно своєчасного забезпечення ОСОБА_1 кімнатною та спортивною колясками. Його ж дії щодо відмови відшкодувати позивачу вартість самостійно придбаних кімнатної та спортивної колясок, потреба в забезпеченні якими підтверджена висновком МСЕК від 09 вересня 2010 року, визнав неправомірними, а тому позов в цій частині задовольнив та стягнув з Фонду на користь позивача вартість кімнатної та спортивної колясок в загальній сумі 195 000 грн.

При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди, суд дійшов висновку, що неправомірною бездіяльністю відносно своєчасного чергового забезпечення засобами пересування, строк експлуатації яких закінчився, та неправомірною відмовою відшкодувати ОСОБА_1 вартість самостійно придбаних кімнатної та спортивної колясок, позивачеві завдано моральну шкоду, та відповідно до вимог ч. 1 ст. 1167 ЦК України, позивач вправі вимагати від винної особи - Фонду відшкодування завданої йому моральної шкоди. Тому, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням обставин справи, характеру і обсягу заподіяної моральної шкоди, суд стягнув з Фонду на користь позивача 5 000 гривень.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ДП «Селидіввугілля» вартості мобільного підйомника по сходах PT-UNI 130 в сумі 144 900 грн., згідно рахунку № ДВ 000000039 від 27 квітня 2016 року, то суд зазначив, що позивачем не надано доказів на підтвердження обставин, на які він послався як на підставу своїх вимог, а тому в задоволенні заявленого позову ОСОБА_1 до ДП «Селидіввугілля» про стягнення вартості мобільного підйомника по сходах суд відмовив.

Апеляційний суд вважає, що висновки суду щодо відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення з ДП «Селидіввугілля» вартості мобільного підйомника по сходах є правильними.

Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно в цій частині встановив правовідносини, які виникли між сторонами, дав їм належну оцінку і обгрнутовані відмовив позивачу в задоволенні вимог до ДП «Селидіввугілля».

Так, ч.1 ст.1195 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Як роз'яснено в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6, якщо в потерпілого у зв'язку з ушкодженням здоров'я є потреба у додаткових витратах на медичну та соціальну допомогу, що підтверджується із зазначенням їх тривалості висновком МСЕК, вони компенсуються Фондом, відповідно до ч.4 ст.34 Закону № 1105-XIV. Додаткові витрати потерпілих, на яких дія цього Закону не поширюється (потреба в них та їх тривалість мають підтверджуватися висновком судово-медичної експертизи), підлягають стягненню з особи, відповідальної за шкоду.

Однак, висновків судово-медичної експертизи стосовно показань для придбання мобільного підйомника по сходах PT-UNI 130 позивач суду не надав, як і доказів проведених ним витрат на його закупівлю. Як пояснив позивач, він надав суду рахунок вартості мобільного підйомника по сходах PT -UNI 130, який він має намір придбати в майбутньому (а.с. 101).

За таких обставин суд правильно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1, заявленого до ДП ««Селидіввугілля» про відшкодування вартості мобільного підйомника по сходах.

З цих же підстав не підлягає задоволенню і апеляційна скарга позивача щодо скасування рішення суду в частині відмови в задоволенні його позову до ДП «Селидіввугілля» щодо відшкодування вартості вказаного мобільного підйомника.

Як вбачається з висновку МСЕК від 09 вересня 2010 року, позивачу рекомендовано використовувати інший підйомник - мобільний з електроприводом з вертикальним переміщенням (а.с.7).

Разом з тим, апеляційний суд не може повністю погодитись з рішенням суду в частині спору про визнання дій Фонду неправомірними, стягнення вартості крісел колясок та відшкодування моральної шкоди, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з нормами ЦПК України, спосіб судового захисту та підставу й предмет позову визначає позивач.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України та роз'яснень, викладених у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Таким чином, на суд, як державний орган, покладено обов'язок вирішення справи відповідно до закону, у зв'язку з чим він має право й зобов'язаний визначити характер правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п.3 постанови Пленуму Верховного суду України від 18 грудня 2009 року № 4 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до положень статтей 10 і 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Відповідно до статті 19 Конституції України, статті 1 ЦПК та з урахуванням положення частини четвертої статті 10 ЦПК вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.

За приписами ч. 3 ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105 - XIV Фонд фінансує витрати на медичну та соціальну допомогу, у тому числі на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування, протезування, медичну реабілітацію, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо потребу в них визначено висновками МСЕК та індивідуальною програмою реабілітації інваліда (у разі її складення). Фонд організовує цілеспрямоване та ефективне лікування потерпілого у власних спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах або на договірній основі в інших лікувально-профілактичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров'я застрахованого.

Судом безспірно встановлено, що 21 лютого 2013 року та 30 вересня 2013 року ОСОБА_1 за рахунок коштів ВВД ФССНВ та ПЗ України в м. Селидові Донецької області забезпечено інвалідною коляскою активного типу моделі (кімнатною кріслом коляскою) Flaer 19 та інвалідною спортивною коляскою для заняття баскетболом з двійним ручним управлінням від задніх коліс (а.с. 24, 25, 95а, 95, 96, 187-190).

Пунктом 7 Положення про забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації потерпілих унаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 25 березня 2008 року № 23, передбачено, що крісла колісні (коляски) активного типу видаються на два роки.

Відповідач, дії якого оскаржував позивач, дійшов безперечного висновку про необхідність заміни ОСОБА_1 кімнатної коляски активного типу Flaer 19 у зв'язку із закінченням строку її експлуатації, згідно з визначеною МСЕК потребою.

Про це ж наголошувало і управління виконавчої дирекції Фонду в Донецькій області в листі від 25 грудня 2015 року (а.с. 61).

Як вбачається з плану асигнувань на статутні напрямки роботи ВВД ФССНВ та ПЗ України в м. Селидові Донецької області на жовтень 2015 року, Фондом було заплановано 98,60 тис. грн. витрат на придбання спеціальних засобів пересування (колясок) (а.с. 62).

Втім, як вбачається, з матеріалів справи, позивач фактично не отримав будь-яке кімнатне крісло коляску у передбачений законодавством строк і вимоги потерпілого від нещасного випадку на виробництві щодо забезпечення ним цим транспортним засобом залишилось не виконаним, що є порушенням вимог ч. 3 ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Твердження відповідача про відмову від отримання позивачем кімнатної коляски типу Flaer 19, не звільняє від обов'язку Фонду забезпечити інваліда 1 групи іншою кімнатною коляскою подібного типу.

Тому, апеляційний суд визнає бездіяльність Фонду щодо своєчасного чергового забезпечення інваліда 1 групи кімнатною кріслом коляскою з 21 лютого 2015 року неправомірною та одночасно вважає можливим вийти за межі позовних вимог ОСОБА_1 з метою захисту його прав та зобов'язати Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Селидові Донецької області надати йому кімнатну крісло коляску.

З цих же підстав апеляційна скарга Фонду в цій частині відхиляється, як безпідставна.

Що ж стосується рішення суду першої інстанції в частині спору про визнання інших дій неправомірними, стягнення вартості крісел і відшкодування моральної шкоди, то апеляційний суд визнає його таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, та підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Так, відповідно до п.7.13 Положення про забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації потерпілих унаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, строк, на який видаються крісла колісні (коляски) складає два роки, строк на крісла колісні (коляски) з подвійним ручним керуванням від задніх коліс - 4 роки, а на спортивні інвалідні коляски для заняття баскетболом цей строк не встановлено.

Таким чином, позивач не довів, що строк експлуатації наданої йому спортивні інвалідні коляски для заняття баскетболом закінчився 30 вересня 2015 року, на підставі чого просив забезпечити його таким кріслом коляскою, починаючи з вказаної дати.

Також безпідставними є вимоги позивача про стягнення з Фонду на його користь вартості крісел колясок, якими він забезпечив себе, вигативши їх власноруч.

Як правильно стверджує ВВД ФССНВ та ПЗ України в м. Селидові Донецької області, пунктом 2.1 глави 2 Положення про забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації потерпілих унаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних із виготовленням, поставкою і ремонтом технічних та інших засобів реабілітації їх післягарантійний ремонт, здійснюється виконавчою дирекцією Фонду та її робочими органами шляхом відшкодування цих витрат підприємствам, які їх виготовлюють, поставляють і ремонтують, згідно з укладеними договорами. Іншій спосіб відшкодування таких витрат діючим законодавством не передбачений.

Отже, рішення суду про задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення вартості крісел колясок з Фонду не може бути залишено в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині вимог.

Також, є помилковим і рішення суду стосовно стягнення з фонду на користь позивача моральної шкоди.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у фізичній болі та стражданнях, які фізична особа отримала внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, які фізична особа отримала внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, що дає підстави суду вважати про заподіяння позивачеві моральної шкоди.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно роз'яснень, що містяться в п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року (з наступними змінами і доповненнями), суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість заподіяної травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Відповідно до ч.1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Позивачем не доведено, в чому саме полягає моральна шкода, в результаті яких дій чи бездіяльності відповідача вона завдана. Тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди.

Отже, оскільки рішення суду першої інстанції в частині спору про визнання дій неправомірними і стягнення вартості крісел колясок, відшкодування моральної шкоди ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, то на підставі п. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до ВВД ФССНВ та ПЗ України в м. Селидові Донецької області, яким слід визнати неправомірною бездіяльність Фонду щодо своєчасного чергового забезпечення ОСОБА_1 кімнатною крісло коляскою з 21 лютого 2015 року, зобов'язавши Фонд надати ОСОБА_1 кімнатну крісло коляску. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Фонду про визнання неправомірною бездіяльність Фонду щодо ненадання спортивної крісла коляски з 30 вересня 2015 року, стягнення вартості колясок, відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 відхиляється, а апеляційна скарга Фонду задовольняється частково.

В іншій частині рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Селидові Донецької області задовольнити частково.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 01 серпня 2016 року в частині спору про визнання дій неправомірними і стягнення вартості крісел колясок, відшкодування моральної шкоди скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Селидові Донецької області задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Селидові Донецької області щодо своєчасного чергового забезпечення ОСОБА_1 кімнатною крісло коляскою з 21 лютого 2015 року, зобов'язавши Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Селидові Донецької області надати ОСОБА_1 кімнатну крісло коляску.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Селидові Донецької області про визнання неправомірною бездіяльність Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Селидові Донецької області щодо ненадання спортивної крісла коляски з 30 вересня 2015 року, стягнення вартості колясок, відшкодування моральної шкоди відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Судді: